Казкотерапія: Як стати щасливим і успішним, вигадуючи історії

У потужній силі казок письменниця і казкотерапевт Катерина Єгорушкіна впевнилася на особистому прикладі та численних історіях знайомих і клієнтів. Вже 14 років вона створює захопливі історії, які допомагають долати страхи і йти вперед, та вчить інших писати лікувальні казки для себе та близьких.

Пані Катерина розповіла Depo.ua про вплив казок на психіку, нещасливі моделі з популярних історій, книжку сімейних цінностей та секрети розвитку креативності.

- Катерино, розкажіть, як написали свою першу дитячу книжку?

- Мені було 20 років, і я хотіла зробити подарунок маленькій дівчинці, з якою дружила. Я написала казку, намалювала ілюстрації – зробила рукотворну книжечку і подарувала їй на День народження. Так розпочалася моя кар'єра казкарки, а вірші й оповідання я писала з семи років, ще підлітком мала перші публікації.

- Як зрозуміли, що казки мають терапевтичний ефект?

- Казки в першу чергу дають орієнтири у житті. Дивишся, як герої впоралися із труднощами, і береш це собі на озброєння.

Знову ж таки у 20 я зрозуміла, що казки можуть вирішити конкретні проблеми. Я сильно захворіла, і лікування мало зайняти півроку. Тоді я вирішила дізнатися про механізм своєї хвороби та шляхи одужання, і написала відповідну казку. У ній мої герої успішно долали бактерії, я зобразила в деталях, як це відбувається. Щодня повторювала собі цю історію, малювала її в уяві, і за місяць хвороба пішла від мене, при чому на полегшених ліках. Це було диво, на яке розводили руками лікарі і яке надихнуло мене глибше зацікавитися казкотерапію. Відтоді часто використовую її для себе та своєї сім'ї. Наприклад, коли відчуваю несміливість перед новим кроком... Власне, одна з моїх найсвіжіших книжок – "Пригоди Штанька" – присвячена усім несміливим сміливцям, тобто тим, хто готовий вийти із зони комфорту, щоб здійсити своє покликання. Отож, казки дають потужний ресурс, заряджають впевненістю, з ними можна пропрацювати свої страхи.

- Можете навести історії особистісного зростання за допомогою конкретних казок?

- Я проводжу тренінги для батьків "Як створити терапевтичну казку для своєї дитини". За спеціальною методикою учасники творять індивідуальні казки про страхи і проблеми своїх діток. І от мені запам'яталося, як мама двійнят написала історію про страх темряви. Казка дуже швидко подіяла, і навіть через півроку страх не повернувся. А ще у моїй найпершій групі "Казкотерапія для дошкільнят" була дівчинка чотирьох років, яка стала сміливішою та надихнулася чудово вчитися. Через кілька років її бабуся привела до мене молодшу сестричку, хоча довелося возити її через півміста.

А серед групи "Жіночі казки", де дорослі створювали казки для себе, був приклад, коли у молодої жінки не складалося зі стосунками. Потім виявилося, що її улюблена казка з дитинства – це "Русалонька". Коли вона переписала цю казку, все налагодилося. Тепер має чудову сім'ю, дитину.

- Читала переписану казку щодня?

- Вже у процесі самого переписування щось у голові тенькає. Навіть раніше - коли зі свіжим поглядом перечитуєш улюблену з дитинства казку. З'являється певне розуміння, порівнюєш сюжет героїні зі своїм життєвим сценарієм. А переписування – це і є терапевтична робота. Для того, щоб це зробити – варто багато переосмислити та відкинути ті моделі поведінки, з яких людина вже виросла, які не дають щастя. Звісно, інколи варто не раз перечитати цю новостворену казку. Принаймні, доки старий казковий сценарій не поросте мохом J

ЧЕРЕЗ АНДЕРСЕНА У ДІВЧИНИ НЕ КЛЕЇЛИСЯ СТОСУНКИ

- Що можна сказати про українські казки?

- Серед українських є багато позитивних, які виховують чудові якості та з малечку прищеплюють загальнолюдські цінності. Наприклад, казка "Ріпка" – про важливість взаємодопомоги. Тут ми можемо побачити цінності рівності та толерантності, адже малесенька Мишка стала у пригоді і без неї усі зусилля були би марними. Цей сюжет можна порівняти із ситуаціями у робочому колективі. Інколи здається, що людина – тиха і непомітна, ніби сіренька мишка, але в критичній ситуації саме вона може врятувати проект. "Коза-дереза" – позитивний приклад у відстоюванні справедливості. Як ми пам'ятаємо, Коза була брехливою і нахабною, силоміць захопила Зайчикову хатку, навіть найбільші звірі боялися її, і лише маленький Рак-неборак наважився її вигнати. Тут виявляється жага українців відстоювати справедливість навіть попри власні страхи (гадаю, упродовж Революції гідності ми це довели). "Котигорошко" – теж про хоробрість і важливість захищати рідних. Як відомо, родина посідає центральне місце з-поміж цінностей українців. А ще ця казка – про вміння прощати, адже герой пробачив тим, хто його зрадив. "Лебідь, рак і щука" – теж цікавий приклад. Вона про те, що всі ми різні, та напрочуд важливо чути і розуміти одне одного, інакше будемо тягнути у протилежні боки.

- Але, мабуть, деякі нав'язують і негативні моделі?

- Здебільшого це більш пізніші, соціально-побутові казки, записані у XIX-ХХ століттях. Наприклад, "Піп і циган", "Як Іван Царя перебрехав" і т.п. Є ціла низка казок, де відображено, що українці ненавидять тих, у кого є влада та гроші. Отож, у нашому колективному несвідомому лишився стереотип, що багатії – погані, а бідні – хороші, тому бідні мають моральне право обдурювати та обкрадати багатих. До речі, за часів Радянського Союзу дуже охоче друкували подібні казки, ще й додавали пафосні передмови про боротьбу з буржуазією.

- А як із закордонними?

- Тут варто зрозуміти, що деякі казки були хорошими для свого часу, але не для нашого. Наприклад, у "Дюймовочці" бачимо цінності початку XIX століття. Дівчинка переходить з одних лап до інших і зрештою знаходить принца, який її взагалі перейменовує: мовляв, твоє ім'я негарне, будеш Майєю. У ті часи дівчинка не могла отримати вищої освіти, максимум – працювала би десь гувернанткою. Тож критерієм успіху був шлюб, часом зі старшим та багатим чоловіком (якого у казці уособлює Кріт). Про шлюб зазвичай домовлялися родичі, тож бажання дівчини мало кого цікавили. Зараз ця казка може навіть нашкодити. Замість того, щоб торувати власний шлях у житті, дівчинка буде шукати собі принца та будувати стосунки залежності, розплачуючись своєю свободою. На противагу тим казкам у наш час виникло багато інших з меседжем "Я не хочу бути принцесою". Або ж переписують старі казки на новий лад. Наприклад, що було б, якби Попелюшка була хлопчиком.

- А як щодо сучасних культових творів. Наприклад, "Гаррі Поттера"?

- "Гаррі Поттер" багато разів перевидавався, і на це є причини. По-перше, у книжки захопливий фантазійний сюжет, а фантастика і фентезі – чудова упаковка важливих меседжів для школярів. По-друге – це традиційна історія про хлопчика-сироту: він обділений, його ображають. Далі він мужніє, приймає на себе виклики, і деякі з них потребують неабияких моральних зусиль. Ця історія показує: за будь-яких стартових позицій ти можеш подолати труднощі і стати героєм. Власне, це важливий меседж для дітей та підлітків різних соціальних та культурних прошарків. Своєрідний шлях ініціації, який варто пройти кожному, аби душа дозріла для майбутнього.

- А як ви оцінюєте те, що кілька поколінь дорослих фанатіє за казками. Раніше ж такого не було…

- Насправді, раніше казки здебільшого створювалися для дорослих. Не було як такої культури дитинства, щоб окремо для малечі щось писали. Люди збиралися біля багать і розповідали одне одному історії. Є теорія, що перші казки походили з людських снів, які потім переповідали як дійсність.

У кожного з нас є внутрішня дитина, яка втомлюється від дорослого напруженого світу і хоче зануритися у казку. Часом це виглядає як втеча, але частіше – це пошук ресурсу для подолання реальних труднощів. Ми читаємо, як герої казок і фентезі знаходять сміливість боротися з драконами, і ми вчимося в них, надихаємося як мінімум винести сміття і зустріти кохану з роботи, і як максимум – розпочати новий крутий проект.

ІНКОЛИ СПИСОК ЦІННОСТЕЙ НЕ СПРАЦЬОВУЄ

- А вам траплялося казками вирішувати корпоративні проблеми?

- Для цього я розробила цілий проект – "Казки про корпоративні цінності" – і втілила його у кількох великих міжнародних компаніях. Я побачила, що списки цінностей ні на стінах, ні у красивих табличках зазвичай не досягають того рівня емоційної залученості працівників, на який сподіваються ейчари і топ-менеджери. Окрім всього іншого, я написала дисертацію про підвищення рівня професійної самосвідомості засобами арт-терапії. І я знаю, як глибоко історії та казки працюють з цінностями. Тож поєднала свої знання у кількох сферах і вийшло те, що переверило усі очікування. Проект спрацював, про нього дізналися і він навіть здобува найвищу нагороду на Event Awards як найкращий проект у сфері соціальної корпоративної відповідальності.

Один із найважливіших етапів проекту - це тренінги, під час яких працівники у міні-групах пишуть казки про цінності своїх компаній. Вони залучаються емоційно, глибше переживають, узгоджують різні погляди на цінності. Потім над казками працює ціла команда, щоб вони перетворилися на книжку. Книжки поширюються і в межах компанії (наприклад, дітям співробітників до Свята Миколая чи Різдва), і в межах благодійних ярмарків, і даруються діловим партнерам. Як показав досвід, саме такі казки мають дуже потужний вплив і оздоровлюють ціннісне середовище в компаніях.

- А якщо говорити про менші компанії, які конкретні проблеми вдалося вирішити?

- Зараз працюю з однією невеличкою компанією. У них проблеми із самим формулюванням цінностей. Без правильного опису цінностей важко виходити на етап написання казок. Наприклад, як ви напишете казку про цінність "пунктуальність", якщо в описі відчуватися загроза покарання і звідси – страх? Стає зрозуміло, що за цим стоїть певний негативний досвід. Я би пропонувала формулювати цінності позитивно, щоб люди розкривалися, а не включали захисну реакцію. Наприклад, замість вузької і напруженої "пунктуальності" - ширша і впевненіша "відповідальність".

- А можна так само вирішити конфлікт у подружжі?

- Так, паралельно з проектом "Казки про корпоративні цінності" у мене народився проект "Казки про сімейні цінності". Він дуже потужно працює в сім'ях. Ми з чоловіком теж склали список наших цінностей, і по них створюємо книжку казок. Наприклад, для нас особливою є цінність !творчість". Чому це важливо? Нашому поколінню батьки чи дідусі-бабусі часом казали "Що ти там малюєш і витанцьовуєш? Краще поприбирай і вивчи математику. Малюванням грошей не заробиш". Тож наші таланти могли знецінюватися, і потім багатьом із нас потрібні "дозволи" і гарантії, щоб почати творити.

- Про які цінності не завадило б написати казки більшості українських подружь?

- Напрочуд важлива цінність – довіра. Якщо є довіра, ви захищені від сторонніх втручань та пліток. Для довіри потрібні чесність та сміливість. Та якщо ви навчитеся з довірою та повагою обговорювати проблеми, більшість із них швидко зникне. Себто друга надважлива цінність – повага. У ній ми вчимося поважати думку одне одного, а не боротися і нав'язувати свою. Звичайно, ще любов, взаємодопомога, спілкування. Щоб люди за сімейною вечерею чи вранішнім чаюванням могли поспілкуватися. І не просто схематично: "Як справи?", "Все добре", "Бувай". А спитати: "Як настрій? Що тебе тривожить? Про що тепер мрієш? Як справи з просуванням твого проекту?". На жаль, такі питання ми ставимо нечасто. Більшість українців знаходиться у цінностях виживання. Якщо ми вижили, це вже позитив. Заробили – поїли, вдягнулися, розважилися в екранах і ніби "все як людей". Та насправді для щастя цього недостатньо.

- Як завдяки казкам ви змінилися як особистість?

- Кожна написана мною книжка змінює мене. Надихають також люди, які пройшли мої тренінги і тепер пишуть казки разом зі своїми дітьми. А ще я неодноразово пересвідчувался в силі історій і почала помічати їх скрізь: від соцмереж до телебачення. Стала уважнішою до того, що нам розповідають у медіа. Я не дивлюся телебачення, та коли буваю в гостях, бачу певні шоу і серіали. Багато з них побудовані на стереотипах, у тому числі – гендерних. В українському серіалі може відстоюватися позиція, що жінка має лишатися вдома, дбати про дітей і сім'ю та забути про свої професійні амбіції, бо така вже "жіноча доля". У цей час чоловік пропадає на роботі, а ввечері випиває чи програє гроші в інтернет-казино. І лише її любов та знання психології здатні врятувати його від алкоголізму. Жінка тут переважнатажена, у неї немає реального партнера.

У західних фільмах це переглядають. Наприклад, у фільмі "Стажер" героїня мала свій бізнес, а її чоловік здебільшого займався дітьми. Коли у них погіршуються стосунки, ми чекаємо, що вона залишить бізнес, повернеться додому і все налагодиться. Але відбувається не так, як очікує середньостатистична українка чи українець. Жінка не полишає своєї улюбленої справи, і з часом стосунки налагоджуються і навіть стають кращими. Це у нас прийнято – "Пожертвуй собою, і буде тобі щастя", - але насправді це не спрацьовує. Не можна втратити себе і здобути щастя. Бо хто ж те щастя відчуватиме?

ДУМКИ ЇДУТЬ ВАГОНЧИКАМИ ПО НАЇЖДЖЕНИХ РЕЙСАХ

- Діткам потрібно читати казки з перших днів життя?

- Так, звичайно. Ми своїй донечці читали ще з внутрішньоутробного періоду розвитку. Тепер вона дуже любить книжки і казки, захопливо каже: "Кни-и-ижечка". Книжки для неї я обираю доволі прискіпливо. Є багато чудових книжок з прекрасними ілюстраціями, та в них є певні смислові та психологічні "баги". Наприклад, в одній казці маленька дівчинка сідає в автівку до незнайомців просто тому, що вони здалися їй милими. У другій за непослух тато дістає ременя і б'є свою дитину. Але вже доведено, що фізичні покарання шкодять, і за це в деяких країнах можуть навіть відібрати батьківські права. А в нас досі такі моделі поведінки пропагуються сучасними авторами у сучасних книжках. Тому перед тим, як купувати книжки, батькам варто хоча б переглянути сюжет. А ще краще – уважно придивитися до моделей поведінки персонажів і за що їх винагороджують.

Я проти готових рецептів на кшталт "Що читати, а що – ні", адже діти дуже різні. Для деяких жахастики – наприклад, про монстрів чи чорну руку, - будуть навіть корисними. Діти хочуть пережити цей страх і натренувати свої "емоційні м'язи". А є гіперчутливі діти, які ніколи в житті не чули про чорну руку. І якщо їм прочитати цю казку, особливо перед сном, почнуть тієї руки боятися. Це може призвести до тривожності, паніки, психосоматичних розладів.

Якщо говорити про універсальні поради, закінчення має бути позитивним. Інакше можна створити травматичну ситуацію – налякати дитину і не показати з цього виходу. Я вважаю це табу для автора, який пише для дітей. Хоча для дорослих – це цілком нормально.

- Ви видаєте казки із музичних супроводом. Музика дає якийсь додатковий ефект?

- Серія "Музична казкотерапія" заснувалася у 2010-му, коли я познайомилася з музичним терапевтом Стефаном Недерицею. Першою вийшла "Країна Сніговія", де терапевтична історія поєдналася з не менш цілющою музикою. Такого поняття як музична казкотерапія до цього не було ніде у світі, тож ми були справді новаторами. Хоча книжка була зимовою, за весну та літо перший наклад розкупили, і до зими ми її перевидали. Далі - ще три книжки, які неодноразово перевидавалися та здобували різні нагороди.

Деякі казкові повісті я створювала для конкретних дітей, однак спрацювали вони і на широку аудиторію. Наприклад, першу книжку написала для хлопчика, який мав талант до музики, але щоденними репетиціями нудився. Після того, як прочитав книжку, став наполегливішим, і тепер - музикант хорошого рівня. У книжці ключовим терапевтичним образом був талант як зернятко Бога. Незалежно від того, хто що розуміє під словом "Бог", це зернятко нам однаково довірили, і ми маємо його плекати щоденною працею, турботою, любов'ю, і тоді у кожного з нас у серці розквітне прекрасне дерево. Наприклад, у персонажа казки це було Дерево Музики.

Друга книжка – "Будиночок з води" – була написана для хлопчика, який до чотирьох років не розмовляв і мав затримку мовленнєвого розвитку. Коли писала, по розділу роздруковувала і передавала його мамі. Книжку я вигадала досить швидко, за пару місяців. І коли її дописала, хлопчик заговорив. Для мене це було додаткове свідчення, що образ спрацював. Саме цей хлопчик дуже любив дельфінів, і я зробила ключовим терапевтичним образом друга-дельфінятка, яке читало думки героя-хлопчика і запросило його до Школи дельфінів. Так герой дізнався, навіщо взагалі говорити і навіщо нам потрібні слова.

Ще в цій серії є книжки "Птахи та Янголи" і "Пригоди Штанька" - вони так само з музикою. Зараз плануємо розширювати серію - вона мене дуже надихає! До того ж, уже маємо постійних читачів.

- Знаю, що ви будете викладати курс "Креативність" для дітей. А як власне стати більш творчою особистістю?

- Креативність – це певний погляд на світ, який можна натренувати. Креативна людина живе не на автоматі, а включено. Вона спостерігає, як падає листочок, як каштан опустився на гойдалку, а вітер її розгойдує. Така спостережливість - в основі всякої творчої праці. А ключовим фактором є віра в те, що ми креативні від природи. Отож, якщо ми вважаємо себе нетворчими, такий погляд обмежує нашу креативність. І це не лише моє спостереження, а й науковців.

Також є певні вправи для тренування дивергентного мислення. Зазвичай наше мислення конвергентне: думки ніби вагончики їдуть по наїжджених рейсах і певних схемах. Дивергентні схеми – це поєднання непоєднуваного. Наприклад, що спільного між казкою та бізнесом? Або між праскою і каштаном? На заняттях я часто прошу дітей знайти цікаві асоціації, і часом це виливається у щось дуже творче. Нещодавно ми вигадали слово "творзал" – це ніби спортзал, у якому тренуються творчі м'язи. Так заохочую дітей до створення нового. Розповідаю, що слово "мрія" з'явилося лише у ХІХ столітті... І таких моментів багато. Потрібно пробувати різні інструменти та техніки, щоб знайти свої. А ще допомагає читання книжок, адже це чудово розвиває уяву.