Номан Челебіджихан – кримськотатарський Бандера

Ця сумна дата співпадає із третьою річницею окупації Криму Росією. А Номан Челебіджихан був першим з кримськотатарських політиків, хто спробував відновити національну автономію після того, як Катерина II, анексувавши Крим, знищила Кримське ханство. Челебіджихан підтримував зв'язки з Українською Центральною Радою, вітав утворення Української Народної Республіки і виступав за перетворення Росії у федерацію рівноправних республік.

Беззаперечний лідер кримчан, автор національного гімну, він став першою жертвою червоного терору такого рангу, а після смерті був зганьблений ворогами і забутий сусідами. Радянська історія про таких національних героїв – ані пари з вуст.

Поле багатьох років його ім'я повертається до нас, щоб бути вписаним в славну історію народів Криму. Із Бандерою в нього набагато більше спільного, ніж здається: в обох батьки були священиками, обидва вчилися як навіжені. Обидва – палкі борці за незалежність свого народу. Щоправда, Челебіджихан був менш рішучім за Бандеру, сподівався все вирішити мирним шляхом (це взагалі в національному характері кримських татар – до останнього уникати насильництва и сподіватися на вирішення мирним шляхом). Але і той і той зрештою прийняли смерть від радянських катів.

І головне - як і Бандера, Номан Челебіджихан став символом національної боротьби наших братів кримських татар за незалежність.

Номан Челебіджихан, відомий також як Челебі Челебієв, народився в 1885 році в селі Біюк-Сунак поблизу Джанкоя. Ймовірно, відомості про дитинство Челебіджихана втрачені назавжди, бо в спорожніле після депортації село заїхали нові мешканці, а протягом 1970-х років село зникло з карти.

Так от, в селищі Біюк-Сунак, в родині імама народився хлопчик, якого нарекли Номаном. Як всі діти з заможних родин він отримав хорошу освіту, разом із впевненістю, що всі біди людей – від браку знань. Продовжувати навчання до Туреччини Номан поїхав вже із ліво-демократичними поглядами. Однокурсники згадували його як працьовитого, серйозного і разом із тим дуже модного хлопчину.

Але не тільки мода захоплювала Номан-бея: в 1909 році, ще живучи в Туреччині він заснував патріотичну спільноту "Батьківщина" (кртат. "Ватан") — студентську підпільну політичну організацію. Кримськотатарська молодь вирішила боротися за звільнення Криму, друкувала і поширювала серед кримськотатарської діаспори саміздат.

Після Стамбулу повернувся в Крим, де вперше і розкрився неймовірний талант Номана Челебіджихана як оратора: виступаючи на зібранні Товариства милосердя він так "пробрав" присутніх, що один з них одразу пожертвував свій будинок для нужд товариства.

Паралельно Челебіджихан пише. В наступні роки з'являються головні його твори: "Къарылгъачлар дуваси" (Молитва ластівок), "Чобанкъызы" (Донька пастуха), "Татарлар юрду" (Вітчизна татар). В 1906 в газеті зявляється вірш "Ант Эткенмен" (Я присягнувся), який став гімном кримськотатарського народу.

Переклад: перекладено на українську з російськомовної версії поетичного перекладу Лілії Буджурової

Я присягнувся перед народом його горе засудити

Скільки можна гнити живими і під вічним тліном жити?

Якщо ж я зможу цей біль спокійно перенести

Нехай застигне чорною кров'ю серце в мене в грудях

Я присягнувся світлом ясним темряву прогнати з моєї землі

Скільки можна, щоб бачити одне одного брати не могли?

Якщо ж я, присягнувшись світлом – і не спалахну і не згорю

Ріки сліз най стануть морем, перетворившись на кров мою.

Я присягнувся, я дав слово за народ свій померти

Що мені смерть, коли я не зможу його сльози утерти.

Що мені життя… адже будучи я ханом, проживи хоч тисячу років

День прийде і перед могилою все одно держатиму відповідь.

(Як бачите, цей гімн за духом повністю підходить і українському народу. Тим паче, що історії наших народів схожі – наші мови забороняли, цвіт нації знищували, національну культуру насильницькі русифіковували. Кримські татари пережили депортацію, а українці – голодомор).

Після Лютневої революції 1917 Челебіджихан повернувся до Криму і очолив національний рух кримських татар, став головою Всекримського Мусульманського виконкому і муфтієм-головою Таврійського мусульманського духовного управління. На зборах кримськотатарських делегатів був обраний тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет, відомий як Мусвиконком.

Портрет Челебіджихана на фоні прапору Кримької народної республіки

Діяльність Правління Мусульманського комітету на чолі з Челебіджиханом:

Створення духовного і земельного управлінь

Реформування національних установ освіти. Завдяки Челебіджихану в Сімферополі були відкриті жіноча гімназія і технікум, на базі Зинджирли-медресе відкрився Педагогічний інститут, короткострокові курси підвищення кваліфікації і обов'язкові іспити охопили всіх вчителів

Активізація роботи провінційних органів управління

Відкриття національних видань (газета "Millet" (Нація) кримськотатарською мовою і "Голос татар"–російською.

Челебіджихан почав самостійно будувати солдатів-кримських татар, які залишилися на півострові, під одне командування. Так з'явився 1-й кримськотатарський батальйон.

Була створена національна партія "Міллі Фірка" (Народна партія). Цікаві "таємні завдання" партії, про які в своїх спогадах згадує один з учасників, Асан Айвазов: Мусульманський виконавчий комітет нібито збирався в майбутньому організувати повернення до Криму кількох сотень тисяч татар, в тому числі з Туреччини, Румунії, Польщі та інших країн.

Невтомний Челебіджихан організував маніфестації кримських татар, збір пожертвувань у фонд перемоги над Німецькою імперією, Османською імперією та її монархічними союзниками. Очолюваний ним Мусульманський виконком було визнано органом Тимчасового уряду в управлінні кримськими татарами з підпорядкуванням його міністерству внутрішніх справ Росії.

23 червня 1917 Челебіджихана заарештувала севастопольська контррозвідка за підозрою у зв'язках із Туреччиною, але незабаром його були змушені звільнити, оскільки кримські татари висловили протест на захист свого лідера, закріпивши його п'ятьма тисячами підписів.

Восени того ж року в Києві проходив З'їзд народів, серед делегатів якого були шість кримських татар на чолі з Номані Челебіджіханом. Один з них, Амет Озенбашли, відзначав: "Нехай знають усі, що кримські татари не дозволять нікому встановити яку-небудь гегемонію на Кримському півострові. І на цей раз кримські татари вже не залишать свій край без захисту своїх прав і здобутої свободи"

Делегати з Криму багато обговорювали майбутній федеративний устрій Росії і питання про статус півострова.

Челебіджихан бачив це наступним чином:

"Вимагається така форма правління, за якої була б гарантована наша самостійність як нації, звичайно, за винятком питань зовнішньої політики і військового ... Комітет наш знайшов такий пристрій (автономія - авт.) В Україні цілком відповідним нашим інтересам. Але перед нами постає нове питання: про кордони. Ми знайшли необхідним запитати у (Центральної) Ради: "чи входить Кримський півострів в межі вашої територіальної автономії?" ... Після десятиденного обговорення на цьому з'їзді народів, між іншим, було ухвалено резолюцію про те, що Крим належить кримцям. На це я дивлюся як на наш тактичний успіх, з чим вони нас і привітали, заявивши: "можете управляти Кримом так, як вам заманеться".

Якби УНР продовжила своє існування, Крим, цілком можливо, став би національною автономією кримських татар із рівними можливостями для всіх народів.

"На Кримському півострові ростуть різнокольорові троянди, лілії, тюльпани. І у кожної з цих витончених квітів є своя особлива краса, свій особливий ніжний аромат. Ці троянди, ці квіти — народи, що живуть в Криму: татари, росіяни, вірмени, євреї, німці та інші. Мета Курултаю — зібравши їх разом, скласти з них красивий і витончений букет, заснувати на прекрасному острові Крим справжню цивілізовану Швейцарію. Курултай думає не тільки про кримських татар, але про всі народи, які протягом століть по-братськи живуть разом з ними. Курултай запрошує їх працювати разом, і буде йти з ними пліч-опліч. Кримські татари будуть грати в цій справі не роль керівника, але роль зачинателя, ініціатора" – такою була позиція Челебіджихана.

Більшовицький переворот Челебіджихан сприйняв насторожено, відокремлюючи в своїх промовах кримських партійців від петроградських. Розуміючи, що росіяни кримським татарам автономії не дадуть (це проходили вже за часів Катерини ІІ), він вирішив, що треба створювати незалежну державу. Курултай затверджує представлений комісією проект Конституції і проголошує створення КНР, а Номана Челебіджихана обирають головою Директорії (національного уряду) і паралельно — міністром юстиції.

"Кримськотатарський національний уряд покликаний забезпечити щастя і нормальну життєдіяльність не лише корінного народу, але й захищати всіх земляків, мешканців півострова від узурпації, анархії і заколоту, захищати їх життя і гідність, і вважає це своїм священним обов'язком", - йшлося в повідомленні уряду.

1917 рік, в Севастополі утворюється тимчасовий Військово-революційний комітет - надзвичайний орган "червоної влади" в місті. У Криму з тих пір формально існували три політичні центри: Рада Народних Представників, що залишилася з часів Тимчасового уряду, Директорія Кримської Народної Республіки (Челебіджихан) та Військово-революційний комітет. Більшовики перевершували своїх супротивників мінімум в сім разів.

Челебіджихан не був прибічником збройних протистоянь. Він посварився із своїми прибічниками, розгубився і на початку січня пішов з поста голови Директорії.

Останньою спробою була пропозиція більшовикам створити для управління Кримом спеціальний орган, який включав би по 10 представників від РНП, Курултаю і більшовиків, але було пізно. Протягом січня загони матросів і анархістів, за підтримки місцевих робітників, захопили більшість кримських міст, перемагаючи загони Директорії.

26 січня червоногвардійці захопили Сімферополь, наступного дня був заарештований Челебіджихан. 23 лютого група матросів увірвалася в тюрму і зажадала видачі затриманих. Тюремний комісар по телефону отримав вказівку Севастопольської ради видавати всіх, хто вказаний в матроських списках. Серед першої п'ятірки був і Челебіджіхан.

Засудженим на страту зв'язали руки і повели в Карантинну балку. Дорогою били, кололи багнетами, а потім розстріляли в упор і вже мертвих били прикладами і каменями по головах. Небіжчиків відвезли до Графської пристані і викинули в море. Верхній одяг і черевики матроська голота розділила проміж собою.

Так, разом із головою Директорії Челебіджиханом була похована на довгі роки мрія кримських татар про автономію.

До окупації Криму кримськотатарська молодь щорічно проводила флешмоби у день загибелі Номана Челебіджихана, стали дуже модними футболки та ствітшоти з портретом національного лідера.

А на кордоні із знов окупованим Кримом чатує баталйьон імені Номана Челебіджихана. І вони вже не такі пацифісти, як перший голова Кримської народної республіки.