Після Парижа. Придністров'я-2, сепаратизм чи велика Україна?

Фейсбук розділився: одні кричать про зраду Порошенка, інші, про те, що Порошенко правий, бо без цих домовленостей у нас буде повномасштабна війна, в якій загине держава. Хто правий? Для відповіді на це питання треба врахувати відразу кілька невідомих, включно з тим, як буде працювати наша дипломатична машина і як буде виписано закон про вибори на Донбасі

1. Помилкою української сторони є те, що в Париж ми їхали без нашого чітко артикульованого і розпіареного плану. Ми з самого початку були приречені рухатися в фарватері плану, який нам нав'язували. Але головний позитивний момент від всіх цих переговорів - Путін офіційно здав ДНР-ЛНР.

2. Всім тим, хто кричить про те, як міг Порошенко потиснути руку Путіну, можу відповісти лише одне: ну як можна йти на переговори і не тиснути руки? Арафат тиснув руку різним прем'єрам Ізраїлю, очільники ІРА тиснули руку керівництву великої Британії. І т.д. От уявіть собі, що приїздить Порошенко в Париж на переговори, в тому числі і з Путіним, і не здоровається за руку з Пуйлом. Це абсурд.

3. Можна не сумніватися, що терористи перенесуть дату виборів і 18 жовтня чи 2 листопада там не буде ніяких виборів. Важливо також зрозуміти, що всі силові органи а ДНР-ЛНР належать кадровим російським спецам, простіше кажучи контроль за цими територіями, як би не розвивалися події, буде в руках росіян. Це загроза, яку ми знаємо і нам доведеться з нею боротися, знову ж таки, за будь-якого сценарію.

4. Зараз не існує жодного варіанта закону про місцеві вибори на Донбасі. Очевидно, що найближчим часом ми зможемо почути лише про ідеологію цього закону, хоча сам по собі закон про вибори - це не ідеологічний і навіть не рамочний документ. Закон про вибори - це техзавдання про регламент виборчої кампанії. Єдина колізія цього закону - які партії будуть допущені до виборів (всі ті, що є в ДНР-ЛНР, чи вони мають отримати всеукраїнську прописку ). Цей пункт є звичайно міною сповільненої дії на майбутнє, але і він не є глобальною проблемою. Найбільша проблема - як забезпечити чесне волевиявлення і кому потрібно заборонити брати участь у виборах. Проте, уже зараз можна сказати про те, що ОБСЄ закриє очі майже на все, на Донбас наженуть кілька сотень спостерігачів і всі скажуть про те, що вибори відбулися чесно. І тут виникає найголовніше питання: "А що буде далі?"

5. Попри всю істерію в соцмережаї треба розуміти, що є всього три варіанти розвитку подій. І від розуму і виваженості ряду політиків залежатиме, який із варіантів буде обрано:

-1 варіант: Україна погоджується на квазіавтономію і поступово починає видавлювати сепаратистів з усіх органів влади і за 7-10 років остаточно зачищає цю територію
-2 варіант: Україна погоджується на квазіавтономію, але в силу дурості політиків в центрі починається повзучий реванш сепаратистів по всій території країни і ми знову скочуємося в 2014 рік.
-3 варіант: Україна погоджується на квазіавтономію, розуміючи, що це Придністров'я-2. І робить відповідні кроки по блокаді цих територій та виштовхує їх. Зараз вголос майже ніхто про це не говорить, але напевне, цей варіант влаштував би абсолютну більшість населення

6. Не треба забувати про неймовірно складну дилему, яка виникає зараз в ДНР-ЛНР через можливі нові майнові війни. Повернення України на ці території передбачає зміну грошових потоків і повернення віджатих підприємств. Це один з найбільших козирів України. І його треба використовувати по повній.
7. І останнє, що має вимагати українська сторона вже зараз?

- Включення українського ТВ по всій території Донбаса.
- Має бути прийнятий окремий закон, який передбачає кримінальну відповідальність за будь-які рішення місцевих органів влади не лише щодо сепаратизму, але й щодо будь-яких питань мови, НАТО і т.д.
- Ніяких виборів не може бути, поки не повернуті заручники.
- Вибори не можуть відбуватися без поверення українського прапора, повернення до наших шкільних програм, повернення наших силовиків і т.д.

Власне, чи міг Порошенко не погодитися на вибори на Донбасі? Міг, але лише за однієї умови, якби він почав говорити про те, що ця територія має відділитися. Сербія йшла до відділення Косово більше 10 років.