Навіщо українці граються в московитів, пишучи "в Донбассе"

Час від часу деякі українські ЗМІ відзначаються неоднозначними фразами, які викликають цілком однозначно реакцію. Мова йде про певні словосполучення, які мають яскраво політичне забарвлення. Мова перш за все про легендарне "на Украине", але ця фраза, якщо й зустрічається нині, то дуже рідко і в цитатах. Зате інша фраза – "в Донбассе" – є частою гостею на інтернет-сторінках вітчизняних ЗМІ.

Всі суперечки, які точаться навколо того, як все-таки правильно говорити і писати – "в Донбассе" чи "на Донбассе" – переповнені посиланнями (часто-густо усними, в форматі "так правильно" – а чому, не уточнюється) на різні пункти правил російської мови, на цитати з художньої літератури та публіцистики. Та за цими дискусіями забувається одна суттєва деталь.

Як відомо, будь-яка літературна мова – це штучне явище. Принцип появи літературної мови наступний – береться один із діалектів, найпоширеніший, найпопулярніший (чи з якихось інших причин), і на його основі виписуються мовні норми, які і стають "літературною мовою". А далі мова доповнюється різними новинками, причому часто-густо ці новинки створюються конкретними людьми. Наприклад, в українській мові слово "мрія" створив Михайло Старицький, "промінь" – Леся Українка, "отвір" – Іван Франко, "світогляд" – Іван Нечуй-Левицький.

Тобто літературна мова – це по суті не живий організм, а механізм, кимось створений і оновлюваний. А також використовуваний у своїх цілях. В тому числі й політичних. Це в першу чергу стосується мови російської, яка у всі часи була цілком реальним інструментом імперської політики. Була – і залишається до сьогодні.

Яскравий приклад – "на Украине". Ця фраза підкреслює ставлення росіян до нашої держави – яку вони за державу і не вважають. Так, частина великої Росії, яка відкололася від неї з певних причин, але обов'язково повернеться "додому". Звісно, більшість росіян використовують прийменник "на", не замислюючись над такими схемами – але вони на те і розраховані, на автоматизм і всеохопність.

А після початку війни, після появи так званих "ДНР" та "ЛНР" – в російській мові, в мові російських ЗМІ раптом з'явилася майже не використовувана (хоча й теоретично існуюча раніше) норма "в Донбассе". Яка замінила норму "на Донбассе". Навіщо? Та щоб завдяки прийменнику "в" ("в Германии", "в России", "в США" і таке інше) підкреслити державну значущість цих квазідержав. Щоб на контрасті з "на Украине", з "неіснуючою країною" – показати реальність донецьких "республік".

Звідси питання – навіщо грати на руку ворогу? Навіщо використовувати цей варіант, який ворог залюбки використовує у інформаційній війні?

Опоненти заявляють, що норми російської мови придумали не ми, то не нам їх і змінювати. Так само, до речі, роблять і деякі відомі російські імперці на кшталт Артемія Лебедєва. Але в той же самий час приналежність російської літературної мови Москві (відповідній академії, яка і обслуговує цей механізм) не заважає російськомовним українцям порушувати норму "на" – вживаючи "в Украине". Так само білоруси і молдавани використовують форми "Беларусь" та "Молдова" – хоча в російській мові правильними є "Белоруссия" та "Молдавия". Ще один яскравий і загальновідомий приклад - американський варіант англійської мови. Ніякої американської мови не існує, але в США у англійської мови є свої особливості - які використовуються і в літературній формі. І це нікого не бентежить.

Якщо вже ми говоримо "в Украине" – то що заважає нам говорити "на Донбассе"? Чому ж тоді деякі українські ЗМІ так принципово дотримуються одних норм чужої мови, але ігнорують інші?

А взагалі-то є один дуже простий вихід. Послуговуватися винятково своєю власною мовою. І тоді всі ці проблеми зникнуть, як роса на сонці. І не тільки, до речі, ці.