Обійми мене: Як дотики інших людей можуть врятувати від депресії

Для тих, хто мешкає сам, карантин міг стати справжнім випробуванням. Якщо живе спілкування з людьми можна замінити телефонними розмовами, відеодзвінками та повідомленнями, то дружніх обіймів у онлайн не перенесеш.

Про те, чому людям так потрібні обійми, і що робити, коли немає можливості доторкнутися до іншої людини, Depo.ua поговорив з лікарем-психотерапевтом, краніосакральним терапевтом (краніосакральна терапія – вид терапії в альтернативній медицині, що використовує м’які дотики для лікування, – ред.) з понад 10-ма роками досвіду Оленою Железко.

За словами пані Олени, тактильність ще з дитинства – така ж важлива потреба, як і їжа. Відомі навіть випадки, коли діти помирали через відсутність тактильного контакту з мамою.

"Після народження дуже важливо, щоб дитина була на руках у матері і відчувала її тепло, тіло і серцебиття. Коли дитина підростає – всі емоційні переживання вона може "віддати" матері, батькові чи дорослій людині, яка просто візьме дитину на руки і заспокоїть її. Таким чином дитина відчуває, що вона не одна, вона біля дорослого і дорослий відповідає за неї. Так вона може заспокоїтись, бо у неї ще не налагоджений механізм емоційної саморегуляції", – каже психотерапевт.

Але при цьому дуже важливо, аби дитина почувалася у безпеці біля такої людини. 

"Потім потреба у дорослій людині вже не така відчутна, але відчутнішою стає потреба бути у близькому контакті з людьми взагалі – спершу з підлітками, а потім з дорослими. Так людина відчуває, що вона поруч з іншими, є частиною чогось більшого", – пояснює Олена.

І відбувається це через канал тілесних відчуттів – саме тому тактильний контакт настільки важливий. 

"На жаль, у нашій культурі не заведено обійматися, хоча зараз це змінюється. Вже не так соромно обійматися на людях, або сказати "обійми мене, мені зараз дуже важко, я тривожусь", – каже психотерапевт. 

Втім, новому корисному тренду завадила пандемія – заради безпеки необхідно тримати дистанцію, але через це людина не відчуває поруч інших, не відчуває себе частиною суспільства. Тривогу посилюють інші фактори – ризик захворіти, небезпека для життя і добробуту. І найгостріше це відчувають дорослі, яким у дитинстві бракувало тактильного контакту. 

"Завдяки тактильності формується емоційна зрілість і з'являються навички емоційної саморегуляції. Якщо ж тактильності у житті малюка було недостатньо, у тривалих кризових ситуаціях людина може психічно повертатися у дитинство –  регресувати і впадати у дитячі стани безпорадності, тривоги, відчуття покинутості. Так відбувається соціальна дезадаптація", – розповідає Олена.

За її словами, компенсувати нестачу тактильності у своєму дитинстві можна вже у дорослому віці – хоча для цього знадобиться більше часу. 

"Ця потреба реалізується, коли людина формує близькі стосунки – може сказати "обійми мене", або "мені важко", "побудь зі мною поруч", "візьми мене за руку". Таким чином завдяки тілесному контакту вона ніби повертається в реальність з цих своїх дуже сильних переживань – тривоги, відчаю або відчуття покинутості", – каже психотерапевт. 

Додає, що її колега у Києві проводить "вечірки обіймів". Люди можуть обійматися, сидіти або лежати поруч, відчуваючи тепло одне одного. На таких заходах є лише кілька правил – у доторках не має бути сексуального підтексту, а для обіймів обов'язкова згода обох. 

Що робити з підвищеною тривогою

"Сучасне соціальне життя направлене на те, щоб людей розділити, перемкнути увагу на смартфони, на певну мету, і люди відриваються від зграї, а людина – соціальна істота і потребує бути в соціумі. Колись, коли люди жили в селищах – вони були ближчі: збиралися, разом співали, разом відзначали різні свята, жили більш менш на одному соціальному рівні та в психічній сфері були витриваліші і здоровіші. Зараз депресія вийшла на рівень епідемії. Рівень самогубств з кожним роком збільшується, а вік депресії молодіє, хворіють не тільки старші люди, але й підлітки і молоде покоління", – каже психотерапевт.

За її словами, зараз у сучасних дітей нерідко порушується механізм формування близьких стосунків: є потяг відчувати іншу людину і водночас висока тривожність через можливість бути покинутими і відторгнутими.  Це протиріччя зберігається в дорослому віці, а коли депресія наростає, можуть з’явитися депресивні розлади і, як наслідок, суїцидальні прояви. Втім, є способи убезпечити власну психіку – наприклад, займатися плаванням або гладити тварин. Також психотерапевт наводить техніку, яка, за її словами, особливо помічна. 

"Її можна робити довго і кілька разів на день. У кожного дорослого є дитячі частинки особистості і ми можемо вже у дорослому віці цю свою дитячу частинку догрівати. Тобто я для себе вже доросла, я для себе – мама і тато, я можу контактувати з моєю маленькою внутрішньою дівчинкою або хлопчиком, які відчувають себе покинутими, або яким дуже страшно – я можу брати, наприклад, подушку чи якусь іграшку і обіймати її. Це дуже дієва практика – казати своїй внутрішній дівчинці чи хлопчику, якого нібито ти обіймаєш: "я з тобою, я вирішу всі твої питання, зараз ти в безпеці". Це дійсно працює і дуже заспокоює нервову систему, тому цю техніку варто спробувати", – каже Олена.

За її словами, що сильніше травмована людина, то менше вона усвідомлює свій стан. Це відбувається, тому що людина, яка має травматичний досвід, не дуже добре відчуває своє тіло.

"Щоб не відчувати біль, психіка ніби себе сепарує, відділяє від тіла. І тут дуже важливо мати зворотній зв’язок з близькими людьми і себе запитувати: "а що зі мною зараз?", "а як я себе відчуваю?", "як мені зараз у моєму тілі?", "наскільки я взагалі відчуваю себе у своєму тілі? Чи у мене тіло окремо, а я десь літаю поруч". Буває така ситуація, наприклад, ви бачите, що ваш друг не в собі, не дуже адекватно оцінює реальність, свій стан і свої можливості справлятися з проблемами. Таких людей часто зупиняє якась хвороба, травма, якийсь конфлікт, щоб людина врешті оговталась і прийшла до тями. Своїх близьких у таких випадках варто запитувати: "як ти себе почуваєш?", навіть якщо він чи вона каже "нормально", перепитувати "як тобі нормально?", "що з тобою зараз?", – пояснює психотерапевт.

Вона впевнена, нам дуже важливо розвивати культуру чуйності один до одного, до близьких і просто тих, хто навколо.

"Зараз для людства існує великий виклик, і кількість психічних захворювань може зростати. Наша відповідальність як соціуму – бути чуйними один до одного і займатися собою, своїм психічним і фізичним здоров’ям, берегти себе, дуже важливо, щоб кожна людина це збагнула", – каже Олена.

Кожна людина відповідальна за власну психіку

За її словами, є ключові моменти, на які людина має спиратися: слідкувати як і скільки годин на добу годин вона спить, як харчується. Це базовий рівень відповідальності людини. Якщо людина відчуває виснаженість – вона має і повинна сказати іншим "ні, я сьогодні не готовий до спілкування, не готовий до зустрічі, мені потрібен час на відновлення сил".

Людина має піклуватися про своє здоров’я, займатися спортом, йогою, танцями, або ж просто гуляти пішки.

"Якщо у людини є токсичні стосунки, що тягнуть з неї життєві сили, і вона перебуває під тиском і в стресі, – з таких стосунків треба виходити. Людина насправді може дуже багато для себе зробити, навіть не доходячи до спеціалістів – якісно закривати свої базові потреби і формувати своє коло спілкування. Тобто, чесно зізнаватися собі: з цією людиною мені добре, я відчуваю себе натхненною і наповненою, а ця людина мене виснажує. Потрібно навчитися говорити ні, обмежувати себе в нездорових контактах", – підсумувала Олена.