ЛЧ 2018
Євробачення
Обличчя
Сектор
Спепроекти
Країна Укропів

Полярниця Оксана Савенко: "Мені казали, що жінці не місце в Антарктиді, а я знала, що скоро буду там"

Морський біолог Оксана Савенко стала першою за останні роки жінкою, яка взяла участь у науковій експедиції в Антарктиду

Depo.Життя
2 травня 2018 10:00
ФОТО: depo.ua

Оксана з дитинства захоплювалася морем і життям морських тварин, читала стоси книжок про географічні відкриття і мріяла про подорож в Антарктиду. Здійснити мрію виявилося непросто, але дівчині це вдалося. Оксана взяла участь у 23-тій експедиції українських полярників. Щоправда, була у складі так званої сезонної місії і в Антарктиді провела лише місяць. Її наступна ціль – зимівка на континенті. Пані Савенко розповіла Depo.ua про свої дослідження, побут на українській полярній станції "Академік Вернадський", прояви сексизму серед науковців, звички та проблеми морських тварин.

- Оксано, морський біолог – професія екзотична. Мабуть, зробити перші кроки у професії було нелегко?

- Так, я від самого початку шукала можливість досліджувати морських ссавців. Писала листи в різні організації, пропонувала співпрацю - можливо, стажером чи волонтером. З часом почали відповідати.

- Що вважаєте першою серйозною перемогою?

- Участь у проекті, в який я пробивалася чотири роки. В ньому працювали американці, росіяни, японці і українці. На одній з конференцій американські колеги представили мене керівнику проекту: "Володимире, візьми Оксану працювати, вона дуже цього хоче". А він: "Напишіть мені, і подивимося". Я писала, писала, але жодної відповіді не отримала. Через два роки мене знову до нього підвели: "Володимире, ти ж не забув про Оксану?". А потім мене запросили до цього проекту в останню мить і через зовсім інших людей. Згодом Володимир мені дякував: мовляв, як плідно разом попрацювали.

На лежбищі північних морських левів та північних морських котиків, скелі Кам'яні Ловушки, Курильські острови

Робота була на Курилах, а головним об'єктом дослідження був північний морський лев - сивуч, популяція якого за за більше ніж століття скоротилася на 90%. Міжнародні зусилля допомогли виявити цілу низку проблем. Наприклад, надмірний вилов риби у місцях їх розмноження. У США обмежили діяльність людей, щоб допомогти цим тваринам. Процес зникнення виду вдалося призупинити. В цьому проекті я брала участь чотири роки поспіль, потім були інші проекти, зокрема міжнародний проект з досліджень західної популяції сірих китів на Сахаліні.

ЖІНОК 20 РОКІВ НЕ БРАЛИ НА ЗИМІВКИ

- Ви давно хотіли потрапити в Антарктиду?

- З дитинства. У мене ціла колекція книжок про дослідників полярних широт. Родина моєї подружки багато працювала, щоб у України була можливість проводити дослідження на материку. Її батько був геологом, мріяв побувати в Антарктиді, щоб у нашої країни була власна станція. Він рано загинув, і "Академік Вернадський" так і не побачив. Але розмови в моєму оточенні надихали. Два моїх викладачі побували в Антарктиді і розповідали нам захопливі історії. Студенти слухали їх із великою зацікавленістю… Хотілося долучитися до полярних досліджень, але нам казали: "Жінкам туди не можна".

- Якась дивна історія. Пишуть же, що спершу українки брали участь у експедиціях, але потім це заборонили аж на 20 років…

- Вона дивна і є. Про це існує чимало легенд, а от що було насправді, сказати вже важко, треба запитувати самих учасників тієї експедиції. Але пісня неї жінок не було на зимівках близько 20 років, а в сезонних експедиціях вони брали участь дуже рідко. А потім керівником центру став Євген Дикий, людина нової генерації. Він розуміє, що не має значення, чоловік виконує роботу, чи жінка - головне, щоб був експертом та успішно виконував свої обов'язки. Такі заборони дискредитують Україну як державу, це питання національної гідності. Ми маємо змінювати ситуацію.

- Зараз прогрес відчутний?

- Ми взяли в Центр цілу когорту молодих дослідників. Половина з них – дівчата, які працювали і навчалися в різних країнах. Вони мають досвід і дуже цілеспрямовані. А роботи багато… Наразі про морських тварин Антарктиди в районі нашої станції є лише розрізнені дані. І от зараз хочу систематизувати увесь накопичений матеріал. Для цього спілкуюся з людьми, які працювали на станції в різні роки, адже всі вони знають щось цікаве і важливе. Учасники попередніх експедицій залюбки діляться матеріалами: для них це можливість ще раз долучитися до улюбленої справи.

- Така ситуація з жінками, як раніше, лише у нашої країни?

- Ну, здається, ще у Росії… На станціях інших країн зараз працює багато жінок.

- Проходили конкурс чи вас неочікувано запросили?

- Мене запросили як людину, що має значний , а в деяких аспектах найбільший, досвід з цієї тематики в Україні. З одного боку, це добра воля нового директора – шукати експертів у своїй галузі. Але мій попередній досвід мене сюди вів. Ніби все життя присвятила тому, щоб це сталося, зокрема, багато працювала на Далекому Сході – в північній частині Тихого океану. Це з іншого від Антарктиди боку планети, але там є схожі види тварин.

- Чоловіки-полярники здивувалися вашій появі на станції?

- Так, в них були певні побоювання через те що "говий директор хоче завезти в Антарктиду жінок!". Людям роками нав'язувався міф, що це неправильно і неодмінно призведе до проблем і конфліктів. Але згодом чоловіки побачили, скільки я працюю, і зрозуміли, що мені потрібно займатися справою, а не щось там доводити. До речі, американці в курсі цієї ситуації, і мою присутність сприйняли з позитивом. Це важливий іміджевий момент для України.

В мій перший робочій день в НАНЦ, колишній директор (Валерій Литвинов – ред.), який залишився в Центрі на іншій посаді, сказав: "Приємно познайомитись. Але ж ви розумієте, Антарктида не для жінок?". Я тоді відповіла: "Я приїхала заради Антарктиди, і буду там працювати". І справді була там через місяць.

МАЄМО ЗРОЗУМІТИ, ЯК ЗАХИСТИТИ ТВАРИН

- Виходить, ви взяли участь у 23-й експедиції?

- Це сезонний загін 23-ї. Науковці-зимівники там працюватимуть ще рік, вони тільки заступили. У нас була задача відібрати зразки, які науковці будуть аналізувати в лабораторіях України та Європи. Я виконувала багато задач – відбирала зразки планктону, донних організмів – рослин і тварин, а також ґрунтів, води для визначення вмісту "екологічної ДНК".

- Що дадуть такі проби?

- Наприклад, зможемо отримати список видів, які перебували в районі досліджень – і бактерій, і водоростей, і риб, і ссавців. Це відкриває широкі перспективи для подальшої роботи. Поки у нас не повністю налагоджений базовий монітринг – речі, які будуть робитися з року в рік, щоб оцінити стан екосистем та його динаміку. Зараз змінюється клімат. Це агресивний процес: маємо визначитися, як реагувати на ці зміни.

Відбір донних зразків із колегами-геологами

- Чула про те, що на основі біоматеріалів з Антарктиди українські вчені збираються зробити ліки від раку…

- У певних інститутів є такі амбіції – препарати з використанням властивостей рослин і тварин, які живуть в екстремальних умовах. Але це треба спілкуватися зі спеціалістами. Адже може бути велика прірва між гарною ідеєю і можливістю вже завтра піти в аптеку.

- На вашій ділянці роботи були лише ви?

- Так, у кожного учасника експедиції є технічне завдання за яке він відповідає, але мені допомагали інші. Адже коли ідеш на човні відбирати зразки, потрібна команда. Люди, які працюватимуть із батометром, лебідкою, доки ти записуєш дані чи фотографуєш кита. Мені були потрібні донні зразки, які могли відібрати тільки геологи, бо у них було спеціальне обладнання, або дайвери. Я домовлялася, просила - вони були дуже лояльними і не відмовляли, коли мали можливість допомогти. Вчора помер наш колега - геолог Віталій Вернігоров (від серцевого нападу – ред.), який мені допомагав, приділяв багато уваги і свого часу, хоча і не був зобов'язаний. Ми в потрясінні від того, що сталося. Прилетіла група, і без нього.

БАЧИШ ЦЮ КРАСУ І РОЗУМІЄШ, ЩО ЩЕ БАГАТО РАЗІВ ПРОЙДЕШ ДРЕЙК. НАВІТЬ У ШТОРМ

- Українські полярники співпрацюють з американськими?

- Так, у наших геофізиків налагоджена плідна співпраця, є спільне обладнання, вони передають сигнали зі станції на станцію, потім обмінюються даними. Наш ботанік закладає у них на станції майданчики для дослідження рослин. Я спілкувалася з багатьма американцями про проекти своїх українських колег. Мовляв, вони вам напишуть, у них дуже цікаві ідеї. І от, вони зараз вже спілкуються і планують майбутню спільну роботу.

В плані ідей і амбіцій ми на рівні. Але у них є обладнання, у нас – ні. У мене є фотоапарат для кита, у них – можливість поставити дорогезні мітки, які дозволяють дізнатися набагато більше. Ми будемо об'єднувати зусилля, і так розширимо район та якість досліджень. Цікаво, що між нашими станціями близько 50 км, але у фауні морських ссавців є певні розбіжності. Є вид тюленів, який розмножується у нас, а у них – ні, та навпаки. Є два види китів, яких ми бачили, а вони – ще ні.

- Як налагоджений побут на "Академіку Вернадському"?

- Житлові кімнати вміщають по кілька людей. Є їдальня, кухар. Чергуємо по черзі, прибираємо разом - усі працюють незалежно від статусу. Раніше мені доводилося жити у досить екстремальних умовах, і на "Вернадському", як на мене, просто прекрасно. Коли туди дісталися, відчула: "Нарешті я вдома".

- Дорога, мабуть, надскладна?

- Так, дуже довга. Кілька перельотів, включно з трансатлантичним. Очікування між рейсами, інколи по 15 годин. А вже на судні, у протоці Дрейка потрапили у сильний шторм. Ми йшли з Чилі двома групами. Менша частина, в тому числі і я, приєдналися до американців. Вийшли в океан майже одночасно. Але американського вченого було сильно травмовано, ми мусили зайти в Аргентину і залишити його там з лікарями. А коли знову вийшли у протоку Дрейка, вона вже була майже лагідною.

Я пережила багато штормів в різних морях. Це велике випробування, навіть якщо немає морської хвороби. У мене ж вона є, і в багатьох хлопців теж. Деякі хвилі виводять з ладу усіх. Коли ти в каюті, все падає, літає, - це навіть трохи страшно. І в той же час тебе закачує, інколи не можеш навіть зайвий раз поворушитися, бо тобі погано. Але от, виходиш, бачиш Антарктиду і розумієш, що воно того варте. Що ти ще багато разів пройдеш цей Дрейк.

КИТ СПАВ ПОРУЧ ІЗ ЧОВНОМ І НА НАС НЕ РЕАГУВАВ

- Що вразило найбільше?

- Не можна виділити тюленя, пінгвіна чи якийсь приголомшливий айзберг… Але все було інакше і набагато краще, ніж я уявляла.

- Як поводяться тварини, йдуть на контакт?

- Вони нас не бояться, це мені подобається. А от контакт з дикими тваринами шукати не варто і привчати їх спілкуватися з людьми неправильно. Важливо, щоб вони давали можливість за собою спостерігати в їхньому природному середовищі.

Група українських дослідників

Ми надивилися на китів - і цікавих, і грайливих, і агресивних. Кити спали, з'ясовували стосунки. Деякі вискакували перед човном, який швидко йшов до одного з віддалених островів. Кит на нас не зважає, а нам треба і на нього не наїхати, і не перевернутися.

Дуже цікаво спостерігати, як тюлені пристосовуються до зміни клімату. Деякі види відпочивають і розмножуються на льоді, і от, цього льоду стає менше. Для тварин настають непрості часи. Їм треба приймати рішення: або кудись переміщатися, або пристосовуватися до нових умов. Деякі не зможуть пристосуватися, і їхня чисельність буде скорочуватися. Зараз ми плануємо мітити новонароджених тюленів, щоб дізнатися, наскільки далеко вони відходять від району станції, як вони пов'язані з іншими популяціями.

- Невже ніхто не подружився ані з тюленем, ані з пінгвіном? Розумію, це суперечить нормам, але ж тварини часто самі ініціюють спілкування…

- Люди, які лишаються на зимівку через відсутність домашніх тварин дружать з птахами. Вони підгодовують їх, дають імена. Всі пернаті люблять кухаря, який викидає їм щось смачненьке. А от пінгвінів таким не спокусиш, вони їдять криль.

Українські дослідники і пінгвін Дженту

- Поділіться найбільш емоційним спогадом про тварин...

- Мабуть, це кит, який спав поруч із човном. Ми спілкувалися, шуміли, але він все одно ніяк не реагував. І в певний момент його понесло до човна. А нам треба було занурити батометр (прилад, який відбирає воду на різній глибині) у цій точці - довелося трохи відійти. Коли ж батометр занурився, він клацнув на глибині. Бідолашний кит сполошився, але відплив лише на невелику відстань і спав далі.

Кити горбачі

- З туристами не зустрічалися?

- Ні, ми були там восени, а вони зазвичай приїздять в антарктичне літо. Є люди, які всім серцем люблять Антарктиду та навідуються щороку, це переважно яхтсмени. Наші полярники радо показують станцію, дають можливість перевести подих, прийняти душ, побути трохи у комфорті та на твердій землі. Туристи привозять гостинці. У маленькому колективі гості – можливість поспілкуватись та трохи розважитися.

- Був час на відпочинок? Чи хоча б на сон? Якісь екстремальні ситуації?

- Екстремальних історій не траплялося. Хіба що треба було висаджуватися на острови, коли море не дуже спокійне. Люди набирали води у черевики, хвилювалися, чи не проколеться човен, чи вдасться його нормально закріпити Але повертаєшся, приймаєш теплий душ, на тебе чекає вечеря… І все налагоджується.

Що ж до відпочинку, бувало так: вдень відбираєш проби, вночі сидиш фільтруєш, а зранку треба знову відбирати проби. Спала я дуже мало, були ночі, коли взагалі не лягала.

- Як підбадьорювалися? Кавою?

- З кавою там поки не дуже добре. Але було багато адреналіну – радість від того, що щось почало виходити, потім - від того, що зібрала достатньо матеріалу. Потім підвищувала планку: "А може, я встигну закрити ще й цей пункт програми?". Був певний азарт.

ПРОВЕДУТЬ ОБЛІК ДЕЛЬФІНІВ У ВСЬОМУ ЧОРНОМУ МОРІ. АЛЕ НЕ В КРИМУ

- Працюєте лише в Національному антарктичному науковому центрі?

- Паралельно працюю в Українському науковому центрі екології моря в Одесі, там я вже три роки. Мене запросили для дослідження дельфінів, раніше їх там не вивчали. Закінчую роботу над дисертацією на тему "Закономірності розподілу китоподібних у Чорному морі".

Дельфіни білобокі

- З дельфінами зараз багато проблем?

- Минулого року було багато викидів на берег. Ми їздили до румунів в лабораторію, робили аналізи зразків тканин загиблих дельфінів і намагалися встановити причини. Виявили деякі бактеріальні інфекції. Також, за допомогою дослідників з інших європейських країн, з'ясували що у тканинах чорноморських дельфінів містяться досить високі концентрації забрудників.

Україні треба робити обліки морських ссавців, але для цього потрібні гроші. Ми беремо участь у міжнародному проекті "Посилення екологічного моніторингу Чорного моря" (EMBLAS – II), ходили на дослідницьких судах та поромах з України до Грузії, до Туреччини. Отримали дані переважно про розподіл китоподібних, але не точні цифри по чисельності. Минулого року дуже багато дельфінів бачили біля берега. Люди раділи: значить, є ще вони у Чорному морі. Але справа не у збільшенні популяції, просто риба ставрида підійшла близько до берега, а дельфіни – за нею.

Вивчення стану популяцій чорноморських китоподібних

Цього року за координацією секретаріату ACCOBAMS (Угоди про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря та прилеглої акваторії Атлантичного океану) відбувається загальний облік китоподібних в Середземному морі, а в наступні роки має проводитися у Чорному. Ми маємо потужну команду науковців з різних країн. Єдина проблема – Росія, яка зараз особливо не бере участь у міжнародних проектах. У них є обмеження внутрішні, у нас - обмеження на співпрацю з Росією. На Крим взагалі жодна організація не виділить кошти, щоб там вести дослідження. Та й виконувати їх Україна не може, а Росії не можна. Ось така юридична колізія щодо Криму. Притому, що такий облік дуже важливо одночасно робити у всіх регіонах, аби не пропустити дельфінів.

- Люди шкодять морським ссавцям забрудненням?

- Не тільки. Вони перебувають в таких акваторіях, де люди ловлять рибу, а деякі методи дуже шкідливі для дельфінів. Наприклад, морські свині часто заходять у тенета для камбали, і задихаються там. Масштаб цього явища вражаючий. Часто це відбувається у період розмноження – у халепу потрапляють самиці з дитинчатами. Це теж наша відповідальність і наш біль.

МОЖЛИВІСТЬ ПРАЦЮВАТИ В АНТАРКТИДІ – НАШЕ НАЦІОНАЛЬНЕ НАДБАННЯ

- Ви хочете їхати в Антарктиду на зимівку. Мабуть, конкурс там чималий…

- За рахунок жінок, можливо, збільшиться конкуренція, але це добре, адже перемагатимуть сильніші наукові проекти. Зараз їздять переважно одні і ті самі науковці, але треба передавати знання молодим – щоб була зміна поколінь, працював і досвід, і нові ідеї.

- Якщо претендентів багато, а у тебе ще немає імені, ймовірність потрапити невелика…

- Є і інші можливості. Наприклад, шукати досвідчених партнерів та разом подавати заявки на міжнародні конкурси проектів. Якщо прийдеш у Антарктичний центр зі своїм проектом і фінансуванням, у тебе буде можливість їхати поза конкурсом. Ти будеш героєм. Але така практика у нас поки не є звичайною.

Зараз планую подаватися на гранти, збирати лабораторне обладнання для станції. Якщо кожен принесе свою цеглинку, спільна справа буде розвиватися. Хоча і підтримка держави важлива: дослідження в Антарктиді - наше національне надбання, адже не в кожної країні є станція. Зараз інтерес до антарктичної тематики, на щастя, є.

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя