Хто в Криму крім татар молиться за бійців АТО

Depo.ua досліджував, чому стійким висловом стало саме "наші брати кримські татари", замість "наших братів кримчан".

Від початку анексії Криму звідусіль ми чуємо про те, що кримські татари залишилися вірними України і платять за це страшну ціну. Їх тероризують, викрадають, катують, вбивають, не дають навіть вшанувати загиблих у День депортації 18 травня. І це все жахлива правда.

Кожен випадок викрадення чи порушення прав корінного населення Криму набуває великого розголосу в Україні і за кордоном.

Але в Криму є й українці та росіяни, яких били за жовто-блакитні стрічки, заарештовували, викрадали і катували. Вони із своєю вірністю Україні опинилися в Криму у такому ж самому окупаційному пеклі. От тільки на міжнародних засіданнях, в соцмережах, в пресі про них майже не згадують. І навіть більше – якоюсь частиною суспільства вважається, що за Україну в Криму тільки кримські татари, а всі інші  продалися окупантам.

Часто в кримських групах в соцмережах можна побачити дописи кримчан на кшталт "Наші брати кримські татари. А як же ми? Чому ніхто не каже про нас!". Таке враження, що у кримського спротиву тільки кримськотатарське обличчя. А вірних Україні українців та росіян якійсь жалюгідний незначний відсоток.

Наголошуємо, мета цієї статті – не применшити вклад кримських татар у справу визволення Криму і не протиставити кримських татар іншим кримчанам. Але жителям вільної України, чи як кажуть тепер в окупованому Криму "материковим" буде корисно (і приємно) дізнатися, скільки етнічних росіян і українців святкують Новий рік за київським часом, моляться за бійців АТО і ледь стримують сльози, коли чують український гімн.

Мітинг в Сімферополі

Жовто-блакитний прапор, тризуб, "Ще не вмерла Україна" – роками це для кримчан було як повітря. Не в тому сенсі що без них не могли дихати, а в тому, що їх не помічали. Сприймали як щось само собою зрозуміле.

А коли це забрали - відчули, що задихаються. Хтось поїхав, щоб хоч голим-босим безхатьком, але знову дихати. Хтось вимушений залишитися. "Ну хтось же має зустрічати тут наші колони із нашими прапорами, коли вони повернуться" – так вони кажуть, наче виправдовується, коли питаєш, чому живуть у тому філіалі мордору.

"Проукраїнських слов'ян в Криму стільки ж, скільки і татар, - розповідає кримська поетеса, бард Марія Вєтрова. – Я знаю навіть кількох громадян "ерефії", які живуть в Криму і при цьому вони за Україну. Проукраїнські кримчани спілкуються, збирають допомогу для АТО і сім'ям загиблих або посаджених окупантами. Були активісти, які допомагали переправляти тих, хто у федеральному розшуку, на материк. Або тих, у кого немає документів. Є водії, передають посилки безкоштовно на материк і назад. Але мало хто говорить про все це і тим паче не називають імен".

Марія Вєтрова

Бути в окупованому Криму "відкритим українцем" насправді дуже небезпечно. В 2014 році їх викрадали та катували як Анатолія Ковальського, Андрія Щекуна, Леоніда Коржа, заарештовували як Сенцова, Афансьєва та Кольченка. За вишиванку чи жовто-блакитну стрічку могли побити, порвати одяг. В 2015 році пройшла низка обшуків-попереджень.

Зараз за вишиванку вже не б'ють, але, каже голова ГО "Шторм" Олена Антонова, депортують під час спроби в'їхати до Криму чи офіційно повідомляють по телефону, що слідкують і не думай пручатися. Один з останніх випадків - фермера Володимира Балуха засудили до 320 годин виправних робіт за вивішений у 2013 році прапор України.

"Український культурний центр" – один з небагатьох осередків українства на півострові, утворений вже після окупації етнічним росіянином Леонідом Кузьміним, не займається нічим незаконним з точки зору окупаційного законодавства.

На День вишиванки активісти Українського культурного центру гуляли Сімферополем в такому вигляді. В центрі - Леонід Кузьмін

Що Крим це Україна не заявляють, саботажі та диверсії не влаштовують. Вони збирають літературу українською мовою, влаштовують культурні заходи, покладають квіти біля пам'ятника Шевченку. Пам'ятник Кобзареві стояв в однойменному парку Сімферополя забутий і майже нікому не потрібний, і хто знав, що водночас крихітне погруддя на чорному постаменті стане Каабою для місцевих українців. Як колись у радянські часи біля нього заборонено збиратись і щоб покласти квіти треба спитати дозволу "влади". Зазвичай вона навіть це забороняє.

"Ми знаємо що за нашими діями спостерігають, на наші заходи приходять, - розповідає Леонід Кузьмін – шкільний вчитель історії, звільнений за проукраїнську позицію. - Нам забороняють проводити наші заходи на свята такі як день Шевченка, день козацтва та багато інших. Будь-які наші дії викликають протидію з їхнього боку. Були візити додому, затримання біля під'їзду, застереження про недопущення екстремістської діяльності. В основному за несанкційований мітинг", - розповідає Кузьмін.

Активісти кажуть, що відсоток підтримки України в Криму високий, є люди, які покладають квіти до пам'ятників Шевченку або Києву на алеї міст-героїв, є діти, які вдягаються на останній дзвоник у вишиванки і перемогу Джамали також святкували, гуляючи містом у вишиванках.

Але це зазвичай особисті ініціативи. Більшість проукраїнських кримчан українського та російського походження займають пасивну позицію і воліють поговорити на кухні чи в вузькому колі давно знайомих людей, ніж заявляти про себе вголос.

Навіть якщо це можна зробити з відносною безпекою, як от Леонід з однодумцями.

"Одна з причин це пасивність і неорганізованість українців, - пояснює Леонід Кузьмін, чому на його думку, на материку знають тільки про героїчний опір кримських татар. - Друга причина - з Криму на материк виїхали багато людей які займалися українським питанням, а інші вимушені були замовчати. Сьогодні доводиться все починати з нуля. Третя причина це страх і недовіра до активістів, які сьогодні займаються українським питанням. "

В Криму, визнає голова Українського культурного центру, масового українського руху насправді ніколи й не було. Окремі громадські організації займалися українським питанням, але не такі великі і впливові, як Меджліс. А саме через таку організацію, впевнені проукраїнські кримчани, всі знають про патріотичну позицію кримських татар.

"Дійсно, у кримських патріотів кримськотатарське обличчя і це тому що в них є Меджліс, який займається в тому числі, інформуванням. У нас такого органу нема. Нам це не було потрібно, ми були у себе в країні. А наразі й лідера, який такий орган би організував нема", - погоджується голова ГО "Шторм" Олена Антонова.

Олена Антонова

При цьому Олена взагалі не впевнена, що така організація на часі, тому що одразу після її виникнення почнуться обшуки, викрадення та арешти, а організацію все одно заборонять. Більш доцільним вона вважає методично і без зайвого розголосу допомагати кримчанам – патріотам України, яких рідна держава кинула напризволяще.

"Ситуація на півострові потребує захисту прав кримчан, психологічної, фізичної і юридичної допомоги. Взяти інваліда, або хворого на рак і привезти на материк, щоб оформити спадок, пенсію, надати медичну допомогу, оселити в санаторій. Допомогти грошима мамі із вісьмома дітьми, щоб вона зробила закордонні паспорти. Допомогти оформити документи малюкові, у якого гідроцифалія, і йому потрібна операція в Німеччині, а без українського свідоцтва він не виїзний. Допомогти абітурієнтові з проживанням на материку на час здачі ЗНО. Це те що робить моя організація ці два роки. Сьогодні ми живемо в окупації і діяти маємо, розуміючи, що закони мирного часу не працюють. У нас не стріляють, але у нас теж війна, гібридна, підступна. Наші діти – її мішень і чим довше політики і чиновники будуть"висловлювати стурбованість", тим менше у нас шансів відвоювати уми і серця наших дітей".

Не кримчани мають заявляти про свою позицію, наголошує Олена, а можновладці мають працювати краще.

"Чиновники гадки не мають, як це -зберегти громадянство в окупації протягом двох років. Країна, яку ми вважаємо своєю, зробила все, щоб захистити себе від нас. Волаючи в телевізор "Крим це Україна", чиновники в Херсоні беруть хабарі за документи для дітей 16 років", - обурюється вона.

Згодна з Оленою інша наша співрозмовниця Марія Вєтрова.

"Мені здається, треба заявляти про себе, але в даному випадку краще тихо робити багато корисної роботи, ніж голосно заявляти про себе і нарватися на неприємності - від затримання до викрадення і вбивства, - каже вона. - Наші люди в Криму нам потрібні живими. Материкові часто не розуміють, що це все не жарти, і в напханому зброєю Криму з купою стукачів навіть ходити у вишиванці небезпечно. Крим повернуть, санкції зроблять свою справу. Але людей я б краще поберегла. Якщо їх всіх витиснуть або пересаджають нікому буде дихати в потилицю окупантам, не буде кому підтримати вдів і сиріт вбитих активістів. Нікому буде зустрічати нашу армію під час звільнення Криму".