Кіношний Петлюра Сергій Фролов: Інтимну сцену з Вітовською знімали у чималій компанії

Фільм Олеся Янчука "Таємний щоденник Симона Петлюри" вже кілька тижнів – привід для фейсбучних баталій. Адже байопік про культові історичні постаті – рідкість для українського кінематографа , і вимоги до нього високі.

Виконавець головної ролі Сергій Фролов розповідає, що до роботи поставився з обережністю, адже це був його дебют у повному метрі… Depo.ua розпитав актора про підготовку до ролі, зйомки і спільні риси із самим Петлюрою.

- Сергію, мабуть, після прем'єри відчуваєте до себе шалену увагу…

- Не можу сказати, що після фільму щось змінилося – я знімався і до цього, у чотири- і шістнадцятисерійках. Хоча в соціальних мережах пишуть багато – і компліментів, і критики. Здебільшого жінки, хоча і чоловіки теж.

- Які, на вашу думку, сильні і слабкі сторони у цієї роботи?

- Напевно, мені не варто критикувати роботу, в якій я знімався. Хоча деякі огріхи, здебільшого технічні, помічаю і я. Світло, наприклад, на зйомках у павільйоні…

Це була моя перша робота у повному метрі. Я до неї поставився дуже обережно. Постійно був насторожі – не зробив певних речей, які хотів. Тому деякі критики кажуть, що персонаж вийшов трохи одноманітним, холодним, надто розміреним. У нього не було емоційних сплесків. Ну, можливо… Хоче і розвернутися особливо не було де, бо так був побудований сюжет – спогади героя, без особливих емоцій.

- Як готувалися до зйомок? Багато читали про Петлюру?

- Спершу пробігся по Хрещатику, по книгарнях. Дуже здивувався, але книжок про Петлюру не знайшов. Були лише якісь альманахи, хроніки, товсті збірники з різними українськими діячами. Знайшов хіба що брошурку. Іншу інформацію черпав з Інтернету. Передивився всі фільми, які знімалися, починаючи з 1928-го. Перший фільм теж знімався на кіностудії Довженко. Це, здається, був німий чорно-білий фільм. Там Петлюру зробили дуже агресивним персонажем. Загалом передивився близько восьми-дев'яти картин.

- А як дізналися про кастинг?

- Гример проекту Тетяна була в Одесі і сфотографувала мене за рік до проекту. Просто побачила, як я на екзамені у театральному училищі допомагав студентам в одному з етюдів. Вона мене сфотографувала. А потім мене запросили через агентство на проби. Проби тривали довго – три-чотири місяці. Розглядали чотири або п'ять кандидатур, але вибрали мене. При тому, що я не україномовний актор. Ми в Одесі граємо здебільшого російською. А україномовна вистава у мене була лише одна – "Івасик-Телесик". Тож україномовної практики, на жаль, мало. В Одесі всі говорять російською. На побутовому рівні спілкуватися можу, але говорити на специфічні теми виявилося складно.

- Якось вчили українську перед зйомками?

- Я ходив на заняття до викладача – вона реанімувала мої знання, додала нові. Навіть по тексту проходилися. Але у підсумку роль озвучив інший актор.

- Весь час, поки йшли проби, жили у Києві, чи моталися між Одесою і столицею?

- В той період я жив у Києві, працював на проекті "Райське місце". У вихідні приїжджав на кіностудію Довженко. Був на чотирьох чи п'яти пробах з різними персонажами – полковником Болбочаном, Керенським - він потім не увійшов у підсумковий сценарій, - дружиною Ольгою, донькою. Були проби з гримом, костюмами, інтер'єрами.

- Який епізод знімали найдовше?

- Найбільше, мабуть, часу присвятили батальним епізодам з кіннотою і бойовими діями. А якщо казати про персонажів, мені було незвично працювати з нашим міністром культури Євгеном Нищуком і Богданом Бенюком. Мені не сказали, що саме вони гратимуть Винниченка і Грушевського. Тож я був дуже здивований, коли прийшов на майданчик 26 червня минулого року… Я розумів, що це легендарні діячі не лише у культурі, а ще й у політиці. Нищук – міністр культури, Бенюк теж був депутатом. Тут мені реальність почалася здаватися кіно. А я ж просто актор Театру юного глядача, ще й не дуже україномовний. Я трошки знітився. Але я їм вдячний: вони були дуже лояльні, жартували, допомагали.

- Інші актори при міністрові не стишувалися?

- Ні, жодної різниці не відчувалося. Не було жодної помпи. Нищук поводив себе дуже природньо, як зазвичай поводять себе актори. Це я трошки напружився, бо це було зненацька. А люди його знають – усе було спокійно.

Я ПЕРЕДАВ ПЕТЛЮРІ ВЛАСНУ НЕРІШУЧІСТЬ

- Як ви особисто ставитеся до Петлюри як до історичної особистості? Що відчуваєте – презирство, співчуття, захоплення?

- Звісно, співчуття. Але мені здається, якщо б його не вбили, він би прожив спокійне життя у Парижі. Щось робив би, намагався формувати якийсь рух. Тут я згідний з цитатою одного історика про те, що для політика іноді смерть важливіша, ніж життя. Це моя особиста думка, але от, наприклад, російський лідер Олександр Керенський дожив до 1970-х років у Парижі – писав статті, публікувався, щось робив. Помер від старості. І ніхто про нього кіно не знімає.

- Як думаєте, у вас із Петлюрою є щось спільне?

- Я так розумію, що від цього і відштовхнулися при виборі актора. Незважаючи на мою неукраїномовність, пан Олесь побачив у мені психофізичні якості, які пасували персонажу. Про Петлюру ми знаємо дуже мало. Про нього є записки друзів, колег, але це все особисті враження окремих людей. Немає запису голосу самого Петлюри, детального автопортрету. Режисер уявив мене на його місці.

- Себто за характером ви грали самого себе?

- Звісно, ні. Я інший. Я працюю в ТЮЗІ, а не керую армією…

- Але паралелі у характері, ви вважаєте, є?

- У мене є певна нерішучість. Я її передав і своєму героєві. А чи вийшло, не знаю. Хоча мені казали, що Петлюра був рішучий… Але мені здається, був би жорсткішим, протримався б довше. Бо ж тирани, яких ми знаємо, були іншими в управлінні. А тут людина, яка вчилася у семінарії, була духовно освіченою, писала рецензії на вистави. Різнобічна людина. У нього була сім'я – дружина, донька, він любив їх. Є фотографія, де вони разом. Не у всіх тиранів є такі знімки. Мені здалося, він був більш земним і людяним, ніж авторитарним.

- А у стосунках з близькими, з доньками у вас паралелей не виникає?

- Тут я і справді бачу паралелі. Бо у мене вже третій шлюб, і від кожного є донька. Старшій, Анні, вже 24 роки, середній – Маші – у жовтні буде сім років, і Олександрі три роки – вона от тільки пішла в садок. Зі старшою донькою майже не спілкуюся. Середня і молодша дружать, можемо разом поїхати на море чи на дачу. Я недодав їм уваги і часу, і дуже через це хвилююся.

- Як близькі сприйняли вашу роботу у "Щоденнику"? Молодші доньки дивилися на тата на екрані?

- Маленькі ще не бачили, їм рано. А зі старшою треба зідзвонитися, вона обіцяла піти подивитися. Звісно, для них участь батька у великому проекті – це подія. Але чи сприймуть вони її вдумливо, чи будуть ставити питання? Ну, подивимося…

- Дружину ви з собою ви на прем'єри і презентації не брали?

- Моя дружина Тетяна дуже скромна. Вона зараз сидить з дитиною і насолоджується звичайними сімейними радощами. Але буде час, підемо на світську подію. У Київ вона вже приїжджала, показував їй місто.

- Себто, вона не актриса?

- Вона декоратор, підбирає реквізит – каміни, вази, плафони.

ФОРМА ПРИБИВАЛА ДО ЗЕМЛІ

- Як би ви хотіли розвивати кар'єру повному метрі? Вже є якісь нові проекти?

- Я вже працюю у повному метрі – у картині "Жахливий директор". Себто, може це і буде серіал… Але зараз як роблять – знімають трохи більше, аби зробити телевізійну версію. Наприклад, для "Таємного щоденника Симона Петлюри" назнімали багато, і чимало сцен не увійшло. хочуть зробити монтаж і випустити телевізійну версію. Тому що назнімали багато, і багато сцен не увійшло. Буде три-чотири серії, які через півроку пустять на телебаченні.

- Як проходили зйомки у Парижі? Перехожі звертали увагу?

- Це була аматорська поїздка з професійним задумом. Насправді там знімати дуже дорого, і ми поїхали маленькою групою. Я за собою мав доглядати сам: гример показала, як накладати грим, костюм віз з собою у чемодані. Зупинилися у готелі, де жив сам Симон Петлюра. Нам не вдалося зняти саме той номер, бо він був постійно зайнятий. Через це поїздка постійно відкладалася: то я зайнятий, то Олесь Янчук, то номер. Мали їхати у вересні, потім у жовтні, а поїхали в листопаді. Зрештою, режисер сказав: "Все, їдемо. Бо це нестерпно". Тож номер ми так і не зайняли, але в жили в тому ж готелі. І я був собі сам гример і костюмер.

Знімали там проходки і види Парижа. Здебільшого зранку, коли немає людей. Тому ніхто за нами не бігав. Жодного разу не спитали: "А що це ви тут знімаєте?".

- Сцену у ліжку з дружиною (Ольгу зіграла Ірма Вітовська – ред.) знімали у Парижі?

- Ні, у павільйоні на Довженко. Знімаємо інтимну сцену, а навколо ліжка насправді цілий натовп людей – звукорежисер, оператор, режисер, художник, освітлювачі.

- Пригадаєте якісь ексцеси чи смішні моменти?

- Під час однієї з батальних сцен під Києвом, мав пролунати вибух. Гахнуло дуже сильно, навіть завалило редут. Ми такого не очікували. Було дуже страшно, думали, чи не привалило когось з акторів. Виникла невеличка паніка на майданчику, але все обійшлося.

Що ж до жартів, я анекдоти не запам'ятовую. До того ж, як головний персонаж, я був у постійній напрузі. Міг тільки посміхнутися якомусь жарту, і знову увесь в роботі. Розслаблятися було не завжди реально.

- Це ваш перший повний метр. Змінилися уявлення про зйомки в таких проектах?

- Я дуже радий, що потрапив у проект – зіграв головного героя, історичну особистість. Хоча недоліки і огріхи у картині бачу. Працюючи в серіалі, можливо, очікував, що в повному метрі все буде ідеально. Кадр буде бездоганним, бо ж і бюджет дозволяє. Деякі технічні моменти можна було зробити і кращими.

- Спільне дозвілля у вас з іншими кіношниками було?

- Якось Тарас Жирко, актор театру Франка, який грав мого французького друга Пілесьє, прийшов на майданчик з великим чемоданом. Запросив нас пообідати на галявинці. Розстелив плед, дістав скляні бокали. Ми сіли на траву, відкоркували пляшку вина, дістали сир. Розпили вино на чотирьох-п'ятьох людей… Був такий імпровізований пікнік. Але він був надзвичайно в тему: коли ти сидиш у одязі тих часів, відбувається таке легке занурення в історію.

- До речі, як звикали до одягу?

- Коли я вдягнув цей бушлат вперше, була зима. Я подумав, у цьому одязі можна хіба що просто стояти і не рухатися, тому що він прибиває до землі - портупея, чоботи... Стоїш і розумієш: справді, можна було так простояти на посту купу часу, ще й з гвинтівкою за плечима. А люди ще й щось у цьому робили – воювали, скакали на конях, махали шашкою, пили, курили, воювали. Дивовижно.

- Мабуть, і крепатура була?

- Так, легка була. А коли все це знімав, аж дихати легше ставало.

У ПОЛЬЩІ ГРАВ ПРАЦІВНИКА ФСБ

- Кого б ще хотіли зіграти з українських діячів?

- Таких конкретних побажань немає. Якщо щось запропонують, охоче розгляну варіанти. Я не думав, що колись знімуся в ролі історичної особистості. Я мріяв про кіно, мріяв про повний метр, про історичний фільм – наприклад, на тему Другої світової, епохи XVII – XVIII століття. Але я ніколи не думав, що зіграю Симона Петлюру. Але доля склалася так.

Я хотів би зіграти у хорошому гримі, там де можна справді розвернутися. Як, наприклад, Гаррі Олдмен – Черчілля. Це, звісно, найвищий пілотаж. Такого от хочеться. Це, напевне, мрія багатьох акторів – зіграти іншу, не схожу на тебе людину.

- А за кордоном загалом колись знімалися?

- Я працював у Польщі. Зіграв працівника ФСБ Мішу Поповського у серіалі "Нелегали".

- Знімальний процес у Польщі чимось відрізняється від нашого?

- Там все дуже правильно і впорядковано, усе працює, як годинник. Поляки в цьому схожі на німців. Але вже і в Україні є майданчики, де до цього наближаються.

- А кого зараз граєте у театрі?

- У мене дві ролі – доброго вовка Акели у "Мауглі" і нехорошого візира в "Аладині".

- Ви закінчували училище за режисерською спеціальністю. Щось своє поставити не думали?

- В голові постійно щось роїться – окремі сцени, фрагменти. Але це все ще не поєдналося у цілісний твір. Звісно, я б міг поставити виставу – в театрі робили капусники. Але до такого спокійно ставлюся – воно має народитися саме.

- Як вам загалом нове українське кіно?

- Фільмів дивлюся небагато, здебільшого – ті, які радять. Якщо хтось із друзів каже: "Просто грандіозний фільм", можу переглянути. З українського кіно я бачив тільки "Поводир" і "Кіборги", ну і звісно, "Таємний щоденник Симона Петлюри" (сміється). Але те, що відбувається у нашому кіно, мене радує. Спілкуюся з колегами, які знімалися у повному метрі. От Ірма Вітовська знімалася у "Брамі" – зіграла стареньку в шикарному гримі. Цікаво подивитися… І дуже радісно, що кіно ожило. А якість буде покращуватися з кожним роком.