Волонтерка Ірина Трішечкіна про врятованих дітей, недообладнані лікарні і єдинорогів

Благодійний фонд Kiddo вже шість років рятує життя і повертає здоров'я важкохворим дітям, а українських медиків і лікарні намагається вивести на світовий рівень. Керівниця-волонтерка фонду Ірина Трішечкіна впевнена, що благодійність – потужний світовий тренд, а пожертва у п'ять гривень має велике значення

Ольга Черниш
Перша заступниця головного редактора
Волонтерка Ірина Трішечкіна про врятован…

Фонд знаходиться у Дніпрі, але працює з дітьми з різних регіонів. Ірина разом з Kiddo з моменту його заснування. Її життєва позиція – "Чому це повинен робити хтось, а не я?". Волонтерка розповідає, що внутрішню потребу допомагати мала з дитинства – ще у школі збирала речі для малозабезпечених, возила допомогу в інтернат.

Тепер активно працює у фонді, агітує друзів приділити трохи власного часу допомозі іншим.

"Я і свою чотирирічну дитину залучаю. Йому чотири роки і він може поїхати зі мною у відділення, завезти поставку. Наприклад, я не встигла забрати його з садочка, приїжджаю, а він: "Мамо, а що там, малюк захворів, а ти йому допомагала?". Я буду вкладати йому в голову, що неправильно жити виключно для себе", - каже Ірина.

Пані Трішечкіна розповіла Depo.ua про нелегку роботу фонду, нестачу елементарного у лікарнях і пожертви прибиральниць.

- Ірино, з чого робота в Kiddo почалася особисто для вас?

- По роботі я допомагала людям виїжджати за кордон на лікування. І от дві родини попросили знайти сертифікованого лікаря для їхніх дітей, який спеціалізується на остеосаркомі (рак кісток, - ред.). Їм взялися допомагати дніпропетровські бізнесмени – Анна та Вадим Єрмолаєви. Я ж долучилася. Ми разом почали збирати кошти. Як виявилося, допомагати готові багато людей. Потім до нас почали звертатися інші сім'ї. Усе так закрутилося, що ми прийняли рішення допомагати системно. Зареєстрували офіційну благодійну організацію. Вже шість років ми допомагаємо важко-хворим дітям від 0 до 18 років з різними діагнозами.

- Що означає допомагати системно?

- Якщо беремося за дитину, ведемо її постійно. Наприклад, діти з ДЦП потребують 3-5 реабілітаційних курсів на рік. Якщо фонд виділив гроші на одну реабілітацію, результату не буде. Після курсу буде регрес. А ми за прогрес. Тому у нас є понад 80 дітей з діагнозом ДЦП, для яких ми розписуємо план реабілітації за місяцями.

Є діти, яким ліки потрібні весь час. Це, наприклад, хворі на муковісцидоз – генетичну хворобу, яка вражає легені та інші органи. В інших країнах ліки для таких дітей видають безкоштовно. В Україні ж батьки змушені шукати близько 30 тис. грн на місяць.

Але якщо фінансово ми не можемо забезпечити лікування, відмовляємо. Не візьмемося, наприклад, за дитину з лейкозом, якій потрібно лікування за кордоном вартістю $120 тис. Вважаємо, неправильно виділяти крихітну частину, яка не допоможе.

- 30 тис. гривень щомісяця знайде не кожен…

- Це не єдиний випадок, коли майже увесь тягар – на родині, але така вже у нас реальність. Саме тому я переконана, що без благодійності в нашій країні ніяк. І за шість років волонтерства я розумію, що в Україні культура благодійності розвивається щороку більше. Люди все частіше стикаються з бідою– у знайомого народилася недоношена дитина, захворів син сусіда. Важкохворих стає більше. І ти розумієш, що "Хата з краю" не працює, адже біда може зачепити кожного.

- Є приклади, коли доволі бідні люди виявляються небайдужими до біди інших?

- Ми встановили в офісній будівлі короб для збирання благодійних внесків. Я бачила і мені розповідали, що прибиральниці, які приїжджають працювати з передмість, щойно отримують зарплату, якісь свої 20 гривень відправляють у коробку.

Це як у проекті Дмитра Комарова "Чашка кави". Відмовся від чашки кави – і твої 25 гривень, разом з такою ж пожертвою від половини Києва, вирішать долю дитини. Я глибоко переконана, що маленької допомоги не буває. Коли я підсумовую внески, я бачу, як з 5 гривень складаються суми в десятки тисяч.

ДІТИ ЧЕКАЮТЬ У ЧЕРЗІ НА КРАПЕЛЬНИЦЮ

- Бізнес охоче погоджується виділяти кошти?

- Ми не приходимо і не кажемо: "Дайте нам 20 тисяч". Ми кажемо: "Давайте разом реалізуємо проект. А гривню з придбаної у вас чашки кави, десерту чи квитка ви віддасте на благодійність. Себто ми пропонуємо спосіб організувати свою соціальну активність. Адже у всіх розвинутих країнах, і у кожній компанії є бюджет на цю статтю. Ми не просимо цей бюджет, ми пропонуємо можливість реалізувати проект, який підвищує рейтинг компанії на ринку. Всі маркетологи знають, що такі активності періодично потрібні. Звучить прагматично, але це світова практика. Діти отримують допомогу, а бізнес – рейтинг. Тож зараз компанії часто звертаються до нас самі.

- Якого обладнання наразі не вистачає українським лікарням?

- Таких пунктів дуже багато. Наприклад, основна проблема – відсутність ранньої діагностики. Ми, наприклад, минулого року купили нейросонограф - апарат, який допомагає виявити у немовлят патології нервової системи. Встановивши апарат вартістю у 312 тис., ми охопили всіх новонароджених, батьки яких зможуть вчасно дізнаватися про проблеми з їхнім здоров'ям.

Або ж ми купували інфузомати. Це електронний прилад, який дозовано вводить ліки в організм, в залежності від віку і ваги пацієнта. Раніше медсестри робили це вручну, підколюючи рідину по кілька мілілітрів. Один такий інфузомат коштує 30-50 тисяч. Ми закуповували їх у відділення реанімації. Там 12 койок, а інфузоматів шість. Має ж бути два на койку. Себто навіть якщо у палаті 8 людей, дві дитини чекають у черзі на крапельницю. Держава за таке не платить. Старі інфузомати часто виходять з ладу. На обслуговування грошей теж немає. Завідуючі відділами шукають спонсорів, які оплатять хоча б ремонт. Не вистачає навіть катетерів – за тендером виділяють 1200, а на рік їх потрібно 2800. От, закуповували їх на відділення.

- Усі гроші збираються під проекти чи є бюджет на непередбачені випадки?

У нас чимало меценатів, які постійно допомагають. У них є щомісячний внесок на діяльність фонду. Вони відправляють, ми визначаємо, куди витратити.

Адже можуть подзвонити батьки і сказати: "У нас народилася дитина, якій протягом трьох годин потрібно поставити шунт вартістю 30 тисяч". І зібрати гроші ніяк не встигнеш. Тож виділяємо гроші, перераховані меценатами.

На свій день народження я прошу не дарувати подарунки, а краще перерахувати гроші на благодійність. Гроші пересилають люди, від яких подарунків не чекала. У мене збирається 5-10 тисяч. А от у нашого співзасновника вийшло $50 тис. Плануємо за них придбати УЗД-апарат для неонатального центру, в якому рятують життя немовлятам.

В деяких школах діє акція "Благодійність замість квітів". Клас купує один букет вчителю, гроші за інші йдуть на благодійність. Або ж одна фірма закладає бюджет на подарунки топ-менеджерам корпоративних клієнтів, це сума у 8 тис. на одну людину. Але керівникам компаній не потрібна 25-та статуетка… Тож цьогоріч фірма перерахувала нам 168 тис. Кожній людині, що залишилася без подарунку, розповідаємо історію дитини, якій вона допомогла. Минулого року за ці гроші ми допомагали конкретним дітям, а цьогоріч робимо реконструкцію відділення реабілітації однієї лікарні.

Благнодійність – це не лише гроші. Це може бути присвячений час або докладені зусилля. Наприклад, за законом ми маємо право до 20% капіталу витрачати на адмінресурс, але витрачаємо менше 7,5%. Копірайтери і юристи часто працюють безкоштовно, а оренда офісу у нас символічна.

ДИТИНА, ЯКА РАНІШЕ НЕ ЧУЛА, ЗАХОДИТЬ І КАЖЕ: "ПРИВІТ, ІРО"

- Бувало, що дарували дитині можливість вести нормальне життя?

- Так, чимало разів. Бувало, витягували дітей з онкології. Або ссь, наприклад, ДЦП. "ДЦП – не вирок", - пишуть батьки на сторінках у соцмережах. І це справді так. Зразу пригадую трьох дітей, яким ми три роки поспіль оплачували реабілітаційні курси. Ці діти трохи шкутильгають, але завдяки зусиллям батьків і реабілітації вони зможуть вести активне життя. Закінчать школу, будуть працювати на комп'ютері, ходити своїми ногами.

Лежачим дітям з ДЦП теж потрібна допомога – спеціальні вправи можуть позбавити їх від постійних мук. Оплачуючи реабілітацію, купуючи вертикалізатори, візки чи навіть елементарні памперси, ви, в тому числі, полегшуєте життя батькам дитини. Адже ці люди – герої. Їхній син чи донька не лежить разом з іншими відмовниками…

- З кимось з родин подружилися?

- З деякими сім'ями спілкуємося роками. Листуємося, родини приходять в офіс. Нещодавно бачилися з сім'єю – знаю дитину з одного року, а цьогоріч вона йде до школи. Їй допомогли зробити кохлеарну імплантацію – коли в голову вживляється імплант, який допомагає дитині чути. Спершу ми купували їй слухові апарати, потім оплатили імплант на одне вухо, потім на інше. І от вони приходять разом з мамою, і дитина каже: "Привіт, Іро". Це неймовірно. Є родини, у яких немає можливості приходити – вони більшість часу проводять у лікарнях. Але буває, що зустрічаємося і спілкуємося, батьки охоче діляться успіхами дитини, адже її здоров'я і життя - результат того, що багато людей поєдналися і допомогли. Завдяки ним ця дитина буде активним членом суспільства.

ТЕЛЕФОН НІКОЛИ НЕ ВИМИКАЮ

- Чому українці досі змушені відправляти важкохворих за кордон?

- У нас є дуже талановиті лікарі, але у нас немає протоколів лікування, немає ряду обладнання, трупної трансплатнації. Закон, який дозволяє брати органи у померлих нерідних донорів (за згодою родини або у разі підписання людиною відповідної заяви за життя – ред. ), вступить в дію з першого січня. Наприклад, я давно шукала можливості, щоб здати свій кістковий мозок. Думала їхати за кордон. Думала, хай це допоможе хоч одній людині на планеті. Слава Богу, тепер це можливо і у нас.

- Здавалося б, за економічним розвитком Туреччина не надто випереджає Україну, а наші їдуть туди на лікування…

- Туреччина все одно більш фінансово успішна країна, там медицина почала розвиватися на 50 років раніше. У цю сферу інвестують малайзійці, тайці, американці. Наші лікарі теж стараються і розвиваються. Багато речей залежить від держави, а наша держава прагне міняти ситуацію. Критикувати можна до безкінечності, але щось робиться.

- Чому інвестори вкладаються в турецькі, а не в українські центри?

- Передусім через маленьку платоспроможність населення. Не треба забувати, що і в медицині є бізнес-складова.

- Читала, що Kiddo відправляє українських лікарів на навчання за кордон…

- Так, оплачуємо поїздки на міжнародні семінари і симпозіуми, коли в одному місті збираються провідні педіатричні хірурги, окнохірурги. Розповідають про інноваційні методи терапії. Ми відправляємо лікарів на такі заходи, аби вони встигали стежити за інноваціями, могли лікувати в українських лікарнях.

А минулого місяця ми запросили двох провідних лікарів з Ізраїлю та США для проведення операції на базі нашої обласної лікарні. Себто замість витрачати десятки тисяч на лікування за кордоном, привезли медиків до нас. Лікарі провели консультації 33 дітей з різних областей, призначили прийом на наступні візити, прооперували дев'ять дітей з важкими патологіями. За кордоном такі операції коштували б більше 100 тис. доларів. А так наші лікарі навчилися, були операції з онлайн-трансляціями по областях. Так, українські хірурги талановиті, але їх треба навчати.

- Серед меценатів фонду багато політиків?

- Політики не жертвують благодійним організаціям, але деякі перераховують гроші приватним особам. Депутати запитують: "Можливо, ви скажете, кому знадобиться моя допомога?". І ми називаємо дітей, які наразі найбільше її потребують.

- Мабуть, за роки роботи в Kiddo отримали багато знань…

- Так, можна було б вже забрати медичний диплом, бо у цій сфері знаю чимало. Тут і Google, і досвід спостереження за сотнею родин в Україні.

- Як вдається суміщати основну роботу і благодійність?

- Це питання організації власного часу. У мене дитина, собака, батьки, друзі. Мої друзі беруть участь у моїх волонтерських проектах. Звісно, не так активно, як я, але навіть чотири години на місяць – це чудово.

У мене ж робочий день часто ненормований. Вчора родина подзвонила у половину на одинадцяту ночі. У новонародженого вроджена гідроцефалія, питають, що їм робити. В таких випадках батькам все одно, котра година, і я їх розумію. Інколи втомлююся, можу зірватися, коли мама якоїсь дитини телефонує мені о шостій ранку. Але у мене проблем немає порівняно з ними, тому я ставлюся з розумінням. Телефон я ніколи не вимикаю. Якщо несподівано вимикається сам, потім я активно починаю всім передзвонювати. Навіть за кордоном на зв'язку. Відпустки не буває. Недарма друзі кажуть, що я з планети єдинорогів.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme