"Хочете, щоб ваша мама дихала? Подзвоніть...": Реалії боротьби з COVID-19 очима волонтерів

Тому що захворіли у нас не 745 123, а більше. Тому що помирають не 200-250 людей на добу, а у рази більше. Лише за проаналізованими даними надлишкової смертності у НАНУ вчені роблять висновки, що щоденний підрахунок летальних випадків від COVID-19 охоплюють лише 25-30% від усієї смертності, пов’язаної з цією хворобою.

Офіційна статистика бреше про реальність, і ми частково пояснимо, чому. Не зі слів МОЗ, департаментів чи місцевих адміністрацій, а зі слів волонтерів.  

Вже традиційно у різних куточках України саме волонтери ставлять лати у державній системі та рятують життя там, де влада розводить руками або ж повільно борсається у бюрократії.

Історії, які бачили на власні очі. Життя пацієнтів, які доводиться рятувати вже після виписки з опорних по Covid-19 лікарень. Нестача кисню та мовчання лікарів про погане забезпечення. Про це та більше журналісти Depo.ua поговорили із волонтерками Валентиною Варавою, яка нині координує допомогу на Донбасі; Тамарою Воронцовою яка допомагає у Тернополі; Оленою Шержуковою, яка займається питанням Covid-19 у Харкові; Наталією Ариванюк з Луцька; Вікторією Шинкаренко з Рівного та Властою Рейпаші з Ужгорода,  які організовують діяльність у своїх містах. Усіх їх об’єднує платформа "Разом проти Covid-19", де вони узгоджують свої дії ще з березня 2020 року.

Хворі на Covid лежать не лише в опорних лікарнях

Навряд чи зараз знайдеться лікарня, в якій ви зможете повністю сховатися від коронавірусу. Тож підчепити його, знаходячись у стаціонарі та лікуючи геть інше захворювання – зовсім не дивна справа у наших реаліях. Не дивна, але доволі небезпечна. Поза очевидними ускладненнями – ще й тим, що районні лікарні, де лікується такий пацієнт, не мають відповідного забезпечення для лікування Covid – починаючи від кисню, закінчуючи медикаментами. І перевести такого пацієнта в опорну лікарню може бути дуже важкою, а подекуди й запізнілою задачею. 

"Така помилка була закладена ще на початку пандемії, і ніхто її не виправляє" – розповідає Валентина Варава. "Ось, до прикладу, Світлодарська лікарня. ЇЇ кисневу станцію розбомбили ще на початку війни з Росією, і вона досі не забезпечена новою або хоча б відповідною альтернативою.

У них понад 50 підтверджених ковід-пацієнтів та пневмоній, яких навіть не можуть достеменно розділити, бо результатів ПЛР чекають по 7-10 днів – і тому до кожного пацієнта ставлення, як до хворого на Covid. Лікарня подається до НСЗУ на отримання ковід-пакета, але звідти – відмова. Тим часом у лікарні 16 кисневих концентраторів, і це явна нестача.

Маємо ситуацію, коли ковідні пацієнти лежать у непризначеній для цього лікарні, а НЦЗУ відмовив у призначенні. Як наслідок – відсутність відповідного обладнання і можливості ефективно і за державний кошт лікувати таких пацієнтів.

Сумний приклад – людина лягла в  одну з не опорних лікарень 15 жовтня, аби пролікувати панкреатит. Згодом у неї виявили інфікування Sars-Cov-2, було вже погано. Купили пульсоксиметр – а там сатурація 40. Кисню немає. Шукали можливість перевести  у профільну лікарню, але не змогли. Була неділя, і людина пішла. А прийшла лікуватися від панкреатиту".

. . .

І це проблема усієї країни. Олена Шержукова також розповідає про це на прикладі Харківського обласного онкологічного центру, який не мав і досі не має жодного "епідемічного" забезпечення від держави – все що у нього є, це надбання волонтерське. 

"У нас в онкоцентрі 350 пацієнтів, які змінюються кожні 2-3 тижні, в залежності від тривалості хімієтерапії. І час від часу там виникають осередки коронавірусу. А все чому? Бо при шпиталізації беруть тест ІФА, на антитіла, який може показати позитивний результат на 4-14 добу, і тому перші дні – повз.

Виникають осередки, лікарі змушені закривати відділення. Звідти переводять пацієнтів, роблять дезінфекцію.

При цьому держава ніяк не забезпечує ані захист лікарям, ані елементарний ковідний пакет, ані кисень для пацієнтів – останній теж проводили волонтери. Захист сюди збирали і надсилали і з Києва, і з інших міст України. 

І це великий сором. Онкоцентр – місце із найбільш вразливими пацієнтами, і ми не можемо собі дозволити Covid-19 там, бо ризикуємо загубити всіх пацієнтів.

Звертаємося до влади ще з березня. Що у МОЗ, що у департаменті охорони здоров’я кажуть одне –  це не опорні лікарні, тому коштів на них не виділяють. От як хочете, так і порайтеся. 

Ми звісно пораємось, але от зараз закінчилися засоби індивідуального захисту – і де їх брати?

При цьому онкохворих пацієнтів центру з Covid не переведуть в опорну лікарню. Це ще одна велика проблема: візьмемо до прикладу кардіологію чи ту ж онкологію, і супутній ковід у пацієнта, який виявили вже у лікарні – куди його переводити, якщо він вже знаходиться у процесі лікування, або є у важкому стані чи лежить у реанімації? Ні, такого пацієнта не переведуть. Надаватимуть як терапію по основному захворюванню, так і по Covid. Але хто сплатить за це, якщо лікарня не має заключеного ковідного пакету?".

. . .

Загалом, за відсутності забезпечення ковід-пакету для ніби то нековідних лікарень, це лягає на плечі волонтерів, пацієнтів та самих медичних працівників. Причому, така ситуація характерна навіть для найменших районних лікарень.

"На днях, поза класичними проханнями допомогти пульсоксиметром або концентратором, мала ще звернення від глухої сільської лікарні на Закарпатті – дуже далека, маленька районна лікарня, – каже Валентина Варава, – І ось у такі лікарні так само потрапляють пацієнти з Covid-19. Ми ще після рейду на Донбасі на початку жовтня зрозуміли, що немає різниці між ковідними опорними і не ковідними лікарнями, якщо говорити про пацієнтів. 

Що ті, що інші лікарні отримують на лікування людей з незрозумілими пневмоніями, які потім виявляються Covid-19. Але доки ці пацієнти очікують результатів тестів, то заражають усіх довкола. Різниця лишень у тому, що не опорні лікарні не отримують ковідний пакет. А отже, лікарі не отримують доплат, немає забезпечення медикаментами потрібними, киснем,  все купують родичі за свої гроші або дістають волонтери".
 

Летальність при COVID і близько не відповідає офіційній статистиці

Парадокс, але величезна кількість померлих внаслідок Covid-19 людей такими не вважаються. На папірцях система ця діє дуже просто: якщо ти помираєш із позитивним ПЛР – то помираєш від коронавірусу. Але якщо помираєш від ускладнень хвороби, а ПЛР вже негативний – вибачте, ви поза статистикою. Це і є однією з причин невідповідності цифр "з полів" та статистики МОЗ, у яких "все під контролем".

Приклад із життя нам наводить Вікторія Шинкаренко. У її знайомої внаслідок Covid померла мама. Коли це сталося, жінка була киснезалежна, але вже з негативним ПЛР-тестом. І її статистика як померлу через Cоvid-19 не рахує.

"Я навіть поставила це питання на брифінгу нашої Рівненської ОДА – чому ця жінка, яку я знаю, не є в статистиці померлих через Ковід-19? А мені відповідають: бо вона померла не від ковіду, вона вже була  "чиста". Тобто, смерть внаслідок недолікованого ковіду та його наслідків у нас не рахується. Це не одиничний випадок, а системний. І так відбувається по всій країні".

Кисень тільки для "позитивних"

Системною є й інша проблема: багато людей після перенесеного Covid-19 все ще потребують кисневої терапії. Але в опорній лікарні (які мають мати кисневе забезпечення) їм вже не допоможуть – там ліжко-місця для середніх та важких випадків пацієнтів з позитивним результатом ПЛР-тестування. І такого киснезалежного пацієнта можуть або виписати з лікарні на раз-два, або потримати його довше – кому як пощастить.

"Під киснем у людини показник сатурації 94, може бути й 98. І за всіма показниками, вона ніби вже одужує. Але при цьому залишається киснезалежною – потрібна реабілітація легень. По закону, її мають переводити у пульмонологічні відділення. Але сенс переводити у відділення, де немає кисню?  У нас таких людей виписують з побажаннями шукати собі кисневий концентратор, який коштує близько 40 тисяч гривень. Тобто насправді, людей виписують додому, і вдома вони на 2-3 день починають задихатися. А назад в лікарню ніхто їх не візьме, тому що у нас кисень тільки для ковідних хворих", – розповідає Вікторія Шинкаренко.

Додає, що вдома, поза статистикою, але через наслідки ковіду помирає дуже багато людей. "Я можу назвати по прізвищах тих, кого знаю особисто. За крайній тиждень це три людини. Вони не потраплять у ковідну статистику, тому що вони по суті вже не ковідні – але ми ж розуміємо, що це наслідок перенесення хвороби і недостатнього лікування, реабілітації легень". Загальну ситуацію вона описує таким же словом, як і  половина її колег. Але його ми, зі зрозумілих причин, не надрукуємо у статті.

"Мені нещодавно подзвонили, запитали –, чи можна, щоб сімейні лікарі роздавали ваш номер телефону на рахунок концентраторів? Кажу, в мене їх немає багато, і усі в чергу розписані. А якщо буде, звичайно допоможу. Але їх дійсно не вистачає.

Було б логічно у такій ситуації при кожній поліклініці зробити виїзні бригади з киснем. Мова вже не йде про те, щоб людині постійно надавати цей кисневий концентратор, бо реабілітація може тривати до кількох місяців. Але могла б мобільна бригада їздити вдень, умовно кільком пацієнтам по годині дати подихати. Хоча б так", – додає Вікторія.

Кисневий концентратор. Фото: Вікторія Шинкаренко

Тамара Воронцова зазначає, що в ідеалі варто було б створити служби амбулаторної видачі концентраторів на дім пацієнтам. І не лише для постковідних пацієнтів, але і для тих, хто має перебіг хвороби не надто важкий, але потребує кисню.

"Це б чимало розвантажило ліжка у лікарнях для тих, хто потребує більше лікарської уваги. Адже пацієнти з середнім перебігом, але які повинні бути з кисневою підтримкою, могли б лікуватися вдома – аби лише дати їм пульсоксиметр та концентратор, і пояснити алгоритм дій та правила користування.

І для постковідних пацієнтів – зробити б по країні бази, накопичити кисневі концентратори і видавати на дім тим, хто виписується і їх потребує. Покористувався – стало краще – замінив фільтр, передав іншому. Можливо, навіть за невелику орендну плату – все краще, ніж суми від 40 до 100 тисяч, які часто є непіднімними для людей", – каже вона.

. . .

Втім, критичну ситуацію спостерігають не повсюдно. Так, за словами волонтерки Наталії Ариванюк, Волинь наразі непогано забезпечена – чи не краще за Київ, і буму на домашні концентратори у них не спостерігається.

"Зараз майже немає такого, щоб мені дзвонили і казали:"Наталка, ми тут лежимо в інфекційній, немає чим лікуватися". Один раз дзвонив хлопчина з-за кордону, який хотів батькам купити кисневий концентратор. Але сам знайшов і купив, без допомоги.

Ті, хто може собі дозволити, купують їх навіть "про всяк випадок". Але у нас точно немає такого буму, як у Рівному, у Тернополі – ми всі на зв'язку, знаємо яка де ситуація".

Про правильний алгоритм дій щодо киснево залежних хворих після Covid-19 нам розповіли пульмонолог Оксана Цімбота. та лікар-інфекціоніст Ярослав Глагола. Ознайомитися з матеріалом можна тут.

Та, однак, де б чого не вистачало, крім кисню основною недостачею залишаються кадри, зазначає Валентина Варава:

"Є різні ситуації, десь є кисень, а немає захисту, або є медикаменти, не вистачає кисню. Але майже усюди не вистачає кадрів. Якщо повернутись до Донбасу, у Сіверськодонецьку у лікарні 100%  інфекційного відділення перехворіли, і люди лежали лікувалися у своєму відділенні як пацієнти, і водночас надавали по можливості допомогу іншим пацієнтам. Це героїзм, на мій погляд".

Ліжка для хворих на Covid треба рахувати за кисневими точками

Доки, за словами очільника МОЗ, у країні можна розгорнути до 80 тисяч ліжко-місць для хворих на Covid-19, у паралельному, тобто реальному для більшості українців всесвіті місця для хворих рахують не за кількістю матраців, а за кількістю кисневих масок, підключених чи то до кисневих концентраторів та регенераторів, чи то кисневих станцій.

"Щодо кількості Covid-ліжок у лікарнях, насправді...я не знаю на кого розраховане те, що кажуть у міністерстві", – дивується у розмові Валентина Варава. "Мабуть, на тих, хто не може перевірити інформацію, тому що говорячи про ліжка для хворих на Covid, ми у більшості маємо говорити про ліжка, забезпечені киснем. Інакше це просто безкорисні цифри.

Ось, наприклад, лікарня у Сіверськодонецьку. Кількість ліжок – 160. Два тижні тому на них було 180 пацієнтів – тобто це показник заповненості за 100%, коли ліжка ставлять у коридорах, їдальнях, маніпуляційних і там надають допомогу. З цих пацієнтів 80 – киснево залежні. Ця цифра росте весь час і лікарі кажуть про те, що перебіг хвороби змінюється, випадків із залежністю від кисню більшає".

. . .

Аналогічно висловлюється також Олена Шержукова: "Ковідне ліжко повинне бути обладнане киснем. Можу сказати, що у нас (у Харкові, - ред) зараз тільки 2 лікарні обладнані киснем у відповідному, потрібному їм об'ємі. Це Чорнобильська лікарня, яка виконує прописані 80%, тобто зі 116 ліжок 92 там обладнані доступом до кисню. До цього нам треба йти. Є ще інфекційна лікарня, до якої ми ведемо, ведемо кисень і досі ще не довели до навіть 70%".

"Як має бути": фото з оновленої лікарні швидкої допомоги у Львові. Джерело: Facebook

Погана ситуація із забезпеченням кисню на Закарпатті: за словами волонтерки Власти Рейпаші, забезпечення киснем тут тримається на рівні близько 30% від потреби: 

"З киснем у нас на Закарпатті взагалі вкрай тяжка ситуація. В зв'язку з тим, що у нас немає де тут добувати кисень, його везуть зі Львова. І щодня лікарні витрачають шалені кошти лише щоби його закуповувати. Позаминулого вівторка була зустріч з губернатором щодо кисневих концентраторів великих, які можуть забезпечувати від 100 до 150 ліжко-місць. Але є проблема фінансування, адже вони вартують від 1,6 млн до 5,5. Зараз у нас забезпечення кисню – це десь 30% від потреби на день". 

Цю проблему нам також підтвердив Ярослав Глагола – лікар міської ужгородської лікарні, який працює з хворими на Covid-19.

"Найбільша проблема – це забезпечення медзакладів киснем. Треба відмітити, останні 1,5 тижні ажіотаж трохи спав. Але ще трохи раніше була критична і надкритична ситуація з киснем – нам не вистачає оксигенаторів, концентраторів. Наша лікарня, яка зараз обслуговує 175 ковідних хворих, має лише 28 таких.  26 експлуатуються ще з квітня місяця. Нових не було. 2 мені вдалося додати, залучивши спонсорів. І зараз з цих 28 4 штуки вийшли з ладу. Це величезна проблема, оскільки ані в Ужгороді, ані в області немає сервісів, майстерень які могли б ці апарати ремонтувати – швидше за все їх доведеться відправляти до Києва", – каже пан Ярослав.

Втім, він зазначає: твердження про те, що кожне лідко для пацієнта з Covid має мати кисневе забезпечення, не зовсім відповідає дійсності.

"Це не зовсім вірно. На превелике щастя, не кожен хворий потребує кисневої підтримки. Але для повної гарантії забезпеченості мають бути на 100 хворих 80 апаратів", – каже пан Ярослав.

Крім кисню, є у лікарень проблеми із розхідниками – тими ж масками для кисневих концентраторів, самими концентраторами а також їх ремонтом – на Закарпатті просто немає майстерень і сервісів, які здатні їх полагодити.

"Найважче це забирати апарат у хворого і дивитися йому в очі": Детальніше про ситуацію в Ужгороді, а також співпрацю лікарів та волонтерів читайте тут.

А от у Тернополі та області є проблеми із забезпеченням медикаментами. За словами Тамари Воронцової, якщо ситуацію з киснем можна описати як "більш-менш", то з медикаментами гірше: немає вже навіть антикоагулянтів, і не просто в лікарнях, а і в аптеках.

"Також є проблеми з антибіотиками, їх важко знайти. І лікарі кажуть, що вже доводиться просити пацієнтів самих купляти ліки. А пацієнтам, своєю чергою, немає де їх купувати", – повідомляє вона. 

 

Лікарі відмовчуються про проблеми у лікарнях

За словами Валентини Варави, хоча лікарі і звертаються по допомогу до волонтерів, та далеко не всі готові приймати її відкрито. Причина? Можна отримати "по шапці" від "вищестоячих".

"Річ у тому, що лікарі в приват пишуть: будь ласочка, допоможіть чим можете - хоч маскою, хоч чим завгодно. Кисневий концентратор – просто верх мрій. А коли ми відповідаємо: добре, дайте нам список, дайте нам лист від лікарні, ми оголосимо збір коштів і здобудемо те, що потрібно – чуємо: "Ой ні, тоді не треба", "це буде розголос, нам дадуть по голові". І ця ситуація масова. 

Навіть ті лікарні, які адекватно вимагають відповідного забезпечення, намагаються не привертати зайвої уваги, щоб не мати клопіт з керівництвом", – каже Валентина.

Але за мовчання головних лікарів інколи доводиться платити. Подекуди і опорним лікарням ковідного пакету недостатньо. Крім того, у медзакладів виникають проблеми із закупівлями: багатьох необхідних складових, зокрема "розхідників" на кшталт масок для кисневих концентраторів, немає серед централізованих закупівель МОЗу.

"Не вистачає кисневих масок для концентраторів. Їх немає в країні. Хто повинен забезпечити ці закупівлі? Чому лікарні окремо мають закуповувати маски для концентраторів? – додає Олена Шержукова. – Вони ж не закуповують. Вони кажуть родичам йти купувати. "Хочете, щоб ваша мама дихала? Он ми дамо вам номер телефона, в Києві є чоловік, який вам продасть. Завтра буде вже в Харкові."

Ця розмова була при одному з харківських журналістів, який лежав у відділенні і мені про це написав. Після чого я подзвонила головному лікарю і запитала, чи виставили вони тендер на Prozorro щодо масок? Відповіді у нього не було. .

Не можуть волонтери контролювати головних лікарів. Ми не хочемо їх контролювати. Ми хочемо допомогти їм. Але поки вони будуть мовчати, поки не будуть казати, що потрібно змінювати – а вони зі своїх позицій це бачать найкраще – нічого не буде".

. . .

Одначе, коли лікарі не мовчать, то мають усі шанси отримати волонтерську допомогу набагато швидше, ніж від місцевих розпорядників коштів. Саме так відбулося із кисневими масками для  концентраторів в міській лікарні Ужгорода, розповідає Ярослав Глагола.

Передача масок ужгородській міській лікарні. На фото: Ярослав Глагола та Власта Рейпаші

"В нинішніх умовах потрібно спростити всі процедури закупівель. Є гроші – це має робитися упродовж трьох днів. Саме так я працюю з волонтерами, саме так вирішувалося питання, коли нам не вистачало кисневих масок. Сума питання для органів місцевої чи центральної влади смішна – це 17-18 тисяч гривень, але це тендерні процедури і т.д.

Мені достатньо було зробити пост у фейсбуці, і протягом буквально доби ужгородці зібрали відповідну суму. Волонтерка домовилася, і ще через 2 доби ці маски були поставлені нам в стаціонар. Такий механізм зараз є оперативнішим за нашу незграбну, нерозторопну владну систему", – каже пан Ярослав.

Села та маленькі містечка додають статистиці чималої похибки

Окрім проблем із забезпеченням районних лікарень киснем та медикаментами (і не лише їх), виникають питання необхідного навчання для багатьох лікарів, комунікації влади з людьми та усвідомлення деякими громадянами масштабів проблеми.

"На сьогодні вже виникла проблема – багато лікарів у нас не лікують за міжнародним протоколом, – розповідає Олена Шержукова, –  Не застосовують правильний алгоритм дій, починаючи з первісної ланки. Наприклад,  сімейний лікар призначає антибіотикотерапію з першого дня. Врешті це призводить до антибіотикорезистентності пацієнтів. 

Медиків потрібно навчати, і організацією цього мав би зайнятися департамент охорони здоров’я. Втім, не займається. Тому ми зараз хочемо втілити проєкт, якого в Україні ще немає: відкрити лікувально-навчальний центр на базі одного зі шпиталів, де будуть і лікувати, і навчати медичні команди з регіонів Харківської області працювати за міжнародним протоколом".

Тим часом, поки є необхідність організовувати навчання медиків, проблема є і з обізнаністю українців щодо коронавірусу, і з їхніми діями за умови захворювання. За словами волонтерок, часто люди, особливо у селах, не звертаються по допомогу лікаря до останнього.

"У селах та маленьких містечках люди, як правило, звертаються до лікаря лише якщо вже мають вкрай поганий стан. І коли такі пацієнти потрапляють під нагляд медиків, ті вже не знають, як рятувати пацієнта. Дуже багато людей не звертаються до лікарів взагалі – мовляв, саме минеться. Це також впливає на статистику", – каже Наталія Ариванюк.

До того ж часта ситуація, коли заражається вся родина, але тестується лише хтось один – відповідно лише він потрапляє у статистику.

"Є багато родин, де в одного підтверджують ковід – а вони там всі з однаковими симптомами. І ніхто більше аналіз не здає. Кажуть, а сенс, якщо ми і так знаємо, що це воно. Такими темпами я би нашу статистику множила не на п'ять, а сміливо на 10", – додає Вікторія Шинкаренко.

. . .

Звичайно, це не все, що можна сказати про реалії боротьби з Covid. На місцях  безліч проблем – часто швидкі, всупереч протоколам, не забирають із сатурацією 90 – а забирають, коли вона падає до 80 чи й 70. А це вже важкий стан пацієнта.

На місцях ОДА можуть затягувати купівлю таких необхідних кисневих концентраторів – зокрема, ми отримали таку інформацію з Рівного. Попри пропозицію з хорошою ціною (38 тисяч гривень) її там доволі довго обдумують – у той час, як деяким лікарям доводиться з болем забирати кисень від одних пацієнтів, і передавати іншим.

Дії сімейних лікарів часто суперечать правилам: ми чули безліч історій про те, що вони не консультують первинно телефоном і просять приїхати. І люди їдуть, громадським транспортом, ймовірно заражаючи усіх довкола. 

Незрозумілими залишаються відмови надавати ковід-пакет лікарням, які тримають заражених пацієнтів.

Як і те, чому у країні досі не налагодили систему допомоги залежним від кисню хворим, які вже виписані з лікарень після Covid-19.

І у журналістів Depo.ua, і у волонтерів, і у пацієнтів та лікарів дуже багато запитань до влади. Тому ми озвучили їх у відповідному інформаційному запиті на ім’я міністра охорони здоров’я Максима Степанова і очікуємо на відповідь.