Оголений нерв країни: Чому 80-річного ювіляра Степана Хмару досі бояться інші політики

Степан Хмара – Герой України, політв'язень радянських таборів та народний депутат трьох скликань постійно в опозиції до влади. В радянські часи його запроторили в табори за антирадянську діяльність, в дев'яності – щоб не заважав будувати "правильну" Україну і навіть зараз його викликають на допити в СБУ. А Степан Ількович сварить слідчих за те, що вкрай погано підготувалися до допиту.

Він активно брав участь в політичному житті, вступав в партії і виходив з них, різко критикував очільників партій, перебуваючи в них, порушуючи фундаментальний закон української політики – не чіпати "своїх".

Сьогодні великому і страшному Хмарі – вісімдесят. Він їздить з лекціями, дає інтерв'ю, веде сторінку на "Фейсбуці", критикує владу.

Степан Ількович Хмара народився 12 жовтня 1937-го року в селищі с. Боб'ятин (тоді Польська республіка, а нині — Сокальський район Львівської області), в селянській родині.

В середині 60-х він вступив в Львівський медичний інститут і швидко долучився до дисидентського руху. Розповсюджував самвидав та іншу заборонену літературу. Вперше в Україні переклав працю Сахарова "Роздуми про мир, інтелектуальну свободу та прогрес".

Коли радянська влада розпочала масові арешти опозиційної української інтелігенції Степан Хмара, після арешту Чорновола, продовжив видавати "Український вісник" підпільно. 7-8 номер його був готовий у 1974 році, фотоплівку передали на Захід, і там переклали англійською і видали. Крім іншого, в "Українському віснику" було опубліковано й праці Хмари "Етноцид українців у СРСР" та "Генеральний погром", які перевидавалися багатьма європейськими мовами. "УВ" став одним із найважливіших джерел історії політичних репресій середини 70-х років. Можна сказати, що Хмара відкривав очі Європі на те, що насправді коїться в СРСР.

В 1980 році совкам терпець таки урвався і 43-річного дисидента засудили до 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував в таборах для політв'язнів на Уралі. Він і там боровся проти порушень прав людини, за що провів 306 діб у карцерах і мав лише одне побачення з родиною. Хмара відмовився писати покаянну заяву, однак за півтора місяця до закінчення терміну був "помилуваний".

А вже через два місяці брав участь у прес-конференції з іноземними журналістами. Хмару затримали при посадці в літак до Москви - він мав летіти на Міжнародний семінар з гуманітарних проблем. Текст доповіді вилучили, в літак дисидента так і не пустили.

В 1987 році Хмара одним з керівників Української Гельсингської спілки, а після її перетворення на політичну партію з квітня 1990 — заступником голови партії. Він був одним з найактивніших учасників Українського культурологічного клубу, Комітету захисту українських політв'язнів, Комітету захисту УГКЦ, в 1989 р. організував і очолював 5-ти тисячне вахтове голодування-протест українських греко-католиків у Москві за відновлення релігійних і національних прав УГКЦ.

Хмара активно займався політикою, був автором проекту і доклав максимальних зусиль, аби була схвалена Постанова Верховної Ради України "Про проходження військової служби громадянами України на території України" (1990 р.), підготував проект постанови ВР "Про розпуск КПРС-КПУ і націоналізацію її майна, брав участь в Революції на Граніті.

І знову "довиступався". В листопаді 1990 року штатний провокатор полковник міліції Григор'єв і кримінальна злочинниця Любов Жирна за участю численної "групи підтримки", спорядженої відеотехнікою, розіграли провокаційну сцену в підземному переході на Хрещатику. Хмара роззброїв Григор'єва, після цього депутата заарештували. В постанові про арешт Хмари було записано, що після звільнення він "на шлях виправлення не став, скоїв цілий ряд нових злочинів

Його швиденько позбавили депутатської недоторканності і запроторили за ґрати за те, що він побив міліцейського офіцера–провокатора. Навіть колишній Генпрокурор Михайло Потебенько визнав: "Арешт Хмари був помилкою". Випустили його після після поразки ГКЧП і проголошення незалежності України, наступного ж дня.

Таким чином, Степана Хмару можна вважати першим політичним в'язнем незалежної України. Опозиційного народного депутата.

Далі він виступав за те, щоб якнайшвидше з України були виведені російські війська Чорноморського флоту, щоб Україна не передавала Росії стратегічних бомбардувальників ТУ-95 і ТУ-160. Разом з депутатом Ю.Кармазіним Хмара є автором 7 абзацу ст. 17 Конституції України: "На території України не допускається розташування іноземних військових баз."

Хмара є безпосереднім автором положення, яке з неймовірними труднощами вдалося відстояти, а саме 10 ст. Конституції України: "Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

Він брав участь в різних партіях, входив до Народної Ради, був нардепом 4-го скликання (БЮТ), очолював підкомітет з питань законодавства про статус народного депутата України Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР. 94-й номер списку блоку "Наша-Україна – Народна Самооборона". В парламентських виборах 26 березня 2006 року брав участь за списком Українського народного блоку Костенка і Плюща, № 13 в списку. Вибори блок програв.

Активний учасник Помаранчевої революції. Герой України, кавалер ордену Ярослава Мудрого і ордену Свободи. Батько доньки і двох синів. Молодшому Тарасу – 15 років

ПРОРОЧІ ЦИТАТИ СТЕПАНА ХМАРИ

"У кого найменший внесок у перемогу — найбільші апетити"

травень 2005, "День"

"Після того, що суспільство пережило в 2004 і 2005 роках, владі не вийде загнати людей у стійло".

"Ми передбачали, що після здобуття незалежності настане розслаблення. А далі, як тільки задрімає суспільство, ця наволоч, яка була у Верховній Раді, покаже свою роль"

"Ми могли відкликати всіх офіцерів–українців зі збройних сил СРСР. Я ходив до Кравчука із такою пропозицією: давайте почнемо з моряків військово–морського флоту СРСР, насамперед із Далекого Сходу. Японці готові були профінансувати повернення військових у Крим! Уявіть собі, офіцери з Охотського моря перебираються у Крим, у котеджі й таке інше. Та сьогодні Крим був би найбільш патріотичним в Україні!..

вересень 2011 року, "Україна молода"

"Я був категорично проти виборів Президента в 1991 році! Вони були передчасними. Вибори ніхто не міг виграти. Звичайно, вони показали себе як дурники, бо шість кандидатів ішло від демократів. Це виглядало смішно, хоча було не до сміху. Але навіть якби був спільний кандидат — він не мав шансів. Чому? Тому що у двох третинах областей у радах сиділа комуністична більшість".

вересень 2011 року, "Україна молода"

"Україна – найбільша республіка після Російської Федерації. Вона завжди була фундаментом Російської імперії. І зараз кремлівське керівництво усіма засобами чіпляється за Україну, прекрасно розуміючи, що без наших ресурсів Росія ніколи не стане великою світовою державою".

"Обозреватель", березень 2011

Про покоління, яке виросло при Незалежній Україні

"Дійсно, виросли цілком нові люди, які вже не знають, що таке радянська влада, що таке терор КДБ, що таке арешт за читання якоїсь книжки… Вони цього всього на своїй шкурі не відчули. Є дуже талановита молодь, але молодіжне середовище (та й суспільство загалом) у нас іще не структуроване. І поки цього не станеться, у нас не буде здорового партійного середовища, будуть олігархи, які продаватимуть місця у списках…"

"Україна знаходиться у глобалізованому світі, в якому у нас немає друзів. Є або конкуренти, або вороги. В політиці загалом не буває друзів, всім керує державний інтерес. Ось це і треба враховувати. Більше думати і менше слухати зовнішніх порад".

Про те, за що громадянин України має любити свою державу

"А "за що" не буває. Він, цей громадянин – як та травинка, що з'явилась на цій землі і пустила тут своє коріння. За що та травинка мусить любити цю землю? За що я мав страждати більшу частину свого життя? За те, що я – українець. І я хочу, щоб моя держава була однією з найпотужніших у світі. Всі можливості у нас для цього є. Для цього Богом дана нам ця прекрасна земля, чудова природа, обдаровані люди, кожен з яких повинен пам'ятати, що він – дитя України, і думати про те, що корисного він може зробити для свого суспільства і своєї країни".

"Обозреватель", березень 2011

"Депутатська недоторканність повинна бути. Її, можливо, треба дещо підкоригувати. Депутатська недоторканність потрібна таким депутатам, як Хмара. Але депутатської недоторканності не треба ні Жеваго, ні Ахметову. Вони й так давно не доторканні. Але як будуть нормальні депутати доторкані, олігархи їх в порошок зітруть, якщо ті їм чимось не сподобаються".

"Аратта", жовтень 2007

"Треба пов'язати наші проблеми з загрозами і проблемами інших держав. Росія перетворює Крим на військову базу з агресивними планами – це очевидно. Треба показати світу, що це загроза для всіх країн Чорноморського басейну, Близького та Середнього сходу. Ми маємо колосальний ключ в руках, і мали б його використовувати"

"Главком", квітень 2016

"Ми вже звикли до цих новин: кілька чоловік загинуло, десяток поранено. Ніби це нормально. Ось що страшно".

"Лише справжні націоналісти здатні побудувати державу, це факт. Всі європейські держави є національними, і ці держави побудували націоналісти. Ліберали ніде не збудували держави як такої, вони вже потім користувалися наявними можливостями".

"Ми поки що йдемо такими імпульсивними хвилями. Коли влада остаточно нахабніє, і люди не можуть терпіти, тоді ми виходимо на Майдан. Та ми забуваємо, що владу потрібно контролювати і постійно на неї тиснути".

"Главком", квітень 2016

"Наші походження і психологія відрізняються від російських. На нашому кордоні - варварський, агресивний світ, який будував свою концепцію на експансії, поневоленні і присвоєння чужого. Український народ розвивався на інших принципах - ми не шукали землю, яку можна захопити. Починаючи ще з Трипільської культури, ми займалися не руйнуванням, а творенням. У нас у перших в Європі почало розвиватися осіле землеробство, саме з України на Європу поширилася культура землеробства. Ми несумісні в нашій психології і культурі. Концепція психології москаля: "Москва сльозам не вірить". Вдумайтеся в цю фразу. У них немає співчуття".

"Дніпропетровська панорама", березень 2016

"Кожен повинен робити на своєму місці маленький крок, хто який може. Ми повинні пам'ятати: український громадянин не пможе бути байдужим, пасивним. Тільки вчинками, а не словами, вимірюється сенс життя".

"Український народ переніс такі випробування, які зазнавав жодної іншої народ. Але ми повинні перемогти. І ми переможемо".

"Дніпропетровська панорама", березень 2016

Фото: УНІАН