Історія кохання: боєць «Азова» втратив ногу, але знайшов дружину

depo.ua вдалося поспілкуватися з Євгеном. Наш дзвінок застав його по дорозі з Дніпропетровська до Києва. У двох словах розповів про себе. Йому 25. Уродженець Тростянця. У нього дві вищі освіти: радіофізика (розробник космічної лазерної військової техніки) і економічна кібернетика. Відстояв Майдан. На війну пішов добровольцем.

«Я строкову служив в армії, потім на контракт залишився. Після влаштувався на роботу в Київ: робив дахи, сходи з дерева. Коли почалася війна, записався у військкомат, вони сказали, що зателефонують. Але щось не поспішали дзвонити. І я, одного разу гуляючи Майданом, побачив, що є такий батальйон «Азов» і туди записався», - розповідає він.

Після двох тижнів тренувань потрапив на війну, ногу втратив під час штурму Мар'їнки.

«Ми з покійним «Балаганом» стали на фугас, щоб осколками не порубало інших хлопців. Свідомо стали. Просто коли озираєшся назад і бачиш купу хлопців, у яких над головами як би таблички світяться «дитина» або «недосвідчений», ти розумієш, що йому ще судилося жити, а в тебе вже є досвід... І що краще загине один, ніж тридцять, - згадує він. - «Балагана» порубало осколками, його більше немає, а я на фугасі злетів, і живий, значить, для чогось судилося залишитися».

У Волновасі Євгену ампутували ногу і у вересні переправили в дніпропетровський шпиталь. Там він і познайомився зі своєю Дашею.

«Вона перукар, голила мене. Мене готували до операції і вмовляли, що треба поголитися, я довго «нєкав», але коли підняв очі і побачив її, зрозумів, що «нєкати» сенсу немає ніякого. Це було кохання з першого погляду. І перетворився я з холоднокровної жорстокої людини в доброго хлопчика, - сміється він. - Знаєте, у мене дівчат було багато, і всі розповідали, що любов - це коли в серці пташки літають, метелики пурхають, щось там десь стискається і розтискається. Але я за своє життя ніколи такого не відчував. А коли зустрів її, відразу відчув і метеликів, і все інше. Хоча я насправді бачив її раніше: є таке, коли людина бачить своє життя або щось, що з ним має статися. Так от, коли я злетів на фугасі, побачив її обличчя. І коли в лікарні зустрів - впізнав. Можна сказати, що вона мене врятувала, завдяки їй я знову почав жити».

Даша, за словами чоловіка, піддалася його чарам не відразу, хоч і запримітила відразу, як тільки його привезли в шпиталь.

«Я на листочку написав свій телефон, передав їй. Вона думала-гадала, написала свій. Здзвонилися, стали спілкуватися. Я, правда, половини своїх залицянь не пам'ятаю, бо весь час був на знеболюючих і після контузії», - розповідає Євген. Виписавшись з госпіталю, він з'їздив до Києва, купив обручку і, повернувшись до Дніпропетровська, зробив пропозицію.

Одружилися скромно, без пишних суконь, лімузинів і банкетів. Женя принципово не захотів вбиратися в костюм і був «по-військовому», з шевроном «Азова», тому що «це красиво і воїну так годиться», а майже відразу після весілля повернувся до Києва. У полку «Азов» він тепер готує техніку на фронт. Обіцяє, що як обживеться, перевезе сюди і дружину.

На питання, чим буде займатися, коли скінчиться війна, відповідає: приводити країну до ладу.

«Знаєте, яке на фронті найкрутіше відчуття? Коли отримуєш дитячі малюнки - хоч ти половини не тямиш з того, що вони там хотіли зобразити, тобі все одно так приємно. Розумієш, що все зробиш, щоб діти зростали в нормальній державі. Тому треба після війни повертатися, зачищати всі наші верхівки і змінювати владу. Треба приходити в кабінети, питати, що людина має намір робити, який у неї план, давати їй термін. І якщо вона не виконує обіцяного - викидати з крісел і садити туди тямущу молодь. Взяти Грузію, приміром, - чому там навели порядок, хоча безлад був більше, ніж у нас? Тому що там президент всіх старих відправив на пенсію і дав дорогу молоді, яка хоче працювати», - пояснює Євген.