Загиблий Герой АТО: «Тату, а ти б залишився в тилу, коли твої побратими на фронт ідуть?»

29-річний Віталій Шум, кулеметник 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади, загинув 16 липня. Український взвод потрапив у засідку бойовиків під Маринівкою - наших вояків атакували російські танки

Загиблий Герой АТО: «Тату, а ти б залиши…

ДеПо продовжує серію публікацій про українських солдатів, які загинули під час боїв із терористами і російськими загарбниками на сході України.

Віталій Шум пішов на війну добровольцем. У зоні АТО провів усього 12 днів - загинув після танкової атаки бойовиків під Маринівкою, за три кілометри від кордону з РФ. Тіло загиблого українського солдата не могли забрати з поля бою майже місяць: наша армія відступала, але район ще довго залишався територією бойових зіткнень.

16 вересня Віталія Шума поховали: на панахиду прийшли сотні людей. З українськими прапорами, фотографіями загиблого Героя, схиливши голови перед батьками.

...Мама Віталія Катерина Олексіївна не знала, що син воює в зоні АТО. Батько і син вирішили не розповідати: «У неї тиск стрибає, щоб не хвилювалася».

- Коли почалися події в Криму, Віталік разом із товаришами по службі охороняв військовий аеродром під Миколаєвом, - розповідає батько загиблого Героя Олександр Петрович. - Сиділи там у холоді, в окопах... А потім почався Донбас. Хлопців почали перекидати у зону АТО, а мій син за військовою спеціалізацією - розвідник-диверсант, офіцери просили його залишитися на полігоні, щоб готувати молодих... Він сказав, що не може кинути своїх хлопців. Я теж його просив залишитися, не їхати на війну. Він подивився на мене і сказав: «Тату, а як я потім своїм друзям, які йдуть на війну, в очі дивитися буду? Ти б залишився в тилу, коли твої побратими на фронт ідуть?».

Батько і син разом купували обмундирування: форму, черевики, розвантажку, приціл на кулемет...

- Вони під Маринівкою були: 2 БМД, 17 чоловік особового складу, - розповідає батько Віталія. - Їхня команда мала виконати відволікаючий маневр, а наша артилерія вдарити по основних силах ворога. Але щось пішло не так. Син і його побратими потрапили в засідку. Наші хлопці зайняли кругову оборону, дуже успішно придушували противника. Там йшов багатогодинний бій. У затишшя він мені дзвонив. Останній дзвінок 16 липня о 18:02. Через півгодини він загинув. Проросійські бойовики відступили - нічого не змогли зробити, а замість них пішли танки... Ну що там БМДехи проти танків зроблять?

З 17 українських вояків, які брали участь у операції під Маринівкою, четверо були вбиті, семеро - поранені, а ще шестеро змогли відступити до своїх.

- Вони там без їжі сиділи, за свій рахунок у місцевих купували, а за водою в село ночами їздили, - розповідає Олександр Петрович. - Але син не скаржився, завжди казав: «Тату, все буде добре». А коли ми поговорили з ним востаннє, я не знаю, у мене наче щось обірвалося, моторошне якесь почуття. Я сказав дружині, що наш син у зоні АТО... 22 дні ми не могли забрати його тіло...

В Іллічівську на честь Героя висадили гай із сакур. Поруч постійно лежать квіти.

- Віталік був строгий, гордий, чинив завжди по совісті, справедливий, але якщо до нього підійдеш, посміхнешся, то він відразу стає м'якшим, - згадує викладач сучасних танців Оксана Захарчук, у групі якої до війни займався загиблий Герой АТО. - Знаєте, я його запам'ятала справжнім чоловіком із добрим серцем.

Оксана Захарчук, каже, що знала Віталія сім років. Він прийшов до школи танців уже дорослим - у 22 роки.

- А у нас ще малеча займається, є зовсім малюки, вони його називали «тато Віталя», я бачила по його очах, що йому це дуже подобається, - розповідає Оксана. - На всіх новорічних виставах він був Дідом Морозом - із задоволенням погоджувався на цю роль. Пам'ятаю, випадок був, коли ми возили малят на змагання до Хмельницького. Стояли на вокзалі, чекали поїзда, тут п'яні почали приставати до мене, дуже неправильно жартувати щодо дітей. Віталій дуже спокійно, без мату, але рішуче дав їм зрозуміти, що якщо вони не заспокояться, то буде їм погано. Вони відчепилися. Там на вокзалі ще були міліціонери, але вони стояли осторонь і нічого не робили.

Віталій Шум до війни працював охоронцем, зварювальником, а потім - продавцем у торговому центрі. Допомагав батькам - віддавав усі гроші, брав тільки на сигарети і каву. За два роки до своєї смерті покинув танці. Часу на улюблену справу практично не залишалося.

- Але кожні вихідні він приходив до нас, - каже Ксюша. - Допомагав у організації, брав участь у наших заходах. А ще - він був нехвастливим, хоча він чемпіон України з сучасних танців.

Близькі люди загиблого солдата України кажуть, що хлопець мріяв про сім'ю. Чотири роки зустрічався з дівчиною, але не склалося: вона була трохи молодшою і ще не хотіла бути дружиною і мамою.

- З нього би вийшов хороший батько, він був дбайливим і чуйним навіть до сторонніх людей, - каже продавець торгового центру Олексій, де Віталій працював охоронцем. - Завжди готовий допомогти, віддати останнє. Такі не кинуть у біді. Не підведуть.

- Я пам'ятаю, була зима, я працювала на касі, у мене сильно замерзли руки, - розповідає співробітниця торгового центру Софія. - Віталій це помітив, десь дістав і приніс мені маленьку грілочку для рук. Так ми познайомилися і подружилися...

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme