Страшна ніч Майдану: Про що шкодують боєць Беркуту, студент та бойовий патріот

Три різні погляди на події 30 листопада 2013 року, коли в Києві на Майдані Незалежності правоохоронці жорстоко розігнали мітинг студентів

Валентина Емінова
Головний редактор
Страшна ніч Майдану: Про що шкодують боє…

Журналісти Depo.ua розшукали учасників тих подій, які належали до різних "світів". Бійця "Беркуту", який не засуджує своїх колег, студента, який прийшов на Майдан із друзями, і "білого комірця", який перетворився з патріота, натхненного ідеями революції, в штурмовика Майдану і бійця АТО.

В ніч на 30 листопада 2013 року влада зрозуміла, що кляті студенти так просто не розійдуться, і вирішила встановити в листопаді ялинку. А розчистити площу під ту ялинку відрядили "зайчиків" з гумовими кийками.

Ніч побиття: Про що шкодують боєць Беркуту, студент та бойовий патріот - фото 1

Хоча перший наш співрозмовник – екс-співробітник колишнього "Беркуту" стверджує, що з майданівців в ту ніч збиткувалися не правоохоронці

Беркут: "Майдан – це одна з великих трагедій українського народу"

Багато беркутівців з тих, що не звільнилися з органів МВС і воюють в АТО, зараз, так би мовити, "на шифрах". Вони ображаються, що в суспільстві великий градус неприязні до "Беркуту", але виступати в ЗМІ, відкрито розповісти про себе і свою позицію вперто відмовляються.

Юра, назвемо його так, також просить не писати його прізвище і вказати, що він з Тернопільського Беркуту, в якому служив так само, як і в багатьох інших беркутівських підрозділах на Західній Україні. Зараз також служить в органах правопорядку, після повернення з АТО.

Підрозділ, в якому він був, коли Беркут почав розгін Майдану, Києва так і не дістався – активісти перекрили дорогу і не випустили вояків з частини. І чесно кажучи, зізнається Юрій, він із товаришами тому зраділи. Їхати на Майдан не хотілося. Інша справа - в АТО.

Він має дуже велику образу на владу (стару і нинішню), що виставила беркутівців винними у всьому, каже, що "пацани просто виконували наказ" і розповідає, як бійці "Беркуту" гинули на Донбасі. Хіба, мовляв, поїхали б такі покидьки, якими їх виставляють, захищати країну?

Редакція Depo.ua може не в усьому погоджуватися із своїми співрозмовниками, але ми вважаємо за необхідне висвітлювати події, що змінили історію нашої країни, з різних боків.

Ніч побиття: Про що шкодують боєць Беркуту, студент та бойовий патріот - фото 2

Фото УНІАН

"Чи не вважаю я, що "Беркут" вночі 30 листопада перевищив повноваження? А ви впевнені, що це були співробітники "Беркуту"? Я такої форми гарної, такого екіпірування не бачив на жодному співробітнику, який потім виконував завдання там. І якщо людина постійно носить форму, вона в неї по фігурі підігнана…. Я знаю, було таке, що форму "Беркуту", новеньку, вивозили з Києва в невідомому напрямку. А нарядити в неї могли кого хочеш.

Я не виключаю, що на Майдані могли працювати перевдягнені в формі "Беркута". Просто когось крайнім треба було зробити в цій ситуації.

Чи міг тоді "Беркут" не виконувати наказів? А ви уявіть зараз якщо почнуть на Сході саботувати виконання наказів, які наслідки можуть бути? Розумієте, той хто готував усі ті речі, він добре продумав усю ситуацію, знав, що вони будуть виконувати наказ. Третя- п'ята сила віддавала ті накази.

"Беркут" не вбивав людей.

Люди хотіли правди, справедливості, і я так само розумію тих, які кидали каміння. Майдан - це взагалі одна з великих трагедій українського народу. Постраждав тільки простий народ. Чи вважаю я, що відбулася Революція Гідності? Чиєї гідності, ви мені скажіть?

Я думаю, що найкращий лікар – час, який дасть свою правову оцінку.

Принаймні діти мої знатимуть, що я не сидів в підвалі, не стукав по діжках і не заліз знову у підвал.

Майдан закінчився і почалася війна. Наш підрозділ вирушив в зону АТО в кінці квітня. На горі Карачун були наші хлопці, наші загинули разом із генералом Кульчицьким в тому вертольоті. Шість чоловік. Це були хороші хлопці, ми з ними жили на одній базі.

Як до нас ставилися інші атовці? В нас одне завдання було – не допустити, стояти. А війна така штука, ми там в одному окопі.

Ми воюємо, щоб вони сюди не прийшли. Ми виконуємо свою присягу, так само як виконували її на Майдані. От тільки карають чомусь виконавців, а не тих, хто віддавав ті накази. Якщо "Беркут" виконував злочинні накази, то значить треба судити і злочинців, які давали ті накази? Правильно? А не з рядових робити цапа відбувайла.

Чи бачу я позитивні зміни для себе? Я служив і служу. Я давав присягу народу України, як і мої колеги. І ми далі продовжимо служити, тримати порядок. А в іншому… як може бути краще, якщо в нас на законодавчому рівні бардак. Правова оцінка наразі в державі дається лише тим подіям, які корисні певним особам. Краще, щоб Януковича судили, ніж "Беркут". "Беркут" - це люди, які залишилися вірними народу.

Студент: "Я колись недооцінював приказку, мовляв, шануйтесь, бо ви того варті"

Дмитро Пальчиков в 2013 році навчався на другому курсі факультету журналістики ЛНУ ім. Франка. Каже – той рік навчання, через Революцію, пройшов повз нього. І шкодує, що не встиг тоді перетворити на текст всі свої відчуття, емоції та думки.

Час іде, емоції забуваються. Але спогади все ще яскраві.

30 листопада Дмитро із друзями був на Майдані.

Ніч побиття: Про що шкодують боєць Беркуту, студент та бойовий патріот - фото 3

Це був наш останній день на Майдані – ми приїхали компанією зі Львова і до цього жодного разу там не ночували. Ну і вирішили, що треба останню ніч провести на площі.

Нас було семеро: чотири хлопця і три дівчини. Стояли неподалік входу в "Глобус", було холодно, всі скупчилися біля багаття. Потім почали встановлювати ялинку. "Беркут" встав на Інститутській.

Я побачив свого знайомого, він був тоді, здається, від "Правого сектору", і вирішив, що він один з їхніх лідерів (згодом виявилось, що ні). Я кажу йому, типу, давайте тільки хлопці, не бушуйте, бо інакше нас тут рознесуть. Він мене запевнив, що таких планів в них нема.

І тут я почув дівочий крик і ніби банка розбилася. Оцей панічний крик я мабуть вже ніколи не забуду. Полетіли світлошумові гранати, за кілька хвилин поряд пройшов хлопець з розбитою головою.

"Беркут" пішов на стелу, ми побігли туди за своїми. Відбиватися не було чим, хтось кинув банкою, але то було один раз.

Ми почали розшукувати дівчат, які з нами приїхали. Я знайшов своїх, відвів у бік і повернувся за ще однією. Побачив, як дівчина стоїть біля Стели, беркутівець б'є її по ребрах, а вона плаче, вигукує "не бийте, будь ласка!" Я побіг до неї, зачепив за рюкзак і ми покотилися по сходах.

Тоді мипоїхали додому, але пізніше я ще повертався.

Ніч побиття: Про що шкодують боєць Беркуту, студент та бойовий патріот - фото 1

"На плечі?" - ризикнув запитати. "Давай", - із захватом відповіла Іра, яка вже, наче альпіністка, карабкалась по моїй спині. Хтось зняв. Згодом фото я бачив на обкладинці книжки в одній з редакцій, та в рамці як подарунок в Українському кризовому медіа-центрі. В планах було - зберегти прапор на довгі роки як загадку. На жаль, ту ніч він не пережив. Зрештою, нам теж було не солодко. В цю ніч близько 04:20 беркут жорстоко розігнав студентів та інших мітигувальників. Революція почалась..."

Ніч побиття: Про що шкодують боєць Беркуту, студент та бойовий патріот - фото 5

Дмитро Пальчиков

Якби зараз повернути ті події, я б знову вийшов на Майдан. Тільки тоді я був просто як громадянин, не як журналіст. Я на той час ще жодного тексту не написав. І якби повернутися в 2013 рік, я би напевно був на Майдані і як журналіст. Тоді це все було дуже нервово, я тоді не думав, як би Майдан могли побачити люди, які були далекі від нього, під впливом пропаганди.

Зараз в країні непроста ситуація. Звичайно, є позитивні результати – ті ж самі електронні декларації, декомунізація, НАБУ, армія зміцнилася, також одне з крутих досягнень революції - це соціальний ліфт. Але, може, воно не таке помітне на тлі того, як виріс долар, корупція… Так, звісно хочеться більше позитивного. Могло би бути ще набагато краще, якби певні люди… Виявилося, що ця система набагато сильніша, набагато гниліша, що люди, на яких ми сподівалися, є набагато слабшими.

Я пам'ятаю свої феноменальні надії, коли були вибори до парламенту. Дуже багато покладав на цей парламент. Це була надія революції, знаєте, така. Я тверезо не оцінював ситуацію і розчарувався. Але це досвід. Неможна очікувати, що хтось прийде і за тебе все зробить.

Знаєте, я колись недооцінював приказку, мовляв, шануйтесь, бо ви того варті. Ніколи не вдумувався. Але десь на днях, їдучи в маршрутці, почув її знову і задумався. Мені здається, тут йдеться якраз про одну з базових цінностей - шанувати себе, тобто поважати свою особистість. Людина, як найбільша цінність, заслуговує і повинна поважати в першу чергу себе. Бо якщо ти не поважаєш сам себе, чому твій бос, власник, місцевий депутат буде тебе поважати? Звідси виходить, що треба шануватися і те, що тобі по праву належить, потрібно сміливо виборювати.

Якби зараз повернути ті події, я б знову вийшов.

Боєць АТО: Розчарування в Майдані в більшості притаманно людям, які не були на Майдані

Санінструктор Олександр Моїсеєнко і до Революції Гідності цікавився подіями в державі, відвідував мітинги і був доволі активним. Восени 2013 року працював сисадміном в Одесі і авральними темпами доробляв проект, щоб скоріше вирушити на Майдан. Закінчив і одразу до Києва. Приїхав за 5 годин до штурму.

Ніч побиття: Про що шкодують боєць Беркуту, студент та бойовий патріот - фото 6

Олександр Моїсеєнко

Якщо чесно, мені ніколи в житті ще не було так страшно, як в ту ніч. Ми були нульові, я приїхав в шкіряній маринарці, з довгим волоссям. Ну сісадмін, електронний черв'як, що я розумів в таких справах?!

Коли "Беркут" пішов у наступ, я втікав. Чесно. Не тому що хотів, а тому що треба було. Ми рятували дівчат, які збирали підписи за відставку Януковича – люди залишали свої підписи, телефони, і не можна було щоб ці записи дісталися кому не треба.

Чи правда, що тоді були радикали і хтось нападав на "Беркут"? Біля пам'ятника засновникам Києва був прапор із написом "Правий сектор", біля нього – дві маленькі лавочки, на одній сиділи студенти, а на іншій стояли банки з зеленим горошком. Оці банки з зеленим горошком - то була єдина зброя радикала. Більше не було нічого.

Які радикали! Там були студенти, юнацьким максималізмом оповиті.

На Майдані була бійня, ми пішки відступали до Дніпра, там зібралися на квартирі в одного з активістів. Ми були дуже подавлені, думали, що вже все, хоч бери і їдь. Ми не могли їм чинити спротив.

А потім виліз мільйон людей і ми зрозуміли, що не все ще втрачено!

Олександр став штурмовиком Майдану, відстояв всю Революцію, а коли почалася війна – поїхав в АТО. Вступив до "Правого сектора", вийшов з "Правого сектора", став інструктором ТСС2 (Taktical Casuality Care), оператором ТСС3 ( медик патруля, може йти в складі ДРГ, оперувати бойові поранення на ходу) і зрештою поповнив лави ЗСУ. Зараз він на передовій, санінструктор окремої розвідувальної роти 24 ОМБР

Я ні про що не шкодую. Розчарування в Майдані в більшості притаманно людям, які не були на Майдані. Я знаю, за що я боровся, і за що я борюсь.

Ніхто не думав, що буде легко. Думали, що буде набагато важче. В цих гн..дах з'явився страх. Раніше не було. А тепер є. Тепер вони розуміють, що в Ростов хтось може не встигнути поїхати.

Чи буде в суспільстві, скажімо, через десять років менше невдоволення? Завжди буде невдоволення, це природно. Ми зобов'язані їх критикувати, ми маємо тримати їх в узді, тому що якщо ми заспокоїмося і розслабимося, все швидко повернеться назад.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme