Активісти КиївПрайду: Про партію ЛГБТ, секс з праворадикалами і гей-радар

Активістка ЛГБТ-спільноти Інна Ірискіна, очільниця громадської організації "Інсайт" Олена Шевченко і керівник PR-департаменту "КиївПрайду" Тимур Левчук відповіли на гострі питання наших читачів

Активісти КиївПрайду: Про партію ЛГБТ, с…

В понеділок в Depo.ua пройшла онлайн-конференція з лідерами та учасниками ЛГБТ-руху. Вони розповіли, як пройшов КиївПрайд-2018, яких прав не вистачає українським ЛГБТ, спробували пояснити, чому вони і українське суспільство досі багато в чому не розуміють одне одного, і відповідали на питання читачів.

Відео-версію конференції і текстову трансляцію можна подивитися і почитати за цим посиланням. З неї ви дізнаєтеся, чому Марш рівності називають саме прайдом, а не парадом, чи готові ЛГБТ-активісти захищати тих, хто виступає проти них мирно, і битися з тими, хто лізе у бійку. Про скандальні плакати, квір-шлюб і про те, хто дає ЛГБТ гроші на правозахисну діяльність.

Але питань наші читачі і глядачі надіслали так багато, що розмова продовжилася і по закінченню онлайн-трансляції. Найцікавіше з неї публікуємо зараз.

Наша читачка Ірина питає: "Яка тепер ситуація з правами ЛГБТ на окупованих територіях? Чи залишилися ЛГБТ-активісти в Л/ДНР? Олено, у вас раніше був шелтер (прихисток, - ред) для ЛГБТ-переселенців. Зараз в ньому хтось живе?"

Шелтер в нас є, він працює з 2014 року, з літа і там завжди живуть люди. Ми можемо прийняти до 9 осіб, кожна особа отримує до тьох місяців, впродовж яких ми надаємо юридичну, психологічну допомогу, їжу купуємо, якісь речі, медикаменти. Далі ми очікуємо, що людина соціалізується і з'їде, але у виключних випадках можемо продовжити термін.

Цей шелтер ми робили для людей, які виїхали з зони АТО і окупованого Криму, зараз ми приймаємо також інших людей, які опинилися в складних обставинах. Але і досі багато людей виїжджає з Донбасу і Криму. Ті, хто там залишилися, не можуть виїхати, бо там старі батьки, інші люди, про яких треба піклуватися. Деколи люди їздять туди звідси.

Олена Шевченко/Facebook

Питання від нашого читача Максима Довженка: "В деяких містах прайди - це можливість заробити на туризмі. Знаєте якісь цифри – наприклад, скільки акція приносить в бюджет Сан-Паулу? Як думаєте, коли це стане актуальним для Києва, що для цього треба зробити?"

Тимур: Дійсно, для деяких міст - це одна з найбільших подій в році, яка збирає величезну кількість туристів, наприклад в Аместердамі він за розмахом - як день міста, а день міста там - найбільше свято.

Якщо говорити про Київ – так, ми говорили про це кілька разів і навіть були деякі заяви міністерства, яке займається туризмом, вони говорили, що це - можливість заробляти кошти. Але, на жаль, поки в нас Марш рівності з усіх боків охороняється поліцією і на людей оголошують сафарі після заходу, важко говорити, що він може стати комерційним і приноситиме гроші місту. Хоча в потенціалі так, це можливо.

Тимур Левчук/Facebook

Ця історія з сафарі (праворадикали оголосили полювання на ЛГБТ через КиївПрайд) - вам погрожували до прайду. А після прайду все вщухло?

Тимур: Цього року, я знаю, постраждали двоє людей, їх запшикали балончиками. Це погано, але з іншого боку – це хоча б не побиття і це хороший сигнал. По сафарі мені здається, що це дико, я це сприймаю як якусь гру дітей, але гру в реальному житті. Люди, які здатні оголошувати полювання на інших людей – це точно якесь відхилення від норми і такі люди точно потребують як мінімум психологічної допомоги.

Олено, як думаєте, чим пояснюється високий рівень гомофобії в українському суспільстві? Це пов'язано з тим, що ми бідні?

Про бідність - це гарне питання. Це загалом про кризу на будь яких рівнях і про недостатній рівень освіти саме про права. Тому що зараз, коли питаєш, що ви знаєте про свої права, найдотичніше, що я чула - це захист у судах. Це все, що люди знають про права. А далі вже починається – "порушують мої права своїм існуванням", "Люди виходять на вулицю і порушують мої права". Ви можете назвати, які права порушують люди, які виходять на вулицю? "Моє право вас не бачити, моє право, аби вас не було".

Чи є у вас практика пікетування поліцейських відділків, інших установ, з вимогами справедливого покарання для людини, яка нападала на ЛГБТ?

Тимур: Кілька таких акцій було, але я не пам'ятаю жодного кейсу, коли людину справді б покарали. Я пам'ятаю, коли зменшували термін покарання, тому що депутати приїжджають.

Олена: Вони напали, когось побили, потім приїхали до відділку депутати зі "Свободи", "Правого сектору", "Опоблоку", і їх відпустили. А щодо тиску, зібратися під судом – я не знаю… Це методи правих: вдертися на засідання Київради, поштовхатися. Я не вважаю, що це в рамках законності. Мирний протест, це коли я приходжу, протестую, вимагаю, стою с плакатом. Коли я вдираюся кудись, блокую, когось б'ю – це не про мирний протест.

Багато людей підтримують дії праворадикалів, бо з ними не говорять про те, що це ненормально, люди не асоціюють себе з тими жертвами, вони думають, що я-то нормальний, до мене не прийдуть. Але історія показує, що приходять до всіх.

Тимур: Це питання про те, яку ми взагалі державу будуємо. В нас люди говорять: от, мої права порушуються. Але водночас підтримують дії праворадикалів, які є поза законом.

В ЛГБТ-русі є праворадикали і взагалі праві, націоналісти? Може ви когось переманили в свій табір

Тимур: ЛГБТ-спільнота – це дуже різні люди, єдине, що нас об'єднує – наші права порушено через сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність. В решті питань ми дуже різні. В усьому. Чи є серед правих ЛГБТ? Є. І серед ЛГБТ є праві. Я знаю людей, які мали стосунки з праворадикалами, і мені, якщо чесно, в логіку це не вписувалося. Він приходить, каже, мовляв, ми педр…л сьогодні бігали били, а потім в нас був неперевершений секс. Я не розумію, як це можливо.

Питання від читача на ім'я Віталій. "Коли нарешті ЛГБТ створять політичну партію, або принаймні якась існуюча партія візьметься домогатися політичних зрушень для ЛГБТ, наприклад, права на законний шлюб і дітей? Деякі політики ходять, наприклад нардеп Сергій Лещенко, на Марші рівності, але поки не висувають жодних політичних вимог. Чи є взагалі у ЛГБТ якась політична програма? І, взагалі, чому у нас немає камінг-аутів серед відомих публічних людей, наприклад, нардепів, журналістів, митців? Це б дуже допомогло справі просування ідеї рівності..."

Інна: Я була на зустрічі з депутатами: Лещенко, Заліщук. Заліщук казала, не те що партію, зараз до виборів будь-які зміни в принципі нереально буде просунути. Депутати, більшість з них, вважають, що це будуть не популярні рішення і не хочуть втрачати електорат.

Має змінитися ставлення в суспільстві, щоб політики почали розуміти, що на темі прав ЛГБТ в них може щось вигоріти.

Інна Ірискіна/Facebook

А зараз, якщо якійсь нардеп почне активно лобіювати права ЛГБТ, або зробить камінг-аут, з нього буде політичний труп?

Тимур: Не думаю, що труп. Тут важливо відзначити, що більшість українських політиків використовують популістичні теми, говорять про популістичні рішення, про "європейську зарплату" і "родючу землю". Політики не вміють, не хочуть і не мають запиту на те, щоб бути більш змістовними. Доведеться ж тоді розбиратися з темою, а в нас не всякий політик зможе хоча б розшифрувати, що таке ЛГБТ. Це для них нове навантаження, вони мають пояснити своїм виборцям, чому вони це підтримують. А в них ціль стоїть – по максимуму зібрати голоси.

Але знову ж таки, я думаю, що це питання часу, коли партії почнуть включати права ЛГБТ в порядок денний. Спільнота стає консолідованою, за нею іде багато союзників, публічних людей. Скільки політики ще зможуть орієнтуватися на людей літнього віку? Колись молодь стане виборцями і політики все одно змушені будуть реагувати на те, на що орієнтується молодь. Тому я гадаю, я сподіваюся, що Україна розвиватиметься швидше в цьому питанні, ніж країни Європи, які витратили на це дуже багато часу.

В яких регіонах партія, що лобіює інтереси ЛГБТ змогла б отримати більшу підтримку, а в яких – меншу? Чи є ЛГБТ-френдлі регіони в Україні і навпаки?

Олена: Дивлячись, на що орієнтуватися. Кількість ЛГБТ приблизно однакова в регіонах, відмінність в тому, що якщо це дуже релігійні регіони, де церква має великий вплив, то люди намагаються поїхати звідти до великих міст, аби мати хоч якійсь рівень свободи.

В ЛГБТ-русі є релігійні люди? Воцерковлені. Як вони живуть з цим?

Олена: Тому я і кажу про реформу церкви, бо дуже багато церков, наприклад, на Заході, вже включили ЛГБТ до себе. Релігійність людини від сексуальної орієнтації не дуже залежить, це можна поєднувати.

ЛГБТ приховують від священика під час сповіді те, ким вони є?

Олена: Звичайно, бо суспільство і оточення вимагають від цієї людини бути такою, якою є гетеросексуальна норма. І тут проблема, тому що ти маєш це приховувати в собі, від всіх і сприймаєш це як щось ненормальне.

Є в Україні якісь конфесії, релігійні напрямки толерантні до ЛГБТ?

Є група "ЛГБТ-християни", вони дуже добре орієнтуються в Біблії, проводять тренінги, як дискутувати з гомофобами. Коли я чую "Україна – не Содом" - мені смішно, бо Содом – це не про гомосексуальність.

Для ЛГБТ наразі актуальна тема соціального партнерства? Чи спромоглася ЛГБТ-спільнота написати якійсь законопроект щодо цього і почати його просувати? Наприклад, написати законопроект Заліщук, і попросити подати його на розгляд

Олена: В плані дій Національної стратегії з прав людини було прописано про партнерство, але я особисто за рівність, я за шлюб.

Тимур: Я думаю, що це відбудеться, можливо навіть наступного року, але…

Олена: Але зараз я відкриваю "Фейсбук" і бачу зареєстрований проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони публічного прояву будь яких видів сексуальної орієнтації (фейспалм, тихий сміх). Божевільні люди… У на с Верховній раді сидять якісь… Не знаю…

Питання від читачки Христини: "Чула, що є така штука як гей-радар – типу, рибак рибака бачить здалеку. Чи це правда – ЛГБТ розпізнають в натовпі один одного?"

Тимур: Ти дивишся на людину, ви посміхаєтеся один одному і це можна якимось чином зрозуміти, але я не дуже вірю в ці так звані гей-радари. Мені здається, мобільні додатки для знайомства скасували цю потребу.

Інна: Це на стереотипних уявленнях засноване. Якщо казати про трансгендерних людей – можна іноді розпізнати, що ця людина здійснила перехід, і то не завжди. Бувають такі ситуації, коли ти жодної відмінності не побачиш.

Інно, ви як трансгендерна жінка можете прийти в загальну поліклінику і звернутися до ендокринолога? Вистачає його кваліфікації, чи вам потрібен фахівець із спеціальними знаннями і такі є тільки в приватних клініках?

В нас стоїть проблема взагалі спецілістів, які розуміються саме на трансгендреній терапії. Нещодавно проводили тренінг, приїздили кілька ендокринологів, сподіваюся, що нащі лікарі чомусь навчилися і надалі цим користуватимуться.

Хто ж тоді зараз лікує трансгендерних людей?

Здебільшого люди консультуються в інтернеті, або знаходять спеціалістів в інших країнах, або поміж себе – тобто людина, яка це все сама вже пройшла, передає свій досвід. Хоча в цьому є небезпека, тому що все індивідуально.

Читайте також: Навіщо Барна хоче прирівняти прапор ЛГБТ до "колорадської" стрічки

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme