"Оскарівські перегони": Чи отримає "Зелена книга" головну статуетку

Трагікомедія Пітера Фарреллі "Зелена книга" збирає теплі відгуки і оплески глядачів. Але  навряд чи цього достатньо для здобуття головного "Оскару"...

Depo.ua розпочинає цикл рецензій на картини, що претендують на кінопремію "Оскар" у номінації "Найкращий фільм".

Картина "Зелена книга", що наразі йде в українському прокаті, окрім головної, має ще чотири номінації на кіностатуетку. Крім того - три "Золотих глобуси" за "Найкращий сценарій", "Найкращу чоловічу роль другого плану" та "Найкращу комедію або мюзікл" і приз Гільдії продюсерів США.

Сюжет заснований на реальній історії дружби афроамериканського піаніста Дона Ширлі (Махершал Алі) та водія Тоні Валленлонги (Вігго Мортенсен).

Італієць Тоні - вибивала у нічному клубі Нью-Йорка, на короткій нозі з кримінальним світом. Але при цьому - люблячий батько та чоловік, хлопець непоганий, хоч і специфічний. Може за годину з'їсти зо два десятків гамбургерів і недолюблює темношкірих. Загалом, не з природньої злості, а радше тому, що так заведено у тусовці.

Тоні наймається водієм до Дона Ширлі - генія-піаніста з кількома вченими ступенями, темношкірого дивака, який звозить диковинки з усього світу і приймає відвідувачів на троні.

Тоні має возити свого нового роботодавця американськими містами, де Дон Ширлі дає концерти. Ситуація ускладнюється тим, що виступи у Ширлі на расистському Півдні 60-х років, де процвітає сегрегація... Попри талант і майстерність піаніста захоплені слухачі ставляться до нього як до людини нижчого гатунку.

Уся подоріж - це шлях Тоні і Ширлі назустріч один одному, через непорозуміння і важкі ситуації.

Обидва виходять за персональні рамки. Дон Ширлі з'ясовує, що не приречений на самотність, а захисна фортеця з суворих догм потрібна не завжди. Тоні - що світ високого мистецтва і метафор здатен зворушити навіть на такого суворого чолов'ягу як він, а дискримінація за кольором шкіри - дурість, яка приносить горе іншим.

Приправлена легким гумором стрічка розчулює і загалом залишає добрий післясмак. Якісний, антирасистський голлівудський фільм про добро, яке має перемогти. За настроєм на смислом схожий на "Прислугу" (2011) та "Приховані фігури" (2016).

У "Зеленій книзі" все просто і зрозуміло. Але, як для найкращого фільму - надто вже просто.

Герої тримаються у своїх класичних ідеальних образах, глядач отримує те, чого і очікує, мораль тягнеться жирною лінією - червоним по зеленому. Хоча така пропаганда людяності радше зачаровує, ніж дратує, вже на середині картини стає ясно: недомовленостей не залишиться, а автори фільму замість донести світу щось нове, вирішили ще раз поговорити про вічне.

Тож головна кіностатуетка для "Зеленої книги" означатиме, що американські киномитці вирішили відзначити чергову якісну картину про толерантність, залишивши мистецькі "витребеньки" на наступний рік.

Саме толерантність і боротьба за права особистості - лейтмотив премії в останні роки. У 2018-му "Оскар" отримала "Форма води" (про любов німої дівчини та хлопця-амфібії), у 2017-му - "Місячне сяйво" (про важкі будні темношкірого гея у бідному районі США), у 2014-му - "12 років рабства" (теж антирасистський). Хоча перераховані фільми складніші, і в них є де покопатися мисливцям за смислами, "Зелена книга" має певні шанси поповнити оскароносний список.

І хоча ці шанси дещо ослабли через скандали (режисер Пітер Фарреллі визнав, що показував пеніс акторам, і вибачився за це, а от співсценаристу Ніку Валлелонзі (сину того самого Тоні) пригадали антимусульманський твіт 2015-го року), знімальній групі залишається сподіватися, що до "Оскару" ці моменти забудуться.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна