ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Мати загиблого Героя АТО стала волонтером: «Зроблю все, щоб сини інших матерів не загинули»

28-річний командир відділення батальйону «Дніпро-2» Ігор Волошин загинув на блокпосту під селом Кам'янка Донецької області. За повідомленнями ЗМІ, терорист-смертник підірвав себе, коли до нього підійшли українські солдати для перевірки документів
Depo.Життя
16 жовтня 2014 19:12
ФОТО: depo.ua
Мати загиблого Героя АТО стала волонтером: «Зроблю все, щоб сини інших матерів не загинули»
Мати загиблого Героя АТО стала волонтером: «Зроблю все, щоб сини інших матерів не загинули»

ДеПо продовжує серію публікацій про українських солдатів, які загинули під час боїв з терористами і російськими загарбниками на Сході України.

Нагадаємо, під час терористичної атаки на наш блокпост загинуло п'ятеро солдатів батальйону «Дніпро-2». Журналісти повідомили, що це був самопідрив смертника. Але товариші по службі і друзі Ігоря Волошина у це не вірять. Кажуть, швидше за все, водія вантажівки використовували «у темну». Попросили перевезти вантаж, де була захована вибухівка: вели машину до блокпосту, а потім дистанційно натиснули кнопку.

- Ігор був людиною слова, його поважали, - розповідає кращий друг загиблого солдата України Іван Чебукін. - Він дзвонив мені із зони АТО, розповідав, як там у них справи. Одного разу попросив передати своїй дівчині Каті квіти - волошки, а 20 липня за день до своєї смерті, сказав, що дають на три дні відпустку. Хотів познайомитися з батьками Каті, говорив, що досить йому вже холостякувати. А наступного дня його вбили...

Попрощатися з хлопцем прийшли сотні городян Рівного. Труну, покриту українським прапором, несли на руках бойові побратими.

- Складно було без сліз дивитися на маму Ігоря - це була її єдина дитина, - згадує Іван Чебукін. - Але вона дуже сильна жінка і Ігоря виховала таким - не скаржився, не боявся, не зраджував. Справжній друг, яких мало. Досі важко усвідомити, що ми з ним більше не побачимося. І що йому навіть не подзвониш...

До війни Ігор працював економістом у банку. На фронт пішов добровольцем. Мати загиблого Героя розповідає про сина з посмішкою крізь сльози: немов у розмові знову і знову проживає щасливі моменти, коли він був ще живим.

- Кожен мій день народження я розплющувала очі і бачила букет квітів: син тихенько встане вранці, сходить і занесе до мене в кімнату, - каже вона. - Це той тип людей, які економлять на собі, віддаючи все найкраще близьким. Скільки разів, пам'ятаю, потягну його на базар, щоб йому якусь обновку купити, а він мене умовить - і купуємо мені якусь кофточку. А він задоволений - посміхається, очі щасливі.

Мати Ігоря Волошина до останнього не знала, що син воює проти терористів у найгарячіших точках Донецької області: він розповідав, що стоїть зі своїм підрозділом на кордоні з Запорізькою областю.

- Я питаю: «Як там, синку?», а він: «Нудно, мамо, нічого не робимо. Дуже спокійно». Я не знала, що він на першому блокпосту від Донецька, - розповідає Наталя Олексіївна. - Він ніколи не скаржився, говорив, що дуже добре все. Тільки одного разу проговорився, коли зрадів, що їхньому підрозділу привезли намети і берци. Сказав: «Тепер заживемо!». Я запитала, мовляв, а де ж ти синку до цього спав? Він зітхнув, зрозумів, що вже треба говорити правду: «На землі, мамо».

У зону АТО хлопець екіпірувався за свої гроші, взяв трохи готівки з собою - на провізію. Але перша покупка, яку зробив, витративши практично всі гроші, - український прапор.

- Двадцятого липня він мені дзвонив, сказав, що дають відпустку на три дні, - згадує Наталя Олексіївна. - Я ж зраділа - свято! Син приїжджає... Я нікого так ще чекала, дивилася на годинник щохвилини. Щоб себе зайняти і до приїзду підготуватися, кухню побілила, голубців наготувала, їжі, яку він любить. Дзвонити йому не стала - у нас була домовленість, що він дзвонить, коли є можливість. Думаю, напевно, вже їде, скоро буде. А потім чоловік сказав, що нашого сина вбили. Йому повідомив комбат батальйону...

Наталія Олександрівна, каже, що тепер її завдання - допомагати хлопцям, українським солдатам на фронті. Займається волонтерством. Разом зі своїми однодумцями вже відправила три машини з провізією, формою, засобами захисту на фронт.

- Якщо наша допомога врятує хоч одного синочка і він приїде додому до матері живим - я буду знати, що я робила те, що треба, - каже вона. - Буду робити все, що можу, щоб сини інших матерів не загинули, а повернулися додому...