Національна ідея. Що заповідав українцям Мирослав Попович

Минулої суботи, 10 лютого, у Києві на 87 році життя помер доктор філософських наук, професор, академік Національної академії наук України Мирослав Попович

Певна річ, його будуть згадувати насамперед як видатного вченого і гуманіста, який присвятив все своє життя Україні. Хтось назве Мирослава Володимировича моральним авторитетом. І матиме, безумовно, рацію. Але мені б хотілося торкнутися іншої категоріальної площини, про яку Попович невпинно розмірковував, пише "Ділова столиця".

"Бути людиною" - так називалася його книга, видана у 2011 році. У цій роботі філософ Попович логічно доводить, що бути людиною в глобальному сенсі означає бути здатним відрізняти істину від брехні, добро від зла, а прекрасне від потворного. Бути людиною - це мати певний внутрішній моральний стрижень, який не дає відхилитися від того, що ми називаємо людяністю. Бути - в його розумінні є дією, постійною роботою, усвідомленим вибором, якщо вам так до вподоби.

В останній своїй статті Попович писав: "Важливо, щоб кожен сформулював свою позицію і не ховався за спинами колег. Як казав Мартін Лютер: "Я на цьому стою і не можу інакше". Життя людини дається їй не просто так. Правда завжди перемагає. Сказане начебто на вітер де-небудь зрештою проросте - якимось чином і якою-небудь дією". Ці слова про те, що не буває непотрібних правдивих слів і праведних вчинків. Десь, якось вони змінять світ і знайдуть у чиїйсь душі продовження.

Головною причиною тих загроз, з якими зіткнулася сучасна Україна, Попович вважав відсутність довіри до ідеї національної консолідації. Відчуття безпеки кожного громадянина - і фізичної, і моральної - не може ґрунтуватися на патерналістських традиціях радянських часів або на тій соціальній угоді, що "ми крадемо тисячами, ви крадете мільйонами", до якої звикли українці.

Балансування між реформаторством і олігархократією більше неможливе. Але суспільного запиту на новий суспільний договір в ім'я збереження держави просто нема. В очах українського суспільства, пише у своїй останній публікації Попович, винні всі: і президент, і парламент, і уряд, і олігархи, і правоохоронні органи, і кожна людина, що час від часу впадає в ілюзію щодо швидких змін, відчуває байдужість і ностальгію за патерналізмом.

Але заклик до консолідації надсилається все ж не цим згаданим категоріям. Об'єднатися навколо ідеї України Мирослав Володимирович пропонує тим, хто дійсно працює заради національного результату. Відповідальність за країну та її майбутнє мають взяти на себе не винні, а ті, хто відрізняє добро від зла, правду від брехні і красу життя від потворного. Фактично, пропонується вихід із національного глухого кута: бути людьми, шукати людей, об'єднувати людей.

Все, що ми сьогодні можемо згадати про Поповича - його наукову діяльність щодо відродження української культури та історії, книжки, публікації, ініціативу в групі "Першого грудня" - це все те, у чому він був непохитний. Це його людське, яке апелювало до людини в кожному з нас. Мирослав Попович мислив душею, бо не міг інакше. Він був відкритий і світлий. Треба бути дуже сильною людиною, щоб засівати в понівечену колоніальним минулим землю зерна своєї душі. Мирослав Попович був Людиною. Бути людьми він заповідав усім нам, показавши приклад, що це до снаги тим, хто не може інакше. І тут запитання вже до кожного з нас: Чи зможемо? Не злякаємося?

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна