Наслідки політичної деградації: Чому сміятися з "корабельної сосни" і "трусів Дубінського" – це зрада

Спостерігати за українською політикою може бути дуже весело. Не встигли відсміятися з корабельної сосни і Клітіної в купальнику, як "підвезли" Шарія з аналізами Зеленського, ще й Дубінського з його "бойовими трусами". Жарти про витівки наших політиків вже давно витіснили котиків з соцмереж

 

Наслідки політичної деградації: Чому смі…

Насправді тут нема з чого сміятися. Ви же не будете гиготіти, якщо сидітимете у салоні автомобіля, який летить в кювет.

Не треба сміятися з яскравих витівок українських політиків. Багато років тому, коли Ляшко цілував корів і їв землю, Каплін рубав сокирою двері, а Барна тягав на собі Яценюка, це викликало подив і якусь посмішку. Ну, принаймні спочатку. Майже всі сміялися з історії з аналізами і стадіоном, хоча комусь вже тоді ставало страшно і соромно за той ярмарковий балаган, на який перетворюється один з найважливіших політичних процесів в житті країни.

А політичний цирк тим часом розширює штат і номери в ньому стають все більш вульгарними, аби публіка не занудьгувала і раптом не відвернулася.

Це страшно. Це значить, що попиту на людей, які поводяться адекватно, в українській політиці стає все менше. Значить надалі, щоб залишатися/стати популярним, політику треба буде робити все більш дикі витівки. Епатувати публіку. Замість обґрунтованих заяв – популізм, замість дебатів – бійки, замість виступів – галас і жарти, замість фотозвітів про зроблене – щось "інстаграмненькоє". Головне – згадуваність, більше заходів на новини, більше репостів в соцмережах. Думаєте, було би стільки публікацій, якби один "слуга" замість лимонів привіз постраждалим від вибуху кефір і хліб?

Таким чином дуже скоро, можливо навіть восени, обирати ми з вами будемо вже не між політиками і клоунами, як раніше, а просто серед клоунів. Тільки одні голосуватимуть за когось, бо він найменш схожий на клоуна, а інші навпаки, за найсмішнішого і найвеселішого клоуна, який гучніше за всіх кричить, смішніше за всіх жартує і вправно роздає іншим клоунам підсрачники.

При цьому ті, хто голосуватимуть за політика, менш схожого на клоуна, все більше зневірюватимуться в тому, що здатні хоча б щось в цій державі змінити. І підуть у внутрішню еміграцію. Тому що вибір того, хто викликає найменшу огиду  – це все одно компроміс. Це по перше.  По друге, тому що переможе, скоріш за все, все одно більш гучний і смішний клоун, бо за нього проголосує більшість і з вибором цієї більшості доведеться якось співіснувати.

"Більшовики" тим часом вимагатимуть від свого обранця все більше і більше атракцій. Вони , насправді, теж не вірять, що він змінить країну на краще. Але сподіваються, що з веселим і гучним клоуном буде усе ж таки жити якось... по інакшому.  Та й раптом візьме і вчинить той обранець щось корисне, бо можуть же бути в нього якісь ще таланти, крім клоунських.

Процес клоунізації дуже важко зупинити вже зараз. Політики, навіть ті, хто раніше цілком пристойно поводився, все більш маргіналізуються. Партії, які ставили на інтелектуальну еліту і на поміркований середній клас стають політичними банкротами, якщо не навчаються робити зі своєї діяльності шоу.

Але клоуни виступають поки з них сміються. Якщо публіка перестає реагувати на жарти, свистить, або, позіхаючи, розходиться, клоун вигадує собі нову програму, чи шукає нові методи заробітку. 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"