Навіщо Україна розпочала "повзучий наступ" на Донбасі

До початку 2016 року на лінії протистояння України з Росією на Донбасі склалася патова з військової точки зору ситуація, пов'язана перш за все з практично повним заморожуванням політичного врегулювання і неможливістю сторонами зберігати надалі наявний діючий стан, пише "ДС".

Для України на той час уже стало очевидним, що не можна нескінченно тримати в полі десятки тисяч солдат і офіцерів, роками проводити мобілізації на тлі досить непростої економічної ситуації. Москва ж має свою, далеко не оптимістичну  дилему - після виконання мінських угод обов'язково постане питання деокупації Криму, а невиконання загрожує продовженням санкцій. Ну а для бойовиків єдиним шансом отримати і "розпиляти" хоч якісь ресурси (в першу чергу гроші, гуманітарну допомогу, паливо) є постійні провокації на фронті, іншими словами - імітація бурхливої ​​діяльності.

Тому було очевидно, що з підсиханням грунту і встановленням весняної погоди військове загострення конфлікту практично неминуче. І найважливішим питанням було - хто заволодіє ініціативою. Причому в рамках мінських угод мова могла йти лише про підкилимну (не публічну) боротьбу за так звану сіру територію, до того ж саме в Донецькій області. Оскільки фронт в Луганській області для активних дій практично непридатний - для цього довелося б форсувати Сіверський Донець, що саме по собі стало б відкритим порушенням мінських угод. Хоча обстріли бойовиками тієї ж Станиці Луганської вже досить довго носять систематичний характер.

Варто відзначити, що наявність сірої зони на лінії зіткнення серйозно впливає на характер протистояння: справа в тому, що в балках, а часто і безпосередньо в населених пунктах, бойовики влаштовують схованки зі зброєю і вибухівкою, там же розташовані позиції артилерії, в решті решт, ця територія використовується для прориву диверсійних груп. Фактично, за рік протистояння на лінії зіткнення в Донецькій області утворилися три стратегічно важливих ділянки, за які в лютому-квітні і розгорнулася запекла боротьба. Це приморський і донецький напрямки, а також так звана "Світлодарська дуга" (Горлівка - Попасна). Кожен з них має свої особливості, які позначаються на тактиці протиборчих сторін.

Так, на приморському напрямку (від Маріуполя до Оленівки), практично на всьому протязі сторони розділені водною перешкодою (річкою Кальміус), і вести активні бойові дії можливо лише на відносно невеликій ділянці - ближче до Оленівки. Передмістя Донецька і Горлівки фактично представляють собою щільно забудовану агломерацію - майже ідеальну для захоплення сіру зону, але в той же час вкрай витратну в ресурсному плані, оскільки доводиться вести контактні бої з точковим застосуванням артилерії. Світлодарська дуга з її непростою географією з часів зимових боїв 2015 р має вкрай важливе стратегічне значення в плані відбивання можливої ​​атаки бойовиків на Вуглегірську ТЕС і в цілому створення "котла" для частин ЗСУ на цьому напрямку (про що неодноразово заявляли представники окупаційної влади).

Широкине і промзона Авдіївки

Перший дзвіночок про зміну тактичної і стратегічної ситуації пролунав 24 лютого, коли українські війська синхронно зайняли два стратегічно важливих пункти в сірій зоні - промислову зону Авдіївки (в побуті - "промка") і висоти під Докучаєвськом. Третьою важливою подією того дня стала здача бойовиками населеного пункту Широкине на південному напрямку, бої за який з перемінним успіхом йшли рік.

Фактично, ВСУ почали створювати два плацдарми (південніше і північніше), придатних для можливого взяття в коло Донецька. (Ще навесні 2014 року було зрозуміло, що прямого штурму мегаполісу не буде через великі передбачувані втрати серед мирного населення.) У той же час контроль української армії над околицею Горлівки - Зайцевого - сам по собі створював передумови для лобової атаки на друге по значенню місто в окупованій частині Донецької області.

В решті решт, здача бойовиками Широкиного означала перехід в глуху оборону і передачу ініціативи українським військовим. Адже утримання руїн селища під Маріуполем мало сенс тільки в одному випадку - як плацдарм для можливого наступу.

У всіх інших випадках це низинне село - капкан і молох для перемелювання ресурсів.

Такі події, природно, не могли не стурбувати російське командування (на сьогодні достеменно відомо, що російсько-терористичними силами в Донецькій і Луганській областях командують генерали Сердюков, Асапов і Никифоров), адже фактично ВСУ провели локальний наступ, вийшовши відразу на три стратегічно важливих плацдарми, які придатні для ривка на тактичне оточення Донецька - південніше (Докучаєвськ), північніше (Авдіївка) та на схід (Зайцеве) від мегаполісу. Причому на спланованість і наявність загального задуму вказували, наприклад, масові зачистки, проведені в прикордонних містах і селах силами МВС і СБУ з 15 грудня по 16 лютого. За відносно невеликий період були зачищені від ворожої агентури Авдіївка, Красногорівка та Мар'їнка. Крім того, що було спіймано кілька десятків відвертих агентів, ще сотні знялися з місця, побоюючись викриття. Це, фактично, була дезорганізація налагодженої мережі агентів. Російські генерали явно занервували - вже 28 лютого українська розвідка доповіла про появу в ДНР Асапова і Никифорова, які зазвичай керують підопічними з Ростовської області, і на позиціях бувають лише в разі гострої необхідності. 2 березня той же Асапов побував під Широкиним, де після прочухана бойовики Шамана почали посилено зариватися в землю з очевидною метою - через побоювання удару ВСУ в напрямку Новоазовська. До речі, в ті дні було відзначене перекидання в той район великої колони військової техніки і паливозаправників.

Отже, російське командування на Донбасі стало перед складною дилемою: відповідати на просування української армії необхідно (інакше - чекай біди на інших напрямках), а ось сил досить для активних дій тільки на одному напрямку. Так, для "відповіді" було обрано промзону Авдіївки. Однак, перша ж спроба бойовиків, 6 березня, після потужної артилерійської підготовки перейти в контрнаступ, закінчилася зайняттям бійцями нашої 58-ї бригади нових позицій "на плечах" відступаючих. Причому вперше з'явилася можливість тримати звідси під вогневим контролем частину стратегічно важливої траси Донецьк-Горлівка (теоретично, це дозволяє ВСУ створити перевагу сил і вдарити по Горлівці з урахуванням того, що росіяни фізично не встигнуть перекинути резерви).

Всі інші бої в "промці" аж до сьогоднішнього дня укладаються в рамки постійних безуспішних спроб супротивника провести контратаки. Причому, на відміну від Донецького аеропорту, який був узятий штурмовими групами бойовиків не зважаючи на втрати особового складу, тут супротивник став активно діяти розвідувальними групами чисельністю близько взводу, основним завданням яких є коригування вогню артилерії. З нашого боку - відбувається постійна ротація зведених підрозділів різних бригад при підтримці десантників 80-ї львівської бригади і великої кількості артилерії. Важливим фактором стала присутність на передовій достатньої кількості снайперів з новітніми крупнокаліберними гвинтівками.

Світлодарськ дуга

З 17 березня почалися активні бойові дії на Світлодарськ дузі - в той день в ЗМІ з'явилися повідомлення про атаку бойовиків в районі Попасної. Цікаво відзначити, "між іншим", - було визнано, що атака бойовиків сталася у відповідь на незначне просування частин ЗСУ вглиб "їхної" території. Тобто, фактично можна говорити про наш локальний наступ і їх контрудар, який було відбито, цілком ймовірно, з великими втратами для супротивника.

Більш масштабні бої розгорнулися 13-14 квітня, коли з'явилися повідомлення волонтерів (на жаль - такі реалії гібридної війни - інформація про переміщення на тій чи іншій ділянці фронту майже не потрапляє в офіційні зведення) про зайняті бійцями 54-ї окремої механізованої бригади висоти в районі Луганського і просування на 1 км вглиб сірої зони. Тоді ж (14 квітня) в районі Калинового (під Попасною) наші військові з ПТКР вразили одразу дві вантажівки "Урал" з особовим складом і боєприпасами. "Офіційно" представники окупаційної влади повідомили про п'ятьох загиблих і сімох поранених, хоча реальні втрати могли бути на порядок вище.

Цікаво, що така тактика - знаходження слабини в обороні противника, швидке просування і відбиття контратак ворога - не нова. Так воювали, наприклад, американці і німці під час Другої світової війни. Такий наступ дозволяє досягти максимального ефекту при мінімальних втратах, так як супротивник постійно змушений контратакувати, втрачаючи в рази більше живої сили і техніки. А якщо врахувати наявність в підрозділах ЗСУ "першої лінії" цифрового зв'язку, тепловізорів, снайперських гвинтівок, бронежилетів та касок, то в стійкій тенденції значного перевищення втрат бойовиків над нашими, яка спостерігається в останні кілька місяців, немає нічого дивного.

Докучаєвський напрямок

Дуже активно українська армія діяла в останні місяці на Докучаєвському напрямку. З самого початку війни на Донбасі це невеличке містечко опинилося в епіцентрі подій насамперед через те, що тут знаходиться важливий промисловий актив ахметівського "Метінвесту" - ПрАТ "Докучаєвський флюсодоломітний комбінат". Під владу ДНР місто потрапило в серпні 2014 р, коли під натиском російських регулярних частин наші війська фактично без бою залишили Докучаєвськ, Старобешеве, Стилу і Комсомольське. Після перших мінських угод лінія фронту тут стабілізувалася.

Отже, після 24 лютого, коли бійцями 72-ї бригади були взяті висоти навпроти міста, позиційні зіткнення і обстріли тут практично не вщухають. У 20-х числа березня просування бригади продовжилося, що дозволило взяти Докучаєвськ в півкільце. Причому, за деякими непідтвердженими даними, нашим частинам навіть вдалося зайти на околиці міста. На цій ділянці фронту також була виявлена ​​слабина в обороні противника - в зоні вогневого контролю виявилася ділянка найважливішої траси Маріуполь-Донецьк. Розуміючи важливість просування наших сил, російське командування в терміновому порядку перекинуло сюди з бронетехнікою одних з найбільш підготовлених і розпіарених бойовиків ДНР - з банди польового командира Мотороли. Однак перша ж вилазка 13 квітня в район Новотроїцького закінчилася для них сумно: бійці 41-го мотопіхотного батальйону (переформатований батальйон територіальної оборони "Чернігів-2" у складі 72-ї механізованої бригади) підбили з СПГ-9 бойову машину піхоти бойовиків, після чого їх активність зменшилася. А потім сталося ще одне просування української армії, на цей раз - на північ від Докучаєвська, в напрямку важливої для бойовиків Оленівки: в ніч з 13 на 14 квітня підрозділи 14-ї бригади зайняли нічийну смугу в районі траси Маріуполь-Донецьк, впритул підійшовши до селища Ясна.

Але набагато важливішим фактором психологічного впливу на бойовиків і місцеве населення стало перенесення нашими прикордонниками контрольного блокпосту "Перлина" на 1,5 км вгору по трасі в бік Донецька - це "натяк" на можливість оточення Докучаєвська і взяття під контроль Оленівки.
У самому Докучаєвську стали масово поширюватися панічні чутки про швидкий штурм, які підігріло і "міністерство правди ДНР", яке поширило "інформацію" про просування з боку Маріуполя у напрямку Донецька величезної колони українських танків (у страху очі великі - було заявлено про 100 одиниць).

Що зробить супротивник у відповідь на таке серйозне погіршення свого становища на південному напрямку, поки що можна тільки гадати - адже наявних резервів не густо, а всі боєздатні частини задіяні під Авдіївкою і Горлівкою. Формувати ж нові з'єднання навіть при наявності великої кількості зброї та боєприпасів непросто з огляду на гостру нестачу особового складу - красти на Донбасі вже практично нічого, наймати нових найманців нема на що, а велика частина "ідейних добровольців" вибита за два роки боїв.

В очікуванні "гарячого" літа

В цілому можна говорити про те, що маневри в сірій зоні практично по всій лінії фронту в Донецькій області показали, що на сьогоднішні тактичною і стратегічною ініціативою володіють наші збройні сили. Очевидно, що українське командування постарається найближчим часом уникнути активізації бойових дій, по-тихому займаючи сіру зону, перерізаючи шляхи постачання супротивника і попутно серйозно укріплюючи свої позиції на новій лінії зіткнення. Якими будуть дії у відповідь ворога (а те, що вони будуть, сумніватися не доводиться) - покаже літо, яке, здається, буде вельми гарячим.

Поки ж окупанти лякають населення "молодих республік" майбутнім українським наступом на Великдень (хоча буквально за кілька тижнів до цього пропаганда працювала з точністю до навпаки), а також старанно розганяють чутки про відновлення роботи Донецького аеропорту - як натяк на появу в українському небі російської авіації.

Звичайно, недооцінювати противника не можна - за останній рік в два "армійські корпуси" на території окупованої частини Донецької і Луганської областей накачано велику кількість танків і артилерії, завезено немало боєприпасів. Причому мова йде про сотні одиниць: тільки на території ДНР зосереджено як мінімум чотири "бригади армії ДНР" з артилерією і танками, а також окрема артилерійська бригада. І не варто забувати, що всі ці сили в критичний момент можуть розраховувати на пряму участь російських регулярних частин, угруповування яких все ще розгорнуто в бойові порядки на кордоні з Україною, як це було під час боїв під Іловайськом в серпні 2014-го і в Дебальцевому в лютому 2015-го.

Тюремний заклик

В середині квітня прес-служба ГУР Міноборони оприлюднила інформацію про те, що «керівництво» ДНР планує амністувати ув'язнених, щоб поповнити ряди російсько-терористичних військ на передовій. «Терористи несуть істотні бойові втрати, бойовики масово дезертують з передової, а також в ДНР з'явилося багато бажаючих покинути військову службу. Виходячи з цього, керівництво армійських корпусів ВС РФ розраховує поповнити з'єднання і частини особовим складом завдяки достроковій амністії ув'язнених за кримінальні злочини, які відбувають покарання в тюрмах Донецької області », - говорилося в повідомленні ГУР.

Також повідомлялося про те, що в пенітенціарних установах Тореза, Горлівки і Сніжного проходить агітаційна робота - ув'язненим пропонують повну амністію з погашенням судимості, а також «підйомні» на суму 10 тис. руб. Всього для підготовки і відправки в район Мар'їнки бойовики планують набрати близько 300 осіб.