"Найкращий вчитель" Пшенічка про свій семінар у Гарварді і те, чому світ заздрить Україні

Днями він переміг у конкурсі Global Teacher Prize Ukraine та ще й отримав приз глядацьких симпатій, а у 2004 році його визнали найкращим вчителем світу за версією Intel. Вчитель фізики і астрономії Пауль Пшенічка викладає у чернівецькому ліцеї, його колишні учні працюють у Microsoft, лабораторії Белла та Прінстонському університеті

Depo.Життя
31 жовтня 2017 12:00
ФОТО: depo.ua

Нещодавня перемога принесла пану Паулю визнання і премію у 100 тис. грн. Наступний етап – вже міжнародний фінал конкурсу у Дубаї. Але перед цим – чимало захопливих закордонних поїздок, проектів і уроків.

Depo.ua поспілкувався з обдарованим вчителем про секрети його методики, семінар у Гарварді, відвідини великого адронного колайдеру та величезний потенціал України, про який наразі знають далеко не всі.

ЇЗДИЛИ З УЧНЯМИ У НІМЕЧЧИНУ, ПОЛЬЩУ, ІНДОНЕЗІЮ

- Пане Паулю, що на конкурсі Global Teacher Prize Ukraine виявилося найважчим для вас?

- Мабуть, завдання розповісти за п'ять хвилин про свою методику. Це був експромт, ми до нього не готувалися. П'ять хвилин – дуже мало, але за цей час треба було розповісти головне. В принципі, впорався непогано (посміхається).

- В чому ж особливості вашої методики?

- Вона дуже різноманітна. Звісно, є свої хитрощі, але людина зі сторони може не збагнути, в чому різниця. У мене такий предмет, що можна легко показати цікаві досліди. Щоб учнів зачепило, їм захотілося у всьому розібратися.

Я глибше пояснюю, для чого треба знати певну тему, де це використовується – в літакобудуванні, машинобудуванні, повсякденному житті. Всі ж користуються смартфонами і комп'ютерами. А всі ці гаджети працюють на технологіях, які розробили фізики.

- А після уроків у вас робота з проектами.

- Так, і це вже добровільно.

- Розкажіть, які проекти можуть створити п'яти- чи шестикласники, у яких знань ще зовсім обмаль.

- Придумати проект можна навіть для першого класу чи дитячого садочка. Наприклад, роздаєте усім шматки фольги. Завдання – зробити кораблик, який зможе плавати. А потім – конкурс, який кораблик витримає найбільшу вагу. Визначили трійку лідерів і зразу ж з'ясували, чому так.

Або ж можна змайструвати літачки і подивитися, чий довше літатиме. Це найпростіші приклади, я ж їх придумав дуже багато.

З організаторкою премії Зоєю Литвин

- Учні працюють виключно тому, що їм цікаво?

- Є задачі, які цікаво слухати навіть викладачам в університеті. Але мотивує не лише це. Перед дітьми відкриваються цікаві можливості. Наприклад, у нас є конкурс Малої академії наук, де школярі представляють свої проекти. Минулого року мій учень взяв перше місце з приладом, який дозволяє бачити потоки повітря навколо руки, обличчя, палаючого сірника. Ця оптична система може бути корисною у машино- і літакобудуванні.

Він виграв конкур і поїхав з цим проектом в Естонію. З іншими учнями їздили у Німеччину, Польщу, Індонезію… Себто, у дітей формується інноваційне мислення, і потім вони роблять дуже цікаві речі.

НАВЧИВСЯ ЖИТИ БЕЗ ДОРОГОГО ОБЛАДНАННЯ

- Читала, що ваші учні працюють у Microsoft. А в яких іще культових компаніях?

- У Лейденському університеті, в лабораторії Белла у США, де працює багато нобелівських лауреатів. У Прінстоні, Гарварді, Стенфорді, лабораторії імені Фермі, де знаходиться найбільший американський колайдер. В інститутах, де займаються лікуванням раку, наприклад, у Філадельфії…

- Можна сказати, що найталановитіші люди виїжджають з України?

- Ні, не можна. Багато лишається. Наприклад, у Чернівцях працює шість докторів наук, деякі – в ранзі професора. І це мої учні.

- Але чимало інтелектуальної еліти таки їде.

- Люди їдуть туди, де можуть знайти застосування своїм талантам. Буде шкода, якщо вони залишаться і підуть торгувати милом. От, наприклад, серед засновників Apple один українець. А не поїхав би, ані iPhone, ані Mac не було б.

- Що має робити держава, аби таки спинити цю хвилю?

- Створювати для цих людей можливості ефективно працювати і отримувати достойну плату. В американських університетах, якщо науковцю потрібен навіть дуже дорогий і рідкісний прилад, його куплять буквально через три дні. У нас це може зайняти півроку, а можуть і взагалі не купити, бо немає грошей.

- Для ліцею вам вдалося знайти гарне обладнання?

- Я б так не сказав. Але я навчився з цим жити – якщо чогось не вистачає, ми йдемо в університет. Зараз, можливо, я виграю конкурс Громадських ініціатив, куди подав проект з бюджетом на мільйон гривень. Якщо так, чернівецькі освітяни матимуть можливість закупити обладнання. І ми з дітками працюватимемо на сучасному обладнанні, а не на позавчорашньому.

- Ну, телескопи у вас принаймні є?

- Шкільний телескоп хтось із батьків привіз з Німеччини. Це дешевий апарат. Але можливо нам передасть телескоп Українська астрономічна асоціація. Я говорив з ними, і вони можуть допомогти.

До речі, зараз і держава виділяє кошти. Пішов рух, бо гроші спрямували у місцеві бюджети. Інша схема розподілу грошей може дати хороші результати.

У ГАРВАРДІ ДВІРНИК ПРИБИРАЄ ЛИСТЯ ПИЛОСОСОМ

- Global Teacher Prize для вас не перший конкурс. Розкажіть про перше масштабне змагання, в якому брали участь.

- Перший масштабний – це конкурс від Intel Education Academy, в якому я брав участь у 2004 році. Взяти участь мене загітували учні. Я вагався, а вони мене переконали.

- І зрештою ви перемогли… За умовами конкурсу, учасники читали лекції для різних груп. Як вважаєте, чим тоді вразили?

- Оригінальністю. Їх дуже цікавить оригінальність. Наприклад, досліди. Ніби все просто, але щоб пояснити, треба довго думати. Лекції були і для викладачів, і для керівників команд (учасники приїхали з 42 країн), і менеджерів компаній.

Корпорація Intel шукає талановитих людей, які можуть щось придумати. А я розповідаю, як можна готувати таких людей. У них у Портленді 30 тис. працівників, усі – з науковими ступенями. Але при цьому вони повинні бути здатні придумати щось нове, інакше компанія почне пасти задніх. У Штатах дуже серйозно ставляться до пошуку методик, талановитих людей.

- Це був ваш перший візит до США?

- Ні, вперше я поїхав за рік до того за запрошенням від Гарвардського університету на семінар для аспірантів.

- Як про вас дізналися американці?

- Від учнів. Деякі з них працюють у крутих лабораторіях, беруть участь у наукових семінарах. Тож вони мене і порекомендували.

- Які враження залишилися від Гарварду?

- Враження почалися вже з вулиці. Була осінь, опале листя. На подвір'ї ходив двірник і його прибирав, але не віником, а величезним пилососом. По всій території стоять дуже старі будівлі – навчальні корпуси, астрономічна обсерваторія...

У лекційних аудиторіях дуже багато дошок, які піднімаються і опускаються трьома рядами. У кімнатах для семінарів стоїть овальний стіл, всі сідають біля нього, викладач теж. Підключають комп'ютери до системи, починають спілкуватися, для зручності є дошки і проектор.

Дошки розміщені і прямо в коридорі. От, стоїть двійко студентів біля такої дошки, щось виводять… Люди там дуже допитливі, а до викладача ж можна звернутися у будь-який момент, навіть увечері.

Бібліотеки при американських університетах дуже багаті, працюють цілодобово. Там підвіконня м'які, як дивани. Можна читати книжки лежачи. Підходиш до полиці, береш будь-який твір. А от поставити книжку назад – вже справа бібліотекара. Адже все має бути на своєму місці.

Якщо студенту потрібна книжка, а в бібліотеці її немає, працівник зразу ж телефонує у інші бібліотеки. Її знаходять, пересилають поштою і одразу роздруковують…

До речі, у 2003-му я був не тільки в Гарварді, а й у Прінстоні, в університеті Лос-Анджелеса, лабораторії імені Фермі – величезному технопарку біля Чикаго. Загалом у мене було дев'ять перельотів.

- Чула, що американські технопарки справляють незабутні враження…

- Так, це просто тисячі гектарів, обнесені загорожею. Там природа, бігають звірі, а посеред усього стоять лабораторії, корпуси, де живуть люди. Страшенно цікаво.

- І великий адронний колайдер ви теж бачили.

- Так, поїздку організувала Мала академія наук, я був там з групою вчителів фізики. І двоє моїх учнів їздили – так їх нагородили за успіхи у академії.

Складається враження, ніби потрапив на іншу планету. Це найскладніший прилад в історії людства - такі технології з'являться навколо нас через п'ять або навіть десять років. Там дуже цікаві і толкові люди, можна посидіти в їдальні і з ними поспілкуватися. А територія величезна – одні ворота виходять у Швейцарію, а інші – у Францію. Щоб усе подивитися, треба брати велосипед.

В УКРАЇНІ РОБЛЯТЬСЯ КОЛОСАЛЬНІ РЕЧІ

- Чим вражали школи різних країн?

- У Європі зазвичай приміщенні шкіл добре обставлені, просторі. Біля школи може бути оранжерея і сад, як от у Чехії. Є кухня, де діти вчаться готувати. У Швеції кожна школа має промисловий центр, де можна здобути більше 10 спеціальностей. Верстати роботизовані, коштують по мільйону доларів.

У Швеції дуже спокійні діти, вони не шумлять. Можуть не слухати, займатися своїми справами, але заважати не будуть.

В Індонезії дуже розвинені різьба по дереву, кості, каменю, шиють дуже добре. В азіатських країнах може бути 70 учнів у класі і повна тиша. І це не жорстка дисципліна, вони так виховані. Соромно прийти непідготовленим на урок. Не те, що вони бояться, що вчитель поставить двійку. Просто так не прийнято.

- А українській школі є чим пишатися?

- По-перше, у нас дуже хороша система освіти. Вона краща за європейську, я можу це точно сказати. А з американською взагалі немає чого порівнювати. Я б на місті наших очільників не так активно шукав ключ до успіху за кордоном. В галузі точних наук діти у нас точно підготовлені краще. Буває, українські школярі на міжнародних конкурсах молодші інших на рік-два, але змагаються на рівних. Нам інколи заздрять представники інших країн. Кажуть: "У вас якась дуже дивна система, якщо дає такі результати". Немає чого нам чолом бити.

У нас дуже високий рівень освіченості. Виїжджаючи за кордон, наші люди швидко прогресують, заробляють багато грошей. На Заході таку хорошу освіту не всі отримають.

- Але за рівнем розвитку ми до Заходу не дотягуємо…

- В цьому ви помиляєтеся. У нас є атомні станції, а це дуже високий рівень. Ми можемо будувати кораблі будь-якої конструкції. У нас найбільші турбіни у світі, виробляються і будуються власні літаки, а це привілей лише 5-6 країн. А ще - потужна космічна галузь. Наприклад, ракетно-космічний комлекс "Зеніт" – єдиний екологічно-чистий комплекс у світі. У нас колосальні речі робляться.

- При цьому ВВП і рівень життя все одно посередній.

- Нас губить корупція, нечесність. У нас багато талановитих людей, які не знаходять собі застосування, або яких обійшли неталановиті люди просто завдяки зв'язкам. На Заході люди дуже напружено працюють, тому що їм дихають у спину інші. Добиваються великих результатів. У нас якість управління не дуже висока, через це все розвивається повільно.

Але деякі галузі у нас на чудовому рівні. Наприклад, ми входимо у десятку найбільших експортерів зброї. Але чомусь їздимо по світу, просимо, аби зброю дали нам. А наші люди самі можуть її зробити. Дивні речі відбуваються.

ЙДЕМО З УЧНЯМИ В ГОРИ, ДИВИТИСЯ НА НЕБО

- Свого часу українці були за крок від Нобелівки з фізики. У нас і зараз лишається кілька потужних шкіл. Як вважаєте, дадуть нам Нобелівку в майбутньому, чи наразі наука навпаки занепадає?

- Ніхто нам нічого не дасть. Ми можемо тільки самі її заробити. Так, у нас був академік Лев Ландау, який працював у Харківському інституті. Його звідти вигнали, бо він занадто суворо ставив студентам оцінки, і він поїхав на Росію. Там заробив Нобелівку.

Був фізик Георгій Шарпак, який емігрував у Францію. Теж отримав Нобелівку, а його детектори зараз стоять на колайдері у Швейцарії. Дюди досягають успіху, але не в нас. Ми могли б отримати Нобелівку, та комусь не вистачило обладнання, а комусь привезли його на півроку пізніше. Дуже багато залежить від того, як швидко людина може просуватися у своїх дослідженнях. Тут все можуть вирішувати дні.

- У 2005-му на вашу честь назвали планету. Дивитися на неї у телескоп?

- Малу планету, яку у нас частіше називають астероїдом. "Моє" небесне тіло має розмір 2 на 6 кілометри. Є автоматичні системи, які слідкують за цими об'єктами, тому що вони можуть зіткнутися з землею. Їх відкривають, спершу присвоюють номер, а потім чиєсь ім'я. Аби побачити мою планету, треба мати дуже сильний телескоп: на це здатні тільки професійні і дуже дорогі автоматизовані системи, які працюють без участі людей.

- Загалом разом з учнями спостерігаєте за нічним небом?

- В місті через вогні щось побачити важко. Але буває, йдемо в похід, беремо телескоп. Особливо добре спостерігати за зорями в горах.

Але не лише за зорями. Те, що написане у підручнику, цікаво перевірити на практиці. Наприклад, біля вершини Говерли вода кипить вже не при 100 градусах, а при 93. Тому їжа готується довше. Біля підніжжя - за півгодини, а тут треба буде годину чекати.

- У вас вже є онуки? Цікавляться фізикою?

- Так, дві онучки. Одна вже працює, щоправда, не фізиком, а менеджером. Хоча вона мала дві бронзові медалі з фізики на міжнародних конкурсах. А друга ще вчиться у п'ятому класі. Коли я готую якісь досліди, із задоволенням дивиться і допомагає. Може, щось і вийде.

- Ви представлятимете Україну у міжнародному фіналі Global Teacher Prizeв ОАЕ. А які поїздки заплановані у вас на найближчий час?

- Наступного тижня поїду в Естонію. В рамках Global Teacher Prize було два конкурси, за перемогу в конкурсі глядацьких симпатій мене нагородили поїздкою в Естонію. Це освітня подорож, дуже цікаво, адже я ніколи не був у цій країні.

Наступного року поїду в Сербію і у Відень на міжнародний конгрес з фізики. У Відні буде спілкування з австрійськими вчителями, екскурсії в університети.

З командою у Штутгарті

- Такі поїздки оплачує держава чи ви звертаєтеся спонсорів?

- Держава фінансує рідко, але інколи платить Мала академія наук. Наприклад, за державний кошт цьогоріч їздили у Штутгарт. А так, шукаю меценатів.

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя