Культові лекції TED: Як школи вбивають креативність

Про вади світової системи освіти розповів міжнародний радник з питань розвитку творчого мислення Кен Робінсон у лекції на TED, яка набрала понад 52 млн переглядів.

Depo.ua публікує найпоплярніші лекції TED за всі часи, які і досі можуть змінити погляд на життя, головні думки та цитати з них.

Отже, є три теми для обговорення. Перша - це екстраординарний прояв людської креативності у всіх презентаціях (на TED - ред.). Друга - власне те, що жоден з нас не знає, що буде у майбутньому.

Більшість людей мають сформоване ставлення до освіти. Якщо ви скажете незнайомцю: "О, я працюю у сфері освіти", ви побачете, як він червоніє і бубонить: "О Боже, чому я?! Я ж вийшов погуляти перший раз за тиждень". Але якщо ви спитаєте про його власну освіти, вас можуть притиснути до стінки. Адже це питання глибоко торкає людей, як питання релігії чи грошей.

Саме освіта веде нас у майбутнє, яке зараз жоден з нас не спроможний схопити і тримати. Подумайте, діти, які пішли в школу цього року, підуть на пенсію у 2060-х, і як виглядатиме світ у той час, не знає ніхто. І все ж ми маємо їх до нього підготувати.

І третя річ - це те, що усі діти мають неймовірні здібності. Здібності до інновацій. Таланти є у всіх дітей, але ми їх безжально розтринькуємо.

Наразі в освіті креативність має бути не менш важливішою, ніж грамотність. І ми маємо ставитися до неї не менш серйозно.

Є така історія. Про маленьку дівчинку на уроці малювання. Їй було шість років. Вчителька зацікавилася тим, що малює її учениця, підійшла і спитала: "Що ти малюєш?". "Я малюю Бога", - сказала мала. "
Але ж ніхто не знає, як виглядає Бог", - здивувалася вчителька. "Дізнаються за хвилину", - запевнило дівча.

Діти не бояться помилятися. Звісно, помилятися - не те саме, що бути креативним. Але якщо ви не готові помилятися, ви ніколи не створите нічого оригінального. І коли діти підростають, більшість з них втрачають цю здібність. Вони починають боятися помилятися. Між іншим, в цій манері ми і керуємо своїми компаніями - ми тавруємо помилки. Адже у освітній системі помилки - найгірше, що ви можете зробити. В результаті ми навчаємо дітей переростати свої креативні здібності. Пікасо якось сказав, що всі діти народжуються митцями. Проблема - залишитися митцями, коли ми виростемо. І якщо ми не зрощуємо креативність, ми з неї виростаємо.

Певний час я жив у Сніттерфілді біля Стетфорда, де народився батько Шекспіра. Саме час дивуватися: адже ніхто не замислюється, чи був у Шекспіра батько... Тому що ніхто не думає, що Шекспір був дитиною. У свої сім років він був на чиємусь уроці англійської. І от батько казав: "Йди спати. Зараз! Припини так розмовляти. І відклади свій олівець".

У системах освіти усіх країн схожа ієрархія предметів. На вершині - математика та мови, потім - гуманітарні науки, а знизу - різні мистецтва.

Ієрархія є й у різних видах мистецтва. У школі музика зазвичай найвища, потім йде драма і танці. У жодній школі світу не вчать дітей щодня танцям так, як їх вчать математиці. Чому ні? Математика дуже важлива, але танці - теж. Діти танцюють щохвилини, якщо їм це дозволяють.
З певного віку ми розвиваємо лише мозкові здібності дитини. І те, з нахилом в один бік.

Думаю, головна ціль усіх вишів у світі - виховувати університетських професорів. Мені подобаються університетські професори, але ми не повинні робити з них еталон людських досягнень. Це просто форма життя, хоч і цікава. Зазвичай більшість з них живе у власній голові. Тіло для них - лише вид транспорту для голови. Спосіб доставити голову на зустрічі.

Всі освітні програми розвивають академічні здібності. І цьому є пояснення. Вони з'явилися у XIX столітті, щоб задовольнити потреби індустріалізації. Себто, найкорисніші для роботи предмети - на вершині. Дітей м'яко скеровують: мовляв, ти ніколи не знайдеш роботи, якщо займатимешся речами, до яких тебе тягне: "Не займайся музикою, з тебе не вийде музиканта", "Не малюй, з тебе не вийде художника". Часто це доброзичливі поради, але зараз - в корені неправильні.

Зараз відбувається суспільна революція. Академічні здібності продовжують домінувати в наших уявленнях про інтелект. Систему освіти створюють університети. Чимало талановитих і яскравих людей не вірять в себе, тому що їхні сильні риси у школі не цінувалися чи навіть гнобилися. І ми не можемо продовжувати в тому ж дусі. Впродовж наступних 30 років, за даними ЮНЕСКО, освіту отримає більше людей, ніж за всю історію існування системи. І ось тут виявляється, що дипломи більше не мають значення.

Коли я був студентом, мати диплом означало мати роботу. Якщо ж роботи немає, це тому, що ти не хочеш. Але зараз молодь з дипломами часто сидить вдома і грає у відеоігри. Тому що вимагають не лише диплом, а й сертифікат МBA, вчене звання. Це процес академічної інфляції. І він демонструє, як уся освітня система сповзає нам під ноги.

Ми повинні радикально переглянути наше бачення інтелекту. По-перше, він дуже різний. Ми думаємо про світ усіма способами, якими його відчуваємо. Думаємо візуально, аудіально, кінестетично, думаємо у термінах абстракції і думаємо у русі.

По-друге, він динамічний та інтерактивний. По факту, креативність, яку я визначаю як процес народження оригінальних ідей, що мають цінність, з'являється в результаті взаємодії між різними способами сприйняття.

По-третє, він своєрідний. Джилліан Лінн - хореографа, яка поставила "Кішок" і "Привид опери", у школі вважали безнадійною. Це були 1930-ті, і вчителі написали її батькам: "Ми думаємо, у Джилліан є порушення. Вона не може сконцентруватися". Зараз би це назвали синдромом дефіциту уваги, але у 30-ті такого терміну не знали.

Мама повела її до лікаря. Восьмирічна дівчинка сиділа на колінах у мами 20 хвилин, доки та розповідала, які проблеми у Джилліан у школі. Потім лікар сам звернувся до дівчинки: "Джилліан, я хочу поговорити з твоєю мамою наодинці". Він вивів маму з кімнати, при цьому увімкнувши радіо на столі. Потім запропонував мамі поспостерігати за донькою на відстані. Дівчинка зразу ж почала рухатися під музику. "Ви бачите, вона не хвора. Вона танцівниця. Відведіть її у танцювальну школу", - сказав лікар.

"І мати мене відвела. Не можу передати, як чудово це було. Я потрапила в кімнату, заповнену такими самим людьми, як я. Людьми, які не могли сидіти на місці. Людьми, які повинні рухатися, щоб думати", - пізніше згадувала Джилліан.

Вони займалися балетом, джазом, модерном. Її взяли до Королівської балетної школи. Вона стала солісткою і побудувала чудову кар'єру.

Коли вона випустилася з балетної школи, заснувала свою власну компанію, познайомилася з Ендрю Ллойдом Вебером. Вона створила успішну танцювально-театральну історію і подарувала задоволення мільйонам. І вона мультимільйонерка. А комусь би прописали ліки, доки б він не заспокоївся.

Вважаю, що єдина наша надія на майбутнє - прийняти концепцію людської екології. В її рамках - переглянути концепцію багатства людських здібностей.

Наша система освіти замінувала нашу свідомість: ми розорили свою планету, і скоро вона відмовиться нам служити. Ми маємо змінити фундаментальні принципи, за якими ми навчаємо своїх дітей. Є чудова цитата Джонаса Солка: "Якби всі комахи зникли, протягом наступних 50 років зникло б усе життя. Якщо б усі люди зникли, протягом наступних 50 років всі форми життя розціли б". І він правий. Якщо ми використовуватиме дар уяви мудро, ми попередимо деякі негативні сценарії. Єдиний спосіб - бачити наші креативні здібності у всьому їхньому багатстві і бачити наших дітей як надію. І наше завдання - займатися освітою їх особистостей в цілому, щоб вони могли жити у майбутньому.

До речі, може, ми і не бачимо це майбутнє, але вони побачать. І наше завдання - допомогти діяти в ньому.