Наріман Алієв, режисер "Додому" - відверто про своє кіно, яке може взяти "Оскар"

Конфлікти світоглядів, вічна тема батьків і дітей та значення слова "дім". Усе це -  викладена через призму поглядів різних поколінь корінного населення Криму - кримських татар, однак зрозуміла кожному історія, розказана у фільмі "Додому". Саме ця стрічка цього року може представити Україну на "Оскарі" 

Марія Гурська
Журналіст відділу «Життя»
Наріман Алієв, режисер "Додому" - відвер…
Наріман Алієв на ОМКФ-2019

Ця кінострічка стала дебютом у повному метрі для кримськотатарського режисера Нарімана Алієва і вже отримала визнання у Каннах і Гран-прі Одеського кінофестівалю. Тепер український фільм претендує на номінацію Премії Європейської кіноакадемії і, можливо, поїде боротися за "Оскар".

А з 7 листопада "Додому" зможуть побачити усі охочі.

За сюжетом, кримський татарин Мустафа і його молодший син везуть з Києва в Крим тіло старшого сина, який загинув в зоні ООС. Батько має поховати його на рідній землі згідно з мусульманськими традиціями, але ця подорож перетворюється  для них на щось значно більше.

Ахтем Сейтаблаєв (грає роль Мустафи), Ремзі Білялов (грає роль молодшого сина) і Наріман Алієв на Каннському кінофестивалі

Про значення Батьківщини та того "чий Крим" для головного героя стрічки, сімейні стосунки, примарність натхнення, недоліки фільму та складнощі виробництва молодий режисер розповів в інтерв’ю Depo.ua.

- У фільмі буквально один кадр, ясно говорить про те, що відбувається -  війна Росії з Україною дуже фонова. Чому ви вирішили відійти якомога далі від політики?

- Просто тому, що фільм не про це. Першочергово - це кіно про сім’ю, яка знаходиться у певних обставинах, а обставини - це політично-соціальний фон, який зараз існує у нас в Україні. І для мене було важливіше зосередитися на їх історії, а не намагатися розповісти весь контекст і показати все, що відбувається в Україні, тому що в одному фільмі це зробити неможливо. Тобі потрібно обрати напрямок, у якому ти працюєш. Я з самого початку обрав сторону сімейних відносин.  

Прим. ред: у інтерв'ю для інших видань Наріман зазначав, що історія "Додому" не є автобіографічною, але містить деякі особисті переживання та роздуми про події в Україні у художній формі.

- Наскільки погляди Мустафи характерні для кримськотатарського населення? Чи гіперболізований цей персонаж і на скільки?

- У кіно завжди необхідний конфлікт. Конфлікт завжди будується на різному баченні ситуації. І щоби цей конфлікт провокувати і розвивати, завжди потрібно щось гіперболізувати. Образ Мустафи - це певний збірний образ людей, які народилися в депортації і повернулися до Криму. Тобто, певної категорії.

"Ми не можемо сказати, що ось це - половина чоловічого кримськотатарського населення"

Це образ, в якому ми виробляли певні цінності, певну мотивацію та певне бачення себе у цьому світі. На противагу цьому образу стає його молодший син, який народився в Україні, у Криму, і який вже інакше дивиться на цю ситуацію. І у цьому контексті ми намагалися проводити дискусію з приводу тих чи інших тем.

Кадр з фільму "Додому"

Ми не намагалися сказати, хто має рацію. У когось є свої плюси та мінуси, але кожен для себе вирішує по-своєму, чия тут правда. Головне - ми нікого не намагалися образити. Просто піднімали теми, які, з моєї точки зору, важливі, і які мені цікаво було проговорити.             

- Мустафа уособлює любов до своєї Батьківщини - Криму. Для нього це щось святе, це місце, де повинні рости наступні покоління. Чи є важливим для цього персонажа, під чиєю владою перебуває його Батьківщина? Тобто, чи важливо для Мустафи, чий Крим?

- У певному сенсі, мабуть, так, а в іншому, мабуть, ні. Скажімо, народ, у якого немає своєї землі, він завжди, під яким би прапором не стояв, буде почуватися у меншості. 

Запитайте будь-яких представників будь-якої національності, у якої немає власної державності, чи хотіли би вони свою державу. Швидше за все, хотіли б. Але тут вже питання, швидше, в тому, наскільки країна, під прапором якої цей народ стоїть, готова чути, сприймати і  заглиблюватися в проблематику і в розуміння цього народу на своїй землі. Це складне питання.

"Занадто багато змін для якогось розуміння, де ти знаходишся"

Якщо охарактеризувати героя Мустафи, то це, знову ж таки, людина, яка по національності - кримський татарин, що народився в Узбекистані, в СРСР. Який не мав можливості перебратися на Батьківщину протягом довгого часу. Потім, вже у свідомому віці, він туди переїжджає і потрапляє вже в іншу країну - Україну, де намагається побудувати своє життя і побут на рідній землі. І тут через деякий час знову змінюється прапор. Тобто, це занадто багато змін для якогось розуміння, де ти знаходишся. 

Зараз в Україні це і відбувається. Багато людей не визначилися із питанням ідентичності. Мустафа, як на мене, більше зосереджений на собі, на збереженні свого. Він не розуміє, що відбувається довкола. Ну, це мені так здається.  

- В інших інтерв’ю ви вказували, що у вас із Марисею (Марися Нікітюк - співсценарист кінострічки) розійшлося сприйняття фіналу. У чому саме? 

- Скажімо так, у нас певні світоглядні відмінності розуміння і сприйняття буття. І це нормально. Кожен бачить своє майбутнє, своє місце на Землі по-різному. І у нас із Марисею воно відрізняється, але це не було перешкодою. Це якраз таки було можливістю для дискусії, адже основний конфлікт фільму розвивається довкола стосунків батька та сина, довкола їх розуміння, що таке дім, розуміння того, де їх місце і взагалі стосовно якогось розуміння майбутнього.

Наріман Алієв

Я більш консервативний, більш архаїчний у своїх розуміннях, по вихованню, по способу життя. А Марися - більш відкрита, космополітична, з тих, для кого не існує певних меж в її існуванні.

Було два варіанти фіналу. Я не буду їх розповідати, але перший керувався більше моїм баченням, другий - більше її баченням. Ми пропрацювали обидва, і я, врешті, повернувся до свого, аби висловити те, що мені хотілося сказати. Але це не означає, що вона заперечує кінцівку. Просто у нас було різне розуміння, бачення історії.

А так взагалі кожен трактує для себе фінал по-своєму, він у фільмі досить відкритий. Там немає епілогу, висновку чи моралізаторства.

- Чи буде різниця у сприйнятті картини кримськими татарами та іншими українцями через культурні відмінності? 

- Кіно суб’єктивне по своїй сутності. Кожен сприймає для себе будь-яку оповідь по-різному. Навіть в тому, що з самого початку не закладається автором. Різниця у сприйнятті звісно є. Кіно все ж таки оповідає з точки зору кримськотатарської родини і з їх розумінням буття.

Кадр зі зйомок кінострічки "Додому"

Кимось із українців це може сприйматися як певна екзотика. Але, знову ж таки, центр історії - стосунки батьків і дітей, що є досить універсальною темою для будь-яких людей, незважаючи на національність, віросповідання і все інше.

- У кожного фільму є певна цільова аудиторія. Хто - ваша?

- Цільова аудиторія в даному випадку - дуже примарне твердження і її можна охарактеризовувати дуже широко. Це люди, у яких є діти і батьки. Можна дивитися вужче і говорити, що фільм для людей, які цікавляться українським кінематографом. Можна сказати, що він для людей, яким цікава екзотика інших, невідомих їм культур. ЦА дуже складно вирахувати, якщо у тебе не комерційний продукт. 

Я намагався зробити людську історію, яка емоційно може зачепити, по суті, кожного. Це не розвага у чистому вигляді, це авторське бачення певної ситуації

А хто саме наша цільова аудиторія і чи є вона взагалі, ми, певне, дізнаємося вже після прокату. Тому що у фаворі широкого загалу глядачів зазвичай більш "доступне" кіно, з більш легкою оповіддю. Це привертає більшу кількість людей. 

В Україні на такі фільми поки що намагаються приваблювати глядачів зірками шоу-бізнесу, адже у нас поки що немає інституту кінозірок та авторів.

Якщо ви запитаєте у когось, "на фільм якого українського режисера ви б пішли?", навряд чи вам хтось коректно відповість.

Це ще таке неприборкане поле, де все лише будується. Наразі в кіно інвестують задля його розвитку. Всі ми займаємося розвитком індустрії і це відбувається поступово, це не може відбутися за один рік. 

Наріман Алієв

Колись Студія Warner Brothers, ще на початку 90-х, дала шалені на ті часи кошти - близько 25 млн доларів братам Коенам на один із їхніх фільмів. А Коени ніколи не були комерційно успішними у США режисерами. І главу студії тоді запитали, мовляв, нащо ви даєте Коенам стільки грошей, якщо ви знаєте, що вони не відіб’ються? Він каже: "Я краще дам ці гроші Коенам і знатиму, що це кіно мені ще 100 років приноситиме гроші, ніж дам їх умовному "ноунейму", який як може, так і не може вистрілити.

Для того, щоб до 5-го фільму у мене з’явилася цільова аудиторія, мені потрібно працювати сьогодні

Я, знову ж таки, більше намагаюся працювати удовгу. Наразі відбувається становлення мене, як професіонала, як одиниці в українському кінематографі. І для того, щоб, наприклад, до 5-го фільму у мене з’явилася цільова аудиторія, яка знає, на що буде йти, знає, що хоче побачити і що я їм буду представляти, мені потрібно працювати сьогодні. І все це - певні інвестиції у розвиток на майбутнє. Зараз це цільова аудиторія українського кінематографа - драматичного, авторського, це все зараз будується. Ну і, знову ж таки, вона не лише в Україні, але і за кордоном. 

- У фільмі частково описується патріархальні устої в кримськотатарському соціумі...

- Ну, насправді, це ж вимушена міра. Патріархальність, вона ж не з’явилася просто так. Це все від традицій, звичок і способу побуту. І присутня не просто тому що чоловіки намагаються захопити світ і пригнічувати жінок. Просто у світі, де потрібно виживати, хтось бере на себе відповідальність. І дуже часто такими людьми виявляються чоловіки. І поки ця точка буття багато де присутня, хоча і не завжди виправдана. 

- Чи довго ви наважувалися на повний метр? Чи було щось, що надихнуло зняти саме цей фільм?

- Ну, якщо мені 26, і я вже зняв повний метр, отже, не надто довго наважувався. У 16 років я вступив до Вишу, в Інститут екранних мистецтв. Потім вступив на 5 курс до Карпенка-Карого, отримав диплом спеціаліста у 21. У 22 я зняв свій перший незалежний короткометражний фільм, який згодом був на Берлінському кінофестивалі. Після цього я увійшов у розробку повного метра, 2 роки я працював над повним метром, у 25 я його зняв і у 26 ось він вийшов. Насправді, просто певний професійний розвиток. Я не знаю як це охарактеризовувати. Мабуть, типовий шлях у будь-якій професії. 

"Натхнення - це дуже абстрактна річ"

Не було такого моменту, що я сів і "ось, ось про це я хочу зняти кіно". Формулювання ідеї - це довгий процес, в якому ти багато чого перебираєш і над багато чим розмірковуєш, сумніваєшся. В якійсь момент розумієш, що ти хочеш розповісти саме про це, тому що там відгукується і якийсь власний досвід, і власна рефлексія буття. І ти вже із цього починаєш виходити, тому що ідеї і теми - це дуже різні речі. Ідеї - це в ім’я чого ти робиш проєкт, а теми - про що ти робиш проєкт. І вже від цього з’являються сюжет, персонажі, конфлікти. А моменту осяяння - немає.

- Вже після виходу стрічки, які недоліки/недоробки ви у ній бачите?

- Недоліки у кіно є завжди. Це дуже технічно складне виробництво, на яке впливає безліч факторів, і не всі з них можна контролювати, принаймні у сьогоднішніх реаліях українського кіновиробництва.

"Є епізоди, які мені не подобаються у кіно, але вони мають там бути"

Ти робиш певну роботу над помилками. Є епізоди, які мені не подобаються у кіно, але вони мають там бути, бо без них сюжет не розвивався б. Але ти робиш свою роботу над помилками, розумієш, що у наслідку над такими моментами треба працювати.

Кадр зі зйомок фільму "Додому"

Найтяжчий у  кіно - другий акт. Як говорив Аарон Соркін, у сценарії головне - перші 20 сторінок, у фільмі головне - останні 15 хвилин. Це у нас все збережено, але про другий акт ніхто чомусь не говорить. А це, як на мене, найтяжчий відрізок фільму, який вимагає найбільшої проробки. Так що більше за все питань у мене викликає саме другий акт.

- Історія з рюкзаком. У чому її драматургія, яке її значення для картини? 

- Це той самий другий акт, про який ми вже говорили. Це погано побудована сцена, але вона була необхідна для розвитку історії і прогресування характерів персонажів. Тобто, мені був необхідний такий оберт. Чи міг би він бути кращим? Міг. Але вже такий, як є. 

"У кіно раціональність подекуди можна опускати"

Це не завжди добре, проте часто це не заважає розвитку історії. Але якщо це когось б’є по оку, це теж нормально.

- Як вибудовувався звуковий супровід фільму?

- Весь принцип у тому, що ми будували це кіно на шумах. Із самого початку завдання полягало в тому, щоб не використовувати у фільмі музичний супровід. Це була моя концепція, яку я хотів, але я був у ній не принциповим.

Знову ж таки, музика - це дуже сильний інструментарій, який дозволяє посилити той чи інший ефект в зображенні. І ніколи до кінця відкидати інструмент не варто. Але коли ми з Сергієм (Сергій Степанський - звукорежисер проєкту, - ред.) подивилися чорновий варіант фільму, він сказав що музики не чує і готовий працювати лише з шумами. Так врешті і вийшло.

- Щодо корекції кольору у фільмі. Чи відштовхувалися ви від вже відзнятої картинки у цьому плані, чи спеціально добирали локації з певною кольоровою гамою? 

- Етап з корекцією кольору був одним з найскладніших, як би дивно це не звучало. У нас був дуже хороший коректор Ольга Коржинська. Це був мій перший проєкт, де я так серйозно працював з кольором, тож подекуди з Ольгою у нас виникали непорозуміння, пов’язані з моєю, скажімо так, певною некомпетентністю у цій сфері. Ми перепробували кілька варіантів, дійшли до того, який більше, напевно, мене влаштовує. 

Кадр із фільму "Додому". Фото надані співрозмовником

Оля, все ж таки, пішла мені на зустріч, прийнявши моє бачення картинки. Я намагався виходити з оповіді. Це було більше інтуїтивне питання і корекція кольору  - це той аспект, який мені ще треба професійно підтягнути для моїх майбутніх робіт. 

- Які прийоми монтажу ви вважаєте найвдалішими у цьому фільмі? 

- Режисер монтажу - Олександр Чорний, мабуть, є одним з кращих спеціалістів в Україні. Ми з ним дуже добре спрацювалися. Не скажу, що ми керувалися певними прийомами. У нас не було задачі зробити фільм прийомно. Монтаж - це, в першу чергу, вибудування темпоритмічного малюнку фільму, щоб кіно сприймалося на одному диханні. Основна задача монтажу - вивірено розставити акценти і скласти історію так, щоб вона сприймалася більш комфортно. Я вважаю, нам це вдалося.

- Питання не по темі. На вашу думку, як впливає на українського глядача типові малобюджетні мелодрами,які постійно крутять по ТВ?

- Це просто певний етап цивілізаційного росту у кінопродукті. У США 20 років тому також подібні мелодрами мали шалений  попит. Умовна Санта-Барбара, район Беверлі Гіллз, у яких були мільйонні фанати. Я не скажу, що це погано. Це просто був певний загальнодоступний продукт, достатньо легкий у сприйнятті. Але потім все це почало ускладнюватися. Знову ж таки, у кіно є своя мова - так звана кіномова. Дуже складно сформулювати, що саме це означає, але я намагаюся порівнювати це з літературою. Тобто, якщо людина у житті читала лише абетку, то їй складно прочитати "Війну і мир" Льва Толстого. Навіть якщо вона дуже хоче, вона просто не зможе складати слова і речення в абзаци і розуміти, що їй оповідають. 

"Те, що дивиться або читає більшість - не обов’язково залишиться в історії"

Те ж само і у кіно.  Тобто поки що ми, напевне, на стадії слів і словосполучень. Згодом ми будемо навчатися, як і глядач. Вже багато речей глядачеві не потрібно пояснювати. Багато елементів у кінематографі стали зрозумілими глядачам, багато що вже не потрібно розжовувати. Поступово це все буде ускладнюватись, прийде розуміння, що контент необхідно допрацьовувати. Та і сьогодні в Україні виробляється продукт, приміром, той же "Нюхач" - складний у виробництві проєкт з великими вливаннями, але при цьому у доступній формі. 

Просто зараз час, коли люди змагаються за рейтинги, у нас успішність продуктів вимірюється кількістю проданих квитків і у відсотках телепереглядів. Але те, що дивиться або читає більшість - не обов’язково залишиться в історії. Це все певний контент для певної категорії людей, які готові його сприймати. 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme