Історія фото: Татова доця

Під час Ходи ветеранів на День Незалежності було зроблене фото, що моментально розійшлося соцмережами, підкоривши серця українців. Крім українських видань його опублікували в соцмережах european pressphoto agency і la Repubblica
 

Історія фото: Татова доця…
Фото: EPA

Depo.ua продовжує розповідати про те, за яких обставин були зроблені світлини з України, що мали резонанс в соцмережах.

Маленька дівчинка, яка відчайдушно крокувала разом із парадною коробкою і разом із військовими встала на одне коліно, коли батальйон проходив стелу памяті  - Ганнуся Боровик, донька кіборга, гранатометника 90 окремого аеромобільного батальйону їм. Героя України, лейтенанта Зубка Руслана Боровика. Маленькій пані генерал – 2,5 рочки і вона супроводжує тата всюди, де тільки вдається.

Руслан Боровик, він же "Багдад" -  на війну пішом добровольцем, захищав в 2014 році ДАП. Був поранений під час штурму церкви, яка знаходиться на території Донецького аеропорту, після лікування повернувся в батальйон і продовжив службу до вересня 2015. Пояснює – демобілізувався, щоб зберегти родину.

"Зараз нашій старшій донечці п’ять років, а молодшій - дев’ять місяців. Коли я йшов на війну, старша була зовсім маленькою. Відслуживши, я продовжив працювати інкасатором в одному з великих банків. Але контузії та поранення змусили мене цього травня звільнитися. Мені важко перебувати у замкненому приміщенні, як інкасаторська машина, наприклад. А якщо довго сиджу, починає німіти стегно – дається взнаки пошкоджений нерв. Тепер я працюю уночі в готелі, а вдень займаюся доньками, поки дружина на роботі, - розповідав він в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" в 2018 році. Молодша донька – це і є Ганнуся, яка крокувала з батьком".

"На Майдан я приходив після роботи – тоді вже працював інкасатором, - розповідає Руслан. - Бував там до другої-третьої ночі. Не приставав ні до жодної сотні чи організації. Допомагав чим міг. Треба було – будував барикади, жбурляв каміння, чинив спротив разом з усіма. Коли почалася війна на Донбасі, я ніяк не міг зрозуміти, чому не приходить повістка мені, людині з досвідом. Ходив у військкомат, питав, а там лише знизували плечима. При цьому я бачив, що призивали поварів, через два тижні навчань призначаючи їх снайперами. Та неможливо, щоб за такий термін людина, яка не мала військового досвіду, ставала снайпером... Вже почав думати записатися в батальйон "Донбас", хоча я не до кінця розумів їх суть, бо було не багато інформації. Тому надавав перевагу офіційним підрозділам. Коли нарешті я потрапив у 90-ий батальйон, який тільки почали формувати на базі 95-ої десантної бригади, виявилося, що відсотків 70 тих, хто туди потрапив, так само як і я, місяцями оббивали пороги військкоматів".

Руслан Боровик воював в Іраку в 2004, там же захопився фотографією. В 2018 році в Києві відбулася виставка фото, які він зробив в Донецькому аеропорту в 2014 році – це ексклюзивні знімки, яких немає у жодного фотографа.  Вони розповідають про будні кіборгів – кожної вільної хвилини Руслан відкладав зброю і брався за фотоапарат. В його дзеркальну камеру – подарунок дружини, під час бойових дій потрапили уламки снаряду.

"Йдучи в армію, я відразу взяв з собою фотоапарат. Дружина казала, що шкода буде, якщо його пошкоджу. Але я відповів так: повернуся або з ним, або вдвох не повернемося", - згадує він.

Зрештою, постраждали обидва, але обидва повернулися. В камері посікло лінзу, було втрачено декілька кнопок, але Руслан продовжив знімати саме на неї. Потім згорів вже зарядний пристрій і бойовий фотік пішов на заслужений відпочинок, а волонтер Роман Сініцин подарував Руслану інший - хоч і не новий, але діючий.

До речі, саме Руслан Боровик є автором відомого портрету кіборга Ігоря Брановицького

"Знімок Ігоря Брановицького з бутербродом я зробив після нашого першого виходу з аеропорту. Будь-яка їжа здавалася смачнючою, - згадує він. - У січні 2015 року в аеропорту було так холодно, що вся їжа позамерзала. Гріти можливості не було - будь-який вогонь викликав страшенну стрільбу. За день могли три ложки тушонки з‘їсти, та й вистачало. Помитися також не могли. Вологі серветки перетворювалися в лід. Обтертися було неможливо. Тому, виїхавши з аеропорту в Костянтинівку, ми наїдалися гарячої їди і замовляли баню. І навіть за чотири заходи в парилку весь бруд з пор не виходив. Руки все одно залишалися якимись чорними. Саме це і помітив першим Ігор. Показував свої руки, в які порох та бруд аеропорту в‘ївся намертво".

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"