Московські аватари донбаської війни

Чому ідуть в безвість начебто розкручені персонажі на кшталт Губарєва, Болотова чи того ж "Топаза" Крамського, але при цьому той же абсолютно позбавлений харизми Плотницький почуває себе більш ніж комфортно? З іншого боку, чому конфлікти між різними рухами не переросли під час миру в розборки у форматі "всі проти всіх", як цього логічно було б чекати? Якісь персонажі на кшталт Безлера чи Возника, звичайно, полягли у корпоративних сутичках, але добротної війни між бойовиками на взірець кримінальних битв дев'яностих ми не бачимо. Хоча здавалося б, все для цього є: відсутність будь-якої влади, наявність майна, яке можна "віджати", або "перевіджати", зброя на руках тощо.

Можна припустити, що це відбувається через те, що такі конфлікти були б дуже невигідні тіньовим спонсорам бойовиків. Тому що початковий хаос в сепаратистському русі за рік значною мірою осів, ентузіастів практично не залишилось, а ті, хто почав професійно воювати, сконцентрувалися навколо тих центрів впливу, які можуть більшою чи меншою мірою забезпечити їх грошима. Звичайно ж, що ці центри могли бути тільки із Росії, яка знаходиться в стані непублічного, але дуже жорсткого протистояння кількох фінансових груп, які давно вже мають своїх політиків, території впливу, ЗМІ, а тепер ще й обзавелися корпоративними бойовиками - кожен своїми. Однак при цьому вони й бойовикам накинули ті самі правила, що існують в російському політичному житті: якщо кремлівська дійсність нагадує боротьбу бульдогів під килимом, то й верховоди терористичних ватаг мають діяти саме так. Наприклад, серед кремлівської зграї діє негласний принцип не застосовувати фізичного насилля проти своїх, але цілком в традиціях політичної культури убити, наприклад, Нємцова лише для того, аби дискредитувати опонента. Позбавлені якогось ґлузду удари то по Донецькому аеродромові, то по Дебальцевому грають приблизно ту саму роль. Без сумніву, який-небуть польовий командир від того аеропорту буде мати зиск не більший, аніж кілька тонн металобрухту. Але бонуси у інвестора того загону, який першим захопить аеропорт будуть незрівнянно більші ніж навіть від убивства Нємцова. Таким чином, різні ватаги терористів знаходяться в стані постійного "соціалістичного змагання" між собою, при цьому не вступаючи у прямі зіткнення. І якщо який-небудь козак Іщенко обіцяє "розвернути зброю" проти Плотніцького, а спонсори одного і другого зараз знаходяться в союзницьких відносинах, то і ніякого конфлікту між бойовиками не буде.

Іноді видається, що ми спостерігаємо якийсь сіквел науково-фантастичного фільму, чи то "Матриці", чи то "Аватара". Де ці всі бойовики - це лише якісь тривимірні макети, аватари політиків. Популярне у нас порівняння з маріонетками тут недоречне. Йде мова саме про аватарів: кожен із бойовиків є зменшеною, безвольною копією свого інвестора. Фактично, в контактах між терористами відтворене московське життя в мініатюрі, яке до дрібниць відтворює інтриги кремлівського двору з його зльотами та падіннями, піднесеннями і опалами. І, звичайно, з "віджимами". Хіба що "там" у олігарха відбирають якусь чергову "Башнєфть", а тут - який-небудь реквізований особняк. Але смисл залишається той самий.

Є в цьому серпентарії аватари Путіна та Мєдвєдєва - це відповідно Захарченко та Плотніцький. Є менші аватари від Малофєєва, Бортнікова, Суркова, Кадирова і, цілком ймовірно, Ахметова. Не мати свою політичну силу на Донбасі нині не комільфо. Навіть у Лімонова там є якісь бойовики. Звичайно, відношення між московськими босами та їхніми аватарами чимось нагадують стосунки між богами і людьми в "Іліаді". Банкети на Олімпі віддзеркалюються кровопролиттями Троянської війни, і вручення Путіним в Москві "путивочки" якій-небудь Кабаєвій, може спровокувати, наприклад, наступ на якому-небудь абсолютно неочікуваному жодними експертами відтинку фронту.

Без сумніву, древні греки вважали, що їхній спосіб життя - це лише наслідування стилю богів. Зараз ми, звичайно, знаємо, що, навпаки, грецьке суспільство наділили богів всіма тими вадами і чеснотами, які були притаманні йому. Хто на кого вплинув в московсько-донецьких стосунках, сказати важко, однак схожість тут очевидна. Наприклад, і там і там квітне фаворитизм і бажання сподобатись головному персонажеві. Російська еліта досягла неймовірних успіхів у демонстрації своєї "ліхості і придуркуватості", яка в Росії певне ще з часів Юрія Долгорукого вважається головною ознакою лояльності. "Ліхость" бойовиків Стрєлкова в Слов'янську чи Чечена в Маріуполі - її віддзеркалення. Просто московська політика певною мірою почала творитись на Донбасі, і перенесла туди всі свої традиції. І коли ми чуємо про те, що Ходаковський озвучив компромат на Губарєва, Губарєв - на Пономарьова чи козак Дрьомов - на козака Козіцина, це не стільки конфлікти бойовиків в низах, скільки віддзеркалення розборок між політичними кланами в Росії. Тільки що в Москві за взаємною згодою не можна робити публічних заяв, а на Донбасі - можна.

А буває й так, як у "Матриці": неприємності у інвестора множать на нуль його аватара. От, наприклад, потрапив в Росії в немилість Малофєєв - і одразу ж кінчилася бойова кар'єра Бородая, а лояльні до нього "міністри" поповнили місцеві зіндани. Дуже характерне в цьому плані затримання колишнього "міністра оборони ЛНР" Олега Бугрова аж у Петербурзі. Звинувачення, які йому закидають, "Новая газета" називає відверто надуманими, підозрюючи, що люди Плотницького просто перенесли свої "зачистки" вже на територію сусідньої, подібно до того, як по всьому світу одні чеченські "герої Росії" штибу Делімханова полюють за другими "героями Росії" штибу Ямадаєвих. Я б на місці кремлівських ляльководів серйозно б поставився до такої тенденції. Бо, знаєте, буває так, що аватар раптом знищує свого господаря.
Дивіться, одним словом, класику.