Китай вже не той: Про націю самогубців і десять поверхів коханок

Китайський письменник Юй Хуа у статті для The Guardian описує метаморфози, які відбувалися з китайським суспільством протягом останнього півстоліття.

Depo.ua наводить головні думки зі статті.

ЧИНОВНИКИ ЗВЕЛИ РАХУНКИ З ЖИТТЯМ

Ще 50 років тому країна була геть інакшою. У 1966-му, під час культурної революції Мао Цзедуна відбувся перший спалах самогубств серед чиновників. Одного дня державні мужі прокинулися і відчули страх. Їх нарікли "носіями влади, які обрали капіталістичний шлях".

Переживаючи гоніння, деякі надумали звести рахунки з життям. Вони вішалися, труїлися, кидалися у свердловини.

Другий спалах трапився вже після смерті Мао у 1976-му. Тоді до влади прийшов День Сяопін і запустив серію реформ. Піти з життя надумали можновладці, які прокладали дорогу до влади як революційні радикали. Але другий спалах був менше першого: Сяопін не прагнув політичної помсти, натомість фокусувався на економічних змінах і налагодженні стосунків із Заходом. Політика обернулася економічним дивом, але були і згубні наслідки: забруднення навколишнього середовища, нерівність, корупція.

А у 2012-му у Китаї почалася ера Сі Цзіньпіна: нація пірнула у потужну антикорупційну кампанію, сила якої стала для більшості несподіванкою. Тут сталася третя хвиля самогубств. Чиновники, які набили кишені під час ери економічного зростання, вирішили втекти від покарання у небуття. Смерті дрібних можновладців, судові справи проти яких ще не почалися, влада пояснювала туманно: мовляв, службовці перебували у депресії. А от на чиновників з іменем після смерті чекало публічне засудження.

Зокрема, коли наклав на себе руки генерал Джан Ян, у пресі написали, що він "ухилився від партійної дисципліни і законів нації", а його самогубство назвали "ганебним вчинком".

Три спалахи самогубств продемонстрували важливість встановлення з інституцій права у Китаї. На початку Культурної революції органи громадської безпеки, прокуратура і суди практично перестали функціонувати, а закони існували для годиться. Після смерті Мао система законності по-справжньому так і не запрацювала. Це здається взнаки і сьогодні. По-перше, закони залишаються лише інструментами можновладців, а по-друге, чиновники, що опиняються під слідством, воліють радше накласти на себе руки, аніж відповідати за свої вчинки. Вони вірять у силу влади, а не в закон.

Між трьома піками самогубств є і відмінності: якщо два перші були наслідками політичної боротьби і сталися напочатку і наприкінці Культурної революції, третій, навпаки, став наслідком корупції, яка впродовж 30 років супроводжувала стрімке економічне зростання. Щоправда, деякі стверджують, що антикорупційна кампанія була вибірковою і мала на меті "вичистити" політичних опонентів нової влади. Адже існує думка, що чесних китайських чиновників не існує.

ВІД ВІРНОСТІ ДО РОЗПУСТИ

За ці роки китайське суспільство змінилося ще й у тому, що важливість інституту сім'ї знизилася, натомість у фаворі опинився індивідуалізм.

У Китаї Мао окремий індивід не міг себе проявити. Амбіції можна було реалізувати, лише приєднавшись до суспільного руху на кшталт Великого стрибка чи Культурної революції. Думка індивіда мала повністю збігатися з колективною ідеологією. Навіть найменше відхилення було катастрофою.

У цю еру особистість могла розвиватися лише у контексті сім'ї - любов до незалежності можна було виражати хіба що вдома. Подружня зрада вважалася чимось вкрай ганебним. Якщо людину ловили на позашлюбних стосунках, соціальна мораль піддавала її усім видам приниження. Такого чоловіка або жінку могли, наприклад, заарештувати або провести вулицями, попередньо поголивши половину голови.

Під час Культурної революції, звісно, траплялися випадки, коли дружини і чоловіки відкрито виражали неприязнь один до одного, або ж батьки та сини не бажали мати нічого спільного. Але такі історії були винятком - суспільство загалом виражало безпрецедентну солідарність у питаннях родини.

Наприклад, одна китаянка розповіла історію про своїх батьків. На початку Культурної революції її батько був професором, а мати - домогосподаркою. Але дідусь по батьку був поміщиком, тому батько став об'єктом численних атак, а мати почала робити політичну кар'єру. Радикали тиснули на жінку і вимагали розлучитися, але та відмовлялася.

Щоразу, коли відбувалися засідання із публічного засудження чоловіка, вона сиділа в першому ряді. І коли йому давали стусани, підбігала та починала відбиватися. Після цього могли лишатися синці і навіть кров, але вона спокійно поверталася на своє місце і продовжувала слухати. З часом радикали облишили подружжя у спокої. Пізніше чоловік зі сльозами на очах казав: якби не дружина, він наклав би на себе руки. І таких історій купа.

Після приходу до влади День Сяопіна люди відчули смак свободи. Позашлюбні романи ставали все більш поширеними: за це більше не засуджували. Чоловіки жартували: кожному чайнику потрібна чашка, а подекуди - чотири або п'ять, аби утворився сервіз.

Один бізнесмен придбав 10 квартир у крилі житлового комплексу: усі - одна над одною, на 10 поверхах. На першому поверсі він оселив законну дружину, на інших - по коханці, аби було комфортно обирати, з ким провести ніч.

ЖЕБРАКИ З QR-КОДАМИ

Під час Культурної революції буддистські храми закривалися. Руки та голови статуй відбивали, а самі приміщення перетворювали на склади. Наразі ж буддистські храми відновили роботу, вони багато оздоблені, і в них натовпи віруючих.

А от даосистські храми у запустінні. "Буддизм має гроші, а даосизм - ні", - пояснив якось служитель даосистського храму. Це пояснення наштовхує на загальний висновок щодо китайського суспільства: гроші тут стали головною мотиваційною силою. Наприклад, якщо у 1980-х студенти виходили на демонстрації заради свобод, зараз виходять, аби захистити фінансові інтереси певної групи.

Інновації розвиваються шаленими темпами. Впродовж кількох років практично всі власники смартфонів завантажили застосунки Alibaba's Alipay mobile та Tencent's WeChat Pay. Оплатити покупки можна за допомогою одного QR-коду. Досягаєш смартфон, скануєш код, і платіж здійснено. Навіть у жебраків є свої коди: вони звертаються до перехожих з проханням відсканувати їх і пожертвувати певну суму.

30 років тому страх загубити гроші у відрядженні чи бізнес-подорожі був чимось на кшталт загальнонаціонального неврозу. Китайці нашивали спеціальні кишеньки на білизні, куди і поміщали необхідну готівку. Відповідно, під час зустрічі людина лізла під одяг і рискала там, шукаючи потрібну суму.

Деякі люди ностальгують за минулим. Наприклад, бідняки, які не відчули жодного зиску від того, що китайська економіка стала другою найбільшою у світі. У часи Мао вони теж були бідними, але бідними були і решта співвітчизників. Наприклад, керманич країни заробляв 404,8 юанів на місяць, батьки автора - 120. Себто, нерівність була не надто разючою.

Деякі багатії теж не відчувають себе комфортно. Зокрема ті, що сколотили статки на хабарях, живуть у передчутті майбутньої розплати.

Втім, така ностальгія - лише спосіб виплеснути емоції. Якщо б минуле - з його дефіцитом, купонами на рис, олію та бавовну - і справді було реально повернути, навряд чи багато людей цього захотіли.

Аби змалювати загальну картину, уявимо трьох хлопців з трьох різних поколінь. І от, якщо спитати у них, чого варто прагнути у житті, отримаємо три різні відповіді.

Хлопець, який виріс у часи Китайської революції, мабуть, відповів би: "Революції і боротьби".

Хлопець, який зростав у ранні 1990-ті, коли реформи перейшли на другий етап сказав би: "Кар'єри і любові".

Сучасний хлопець міг би сказати: "Грошей і жінок".