"Коли останній абітурієнт втече до Польщі": Чому українській вищій освіті потрібен скальпель

В реальності для вступу у виш випускнику школи навіть не потрібно володіти українською мовою, не кажучи вже про доведення знань із профільних для майбутньої спеціальності предметів. Наприклад, цього року "поріг" для складання ЗНО із української мови та літератури був встановлений на рівні 23 тестових балів із 104 можливих.

Про справедливість настільки низьких "порогів" і якість вищої освіти в Україні в цілому Depo.ua поспілкувався із освітнім експертом, шеф-редактором порталу "Освітня політика" Віктором Громовим. Наводимо найцікавіші моменти з розмови.

Як ставитеся до низьких порогових балів при вступі?

"Звичайно, погано що такі низькі порогові бали, - каже пан Віктор. - Це дає перепустку в університети абсолютно непідготовленим абітурієнтам. Я минулого року обурювався, що, наприклад, для вступу на географічний факультет одного із педуніверситетів потрібно набрати лише 102 бали. І людина ставала студентом. Потім, якщо не станеться дива, буде такий випускник, а значить до школи прийде вкрай слабкий вчитель. Цей вчитель не зможе забезпечити належну якість шкільної освіти. Ланцюжок замикається".

На думку нашого співрозмовника, прохідний бал має бути значно вищим. "Якщо в Німеччині лише 40% випускників шкіл стають студентами університетів, то в Україні - вдвічі більше - майже 80%. Це не є нормальним. Я не думаю, що ми вдвічі розумніші, ніж німці, а судячи з того, як ми живемо, рівня економіки, позитивних наслідків такого захоплення вищою освітою ми не бачимо".

Який державі з цього зиск?

Перш за все амортизація безробіття серед молоді і задоволення стереотипів значної частини наших співгромадян. А які подальші наслідки такої амортизації безробіття для країни?

"У Німеччині інші 40% вступають у аналог наших профтех училищ, а у нас такі заклади занепадають. У суспільній свідомості перекос - обов’язково треба, щоб у дитини був диплом про вищу освіту. Що вона буде з ним робити, чи зможе працевлаштуватися, нікого не хвилює. І от вона має п'ять років протирати штані, навіть якщо, м’яко кажучи, не має клепки для навчання".

Тобто це є наслідком суспільної стереотипізації?

"У нас маса людей, які отримують, і я не кажу здобувають, вищу освіту. Вони її не здобувають, вони отримують корочку про вищу освіту, не маючи середньої".

"Абітурієнти з мінімальними балами ЗНО демотивують усіх інших - студентів, які могли б і хотіли б навчатися. Вони створюють відповідне середовище.

Звісно, те, що відбувається, - національна катастрофа. А потім запитують, чому у нас не генеруються інновації, немає потужної цифрової економіки...".

"У нас абсолютна більшість студентів стають випускниками з гарними пластиковим "корочками", але нульовим, навіть мінусовим, рівнем реальної освіти. Треба задуматись над тим, що відбувається з людиною ті п'ять років, поки вона нічого не робить в університеті, купує заліки та іспити? Що відбувається з її цінностями?".

"Подивіться, яка в Україні кількість університетів, і яка кількість у Франції (близько 75, - прим. ред). Якщо порівняти з аналогічними за розміром та населенням країнами, вишів у нас набагато більше, і врешті це призводить до профанації самої вищої освіти".

У МОН ці проблеми напевне чудово розуміють. Але де дії?

"Серйозні реформи неминуче призведуть до соціальних збурень. Спробуйте завтра урізати державне замовлення чи підняти пороговий бал. Одразу з’явиться море демонстрацій під міністерством, море обурених батьків".

"Справжні реформи є дуже болісним процесом. Міністра освіти, який зважиться на такі хірургічні методи, проклянуть його сучасники. І тільки через 20 років пам’ятник поставлять нащадки. Але хто хоче чекати 20 років? Хочеться відразу мати популярність. Не хочеться викликати бурю протесту. Будь-які реальні реформи - це боляче. Це зачіпає інтереси сотень тисяч, а то й мільйонів людей. Тому ніхто на такі болісні речі і не відважується".

"Якщо в медицині відбувається ну, скажімо, справжня реформа, море обурення ллється на виконуючу обов’язки міністра охорони здоров’я. На всіх рівнях".

" Якщо ми не бачимо, щоб хтось пікетував міністерство, бив там вікна, бурхливо протестував, це означає, що справжні реформи в освіті не відбуваються, чутливі струни ніхто не зачепив, нікому не стало боляче".

"Основна помилка нинішньої команди в міністерстві щодо реформ - вони роблять лише те, що приречене на популярність. Зрозуміло, що якщо дають гроші на новий освітній простір для перших класів, це усім подобається, це класно. А ті речі, про які ми з вами говоримо, - це хірургічні методи, які зроблять боляче дуже багатьом. І безробітними зроблять багатьох. Уявіть собі - якщо скоротити контингент студентів удвічі у вищих навчальних закладах - це ж і половина безробітних викладачів. Вони рознесуть те міністерство на шматки".

"Вони могли б піти у професійну освіту і бути корисними там, але ж це зовсім інше. Тут і перенавчання треба, і власні амбіції вгамувати. Це болісний процес. Але на такі болісніале вкрай потрібні, кроки, на жаль, за останні десятиліття в Україні ніхто так і не зважився".

Чому не проводиться інформаційна робота з суспільством, не пояснюється необхідність кардинальних змін?

"А хто буде проводити цю інформаційну роботу? Ну добре, я от шеф-редактор порталу "Освітня політика". Ми даємо серйозну аналітику, - в тому числі, і про це. Нас читають регулярно кілька тисяч людей. Це просунута частина суспільства. А тепер уявіть собі можливості, припустімо, ректора, який є і народним депутатом, і лідером політичної партії. Порівняйте його можливості піарити свій заклад і наші можливості доносити адекватну інформацію про реальну якість вищої освіти. Інтелектуали нас читають, але вони й без нас розуміють, що таке справжня освіта. А загальна маса людей?! Вони споживають те, що їм "впарюють" ЗМІ, які обслуговують ті чи інші інтереси. У нас в освіті також є свої міні-олігархи, які мають можливості проводити потужні інформаційні кампанії".

"Коли в громадянській свідомості буде подоланий радянський стереотип, я не знаю. Випускник гімназії в якій я був багато років директором розповідає: "для мами" я закінчив Національний технічний університет, бо мама не могла б пережити, якби син не мав корочку про вищу освіту. Як він його закінчував, деталі опускаємо… А для себе він заробляє гроші тим, що монтує системи індивідуального опалення. Це має попит на ринку і дає йому шматок хліба. Але йому довелось вгамовувати і мамин стереотип: дитина обов’язково повинна мати вищу освіту ".

"У 2005 році, коли я на хвилі Помаренчевої революції "сходив уначальство"(був менше року начальником управління освіти, науки, молоді та спорту Кіровоградської обласної державної адміністрації), спробував закрити філію одного з псевдоуніверситетів в одному з наших райцентрів, в якому цей заклад випускав "менеджерів міжнародного туризму". Там дядько здавав бичка на м’ясо, щоб заплатити гроші за пластикову корочку для доньки. Який там "менеджер міжнародного туризму" міг бути підготовлений силами місцевих вчителів?! . А якщо б це і справді було можливим, куди б вона далі пішла, в тому райцентрі з таким дипломом? Там іноземців востаннє бачили в 1943 році і дорогу там відтоді не ремонтували(зробили "ще при німцях"). Тож, людина стає жертвою отого радянського благого наміру "дати доньці вищу освіту".

Звісно, має бути система захисту прав споживача, бо це ж зрозуміло, що та псевдоосвіта ані найменших перспектив для доньки не відкриває. Хіба що може потішати її амбіції та спорожнити кишені батьків.

Чи є наразі позитивні зрушення у цій сфері?

"Якісь кроки здійснюються, але радикальних змін немає і не думаю, що будуть найближчі 10 років. Хіба що коли від нас останній абітурієнт втече до Польщі, тоді в нас почнуть думати, як перезасновувати наші університети, і ледь не з нуля створювати сучасну ефективну систему вищої освіти".