"По тому прапору стріляли навіть з танка": Хто такий Андрій Горбань і за що його посмертно нагородив Зеленський

 

Depo.ua згадує історію Андрія Горбаня та двох його товаришів – Миколи Гуцаленка та Олексія Дурмасека.

Отже, Андрій Горбань був сержантом 79-ї бригади. Він пройшов Саур-Могилу, Іловайский котел, а згодом обороняв Донецький аеропорт, який і став його останнім пунктом служби.  

29 листопада 2014 року відбувся один з найбільш масових штурмів, влаштованих бойовиками та спецназом у старому терміналі Донецького аеропорту.  Андрія було важко поранено. Горбань прикривав найбільш небезпечний напрямок та півгодини стримував супротивника. 

З-під шквалу обстрілів його витягнули побратими. З’ясувалося, що він отримав 2 кульові поранення. Фактично одразу після цього по позиції військового вдарив гранатометник, вибухом якого чоловіка скинуло з третього поверху на другий. Горбаню надали першу допомогу та доставили до лікарні живим, втім, під час операції не витримало серце. Того ж дня військовослужбовець помер. Хлопцю був 21 рік. 

З родини у Андрія лишилися мати, брат та наречена Катерина. Ім’я останньої він виклав патронами і опублікував це фото у соцмережах.

"Він завжди говорив, що все буде добре, і він обов'язково повернеться, – згадала наречена Андрія Катерина Васильєва. – Жартував, намагався відвернути мене від війни, переключити на щось світле. Ми часто обговорювали з ним майбутнє весілля – жартома сперечалися, чи надягати йому на весілля краватку. Він сказав, що не хоче, а я жартувала: який же ти наречений без краватки? Тільки одного разу він став серйозним і сказав мені: "Ти повинна розуміти – мене тут можуть вбити. І якщо мені судилося тут загинути, я хочу, щоб ти пообіцяла, що не будеш закриватися в собі, відмовлятися від світу і якщо когось полюбиш – будеш з ним ". Я його вилаяла, сказала, що він говорить дурниці …" – слова Катерини у 2014 році навели у дописі на сторінці 79-ї бригади. 

Андрія поховали у с. Миколаївка, Казанківського району, Миколаївської області. Окрім вище зазначеної нагороди, він також отримав орден За мужність III ступеня, відзнакоу "Народний Герой України" та нагрудний знак "За оборону Донецького аеропорту". Усі нагороди – посмертно.

Командир-"кіборг", колишній заступник командира 93-ї ОМБР Олександр Василенко розповідав: "Хлопці три доби просились вивісити той прапор... Я заперечував через великий ризик. Адже це було під самим носом (без перебільшення) утирків гівімотороли. Бачив, що вони це зроблять навіть і без моєї згоди. Тому довелось дозволити. Решта хлопців була напоготові їх прикрити чи допомогти. Андрій був за старшого. Аби хто бачив їх щасливі очі після повернення. Аби хто чув як скаженіла сєпарня коли "проснулась" і побачила що проспали. По тому прапору стріляли навіть з танка...".

Загинули і  два побратими Горбаня, які разом із ним вивішували український прапор на терміналі. 

Киянин Олексій Дурмасенко, позивний "Динамо", боєць 93-ї окремої механізованої бригади, загинув 29 грудня 2014-го у бою з російськими збройними формуваннями, що атакували позиції українських військових під Пісками. У нього залишилися батьки та дві сестри. 

Олексій мав цікаву долю. З дитинства він захоплювався творчістю, почав писати авангардні картини та робити колажі. Згодом він прийняв рішення вступити до Інституту декоративно прикладного мистецтва ім. Бойчука, , паралельно відвідував курси стиліста, цікавився модельним бізнесом, працював учнем флориста. Саме флористика стала його головним покликанням. У 2011 Олексій вирішує їхати до Москви підвищувати кваліфікацію та кар'єрний зріст як флорист, і за 2 роки він став провідним майстром у елітному салоні на Рубльовці.

Під час своїх останніх відвідин Києва взяв активну участь у Революції Гідності, боровся на барикадах на Грушевського, отримав уламкове порання у ногу.

Після перемоги Євромайдану Олексій знову їде до Москви, однак з початку російської агресії повертається до України та записується добровольцем до ЗСУ. 

У "Книзі пам'яті" загиблим героям його побратими напишуть: "Протягом останнього тижня перед трагедією Олексій кожен день телефонував батьку. Він казав, що до аеропорту його більше не відправлять і, можливо, ще раз пустять у відпустку, Жалівся, що на фронті так "так тихо, аж скучно", Ці слова були сказані 28 грудня 2014 року о 23:00. А вже наступного дня о 9:30, під час "мінського перемир'я", російська диверсійна група проникла до тилу нашого укріпленого району. Зав'язався запеклий бій. Альоша одним із перших кинувся на захист своїх товаришів. Однак він не помітив, що ззаду був ворожий диверсант, який кинув гранату. Олексій зміг зреагувати, але фатальний уламок потрапив прямо в потилицю. Не стало Героя! У цьому бою загинуло ще два побратими. Побратими Олексія отримали перемогу. Але її ціною стало життя трьох найкращих синів України".

Командир взводу 79-ї десантно-штурмової бригади молодший лейтенант Микола Гуцаленко, з позивним "Кока", помер помер 23 лютого 2017 р. о 17:45 в реанімаційному відділенні обласної клінічної лікарні ім. Мечникова м. Дніпро від отриманих 21 лютого 2017 р. вогнепальних поранень поблизу с. Водяне (Ясинуватський район) Донецької області.

У Миколи з родини залишилися батьки, дружина та син. Прижиттєво він був нагороджений орденом за мужність III ступеня (від 25 грудня 2015 року). Посмертно – орденом Богдана Хмельницького III ступеня (10 квітня 2017 року). 

На військову службу за контрактом пішов у 2013-му. У липні  2014 пройшов свої перші бої (Красний Лиман, Слов'янськ). У 2015 році отримав звання молодшого сержанта, призначений головним сержантом взводу, після чого направлений до Одеси на тримісячні офіцерські курси за прискореною програмою. У 2016-му три місяці навчався на аеронавідника під Харковом.