Історія дня: Як радянський генерал Григоренко воював з СРСР

Радянський генерал-майор, українець, - він був одним з перших правозахисників у Радянському союзі. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів.

Він зробив блискучу військову і партійну кар'єру. Син небагатого селянина із Запорізької області підлітком пішов з дому, вивчився на офіцера, пройшов командиром дивізії Другу світову, отримав орден Леніна. Після війни очолив кафедру Московської вищої академії ім. Фрунзе. На підручниках Григоренка вивчилися тисячі радянських офіцерів, а його, як свідомого комуніста, постійно делегували на високі партійні з'їзди.

РОЗВІНЧУВАВ КУЛЬТ ОСОБИСТОСТІ ХРУЩОВА

Але поступово його почало нудити від того, що коїлося в партії, і в 1961 році генерал-майор Григоренко став критикувати Хрущова, який тоді вже був генсеком, за повернення сталінських методів. 7 вересня 1961 року він виступив на партконференції Ленінського району Москви із закликом "підсилити демократизацію виборів і широку змінюваність, відповідальність перед виборцями. Вилучити всі умови, які породжують порушення ленінських принципів і норм, зокрема, високі оклади, незмінюваність".

В 1963-у році створив Спілку боротьби за відродження ленінізму.

Через рік його вигнали з Москви, позбавили військового звання, нагород та пенсії, але він не припиняв боротьбу з режимом: виступав на захист кримськотатарських повстанців, вимагав звільнення академіка Сахарова.

СПРИЯВ ЗАКРИТТЮ КАРАЛЬНОЇ ПСИХІАТРІЇ

Тоді Григоренка запроторили в божевільню, на примусове психіатричне лікування - здорового чоловіка, сім років годували сильнодіючими препаратами, які прописують шизофреникам, але генерал був міцний горішок. Він не тільки зберіг здоровий глузд і розум, а ще й, вийшовши з лікарні, написав працю "Про спеціальні психіатричні лікарні", де першим поставив питання необхідності боротьби " за корінну зміну системи експертизи й утримання хворих у СПЛ, за надання громадськості справжньої можливості контролювати умови утримання і лікування хворих у цих умовах".

Згодом СРСР, припертий доказами Григоренка та інших правозахисників, був змушений вийти з Міжнародної асоціації психіатрів, інакше б його виключили звідти за використання психіатрії в політичних цілях. З розпадом СРСР це моторошне зло – каральна психіатрія – було подолане, значною мірою завдяки українцю Григоренку.

СПРОСТОВУВАВ МІФИ РАДЯНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Через рік після роботи про каральну психіатрію Григоренко написав історико-публіцистичний памфлет "Приховування історичної правди – злочин перед народом!". Він був першим істориком, який вказав на те, що колосальні поразки СРСР у перший період Другої світової війни були обумовлені тим, що СРСР готувався до аґресивної війни, нехтуючи обороною.

БОРОВСЯ ЗА ПРАВА КРИМСЬКИХ ТАТАР ТА ІНШИХ РЕПРЕСОВАНИХ НАРОДІВ

Петро Григоренко неодноразово ставав на захист кримських татар, євреїв, месхів, вірмен, німців Поволжя, чеченців. На вшануванні письменника Олексія Костеріна в 1968 він звернувся до кримських татар: "Перестаньте просити! Поверніть те, що належить вам по праву, але незаконно у вас відібрано". На похороні О.Костеріна він сказав: "Свобода буде! Демократія буде! Твій прах у Криму буде!".

"Покійний генерал був і залишається символом толерантності, символом істинного патріота, який не тільки не забуває про біль свого народу, але так само безкорисливо відгукується на біль інших народів", - писав його син Андрій.

У період "празької весни" Григоренко підтримав демократичні перетворення в Чехословаччині, був одним з авторів відкритого листа "До членів Комуністичної партії Чехословаччини, до всього чехословацького народу", у якому віталися зміни, що відбувалися в цій країні і виступив на захист учасників "демонстрації сімох" на Красній площі проти окупації Чехословаччини. Він також написав листа Олександрові Дубчеку з порадами щодо можливої оборони країни у випадку радянської інтервенції і передав його в чехословацьке посольство в Москві.

ОРГАНІЗУВАВ ПЕРШИЙ РАДЯНСЬКИЙ МІТИНГ ОПОЗИЦІЇ

Григоренкові належить честь організації і проведення першого відкритого громадського мітингу опозиції. На очах у розгублених КДБістів він виголосив промову, за спогадами Сахарова, "вошедшую в нравственную и общественную историю страны"

В травні 1976 року він став членом-засновником Московської Гельсінської групи за дотримання прав людини і через свого близького товариша Миколу Руденка сприяв утворенню 9 листопада 1976 року в Києві Української Гельсінської групи. Так Григоренко став одним з ключових дисидентів Радянського Союзу. Великою мірою завдяки Григоренкові, український правозахисний рух вийшов на міжнародну арену.

В листопаді 1977 року його спровадили за кордон, нібито на операцію, а потім позбавили громадянства і заборонили повертатися в СРСР.

"З підпілля вийшли щури, які захопили владу над людьми. Щури добилися вигнання мене з Батьківщини. Але майбутнього в щурів нема. Ми повернемося на Батьківщину і побачимо наш визволений з щурячого нашестя народ", - писав він у своїй книзі спогадів "В підпіллі можна зустріти тільки щурів", що вийшли французькою, англійською, російською та українською мовами.

У 1980 році, вже будучи тяжко хворим, Григоренко подорожував Європою, готуючи ґрунт до Мадридської конференції НБСЄ. Його позиція була радикальною: Захід мусить вимагати від СРСР шанувати права людини. Якщо людей будуть і далі переслідувати за участь у гельсінкському русі, то Захід мусить розірвати Гельсінські угоди. Ясна річ, мова йшла про контроль за дотриманням Гельсінських угод.

За дорученням УГГ, СКВУ, Литовського, Латиського, Білоруського Світового Конґресів Григоренко подав в ООН Акт про деколонізацію СРСР. Тим самим він вибивав з рук Кремля його важливу козирну карту – лицемірну підтримку боротьби колоніальних народів за свою незалежність .

Закордонних українців шокувало твердження Григоренка, що й самі росіяни є рабами імперії, і в цьому сенсі СРСР не є російською імперією, бо є імперією партократії: "Ця імперія є загрозою для всього світу. Тому боротьба за її деколонізацію не може бути справою однієї нації. Це завдання всього світу".

Помер Петро Григорович у вигнанні в США 1987 року, не доживши 4 роки до проголошення України незалежною державою. Навіть і в смерті своїй Григоренкові вдалося об'єднати людей з різними поглядами. На похороні у Бавд-Бруку були українці і росіяни, вірмени і євреї, кримські татари і корінні американці, християни різних конфесій, іудеї і мусульмани.

Вже посмертно російська влада реабілітувала Григоренка, було видано указ про посмертне нагородження генерала Петра Григоренка орденом "За мужність" І ступеня. Цим указом його також визнано політв'язнем, скасовано неправдивий діагноз "психопатія", поставлений радянською каральною психіатрією, а також поновлено його генеральське звання, усі регалії та нагороди.

У Львові на честь Петра Григоровича назвали площу, а в Києві та Харкові — проспект. Також вулиця Петра Григоренка існує в Кодимі. У Сімферополі на Радянській площі в травні 1999 року кримськими татарами урочисто було відкрито пам'ятник безкомпромісному бунтівному радянському генералу-правозахиснику.

До речі, той пам'ятник стоїть там і досі, підтримуючи своїм виглядом українських патріотів Криму.