60 років Куренівській трагедії: Як це було, у спогадах очевидців

Завтра буде 60 років, як сталася Куренівська трагедія. 13 березня 1961 року півтори тисячі киян загинули в хвилях бруду, що полилися на Куренівку внаслідок безвідповідальності радянських управлінців. Місцеву владу попереджали, що скоро станеться трагедія, якщо не вжити заходів, але ці попередженя були проігноровані

Валя Котик
Журналіст відділу «Життя», редактор відділу «Молодий укроп»
60 років Куренівській трагедії: Як це бу…

У Куренівській трагедії дехто вбачає "вищу кару": люди вирішили заповнити братську могилу Бабиного яру відходами і земля перетворила на могили будинки живих.

Але усе ж таки Куренівська трагедія - це швидше символ недбальства, байдужості радянської влади. Перший крок було зроблено в березні 1950, за 11 років до трагедії: виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин яр відпрацьованими земляними породами з виробництва Петрівських цегельних заводів. Для цього землю змішували з водою і у вигляді пульпи викидали у відроги Бабиного яру.

Чому сталася Куренівська трагедія

куренівка, залита пульпою

За 10 років встигли накидати 4 мільйони кубічних метрів ґрунту, зокрема до відрогу № 3, де пізніше сталася аварія, 3 млн 191 тис. м³. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра. Шар намиву сягав 30 метрів.

 

схема дамби в бабиному яру

Тут і далі: джерело

Відкидали ґрунт в три зміни, хоча мали робити це тільки 8 годин на добу, щоби вода встигла вчасно потрапити до водозбірного колодязя. Колодязь не чистили, і найголовніше – замість бетонної дамби, яка мала б тримати усі ці шари бруду, спорудили земляну з вкрай неефективним протиповеневим стоком. Не врахували особливості ґрунту, не звернули увагу на погодні умови та й коли вже було видно, що з дамбою скоро буде лихо – не зважали.

затоплені будинки на куренівці

Куренівська трагедія: Що було зруйновано і хто загинув

Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, це було видно, однак відповідальним, судячи з усього, було начхати. На світанку 13 березня дамба почала руйнуватися і на початку десятої ранку хвиля бруду ринула вниз. Початкова висота валу сягала 14 метрів, а швидкість — 5 метрів за секунду. О 9:30 пульпа дісталася Куренівки та залила площу близько 30 гектарів. У районі вулиці Фрунзе висота валу зменшилася вдвічі. Поступово розріджена пульпа ставала твердою, мов каміння. Вже в такому вигляді висота цієї маси місцями досягла трьох метрів.

затоплений брудом будинок на куренівці

Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Від повалених стовпів електропередач загорілися тролейбуси і автобуси, пасажири горіли заживо.

Хвиля пульпи практично повністю знищила трамвайне депо імені Красіна, кілька десятків його працівників загинули.

Потоком бруду було повністю знесено:

  • Копилівський цвинтар,
  • дитячий садок,
  • затоплено територію стадіону "Спартак",
  • лікарню № 15 і пологовий будинок,
  • лікарню імені Павлова,
  • завод "Укрпромконструктор",
  • рейкозварювальний завод Південно-Західної залізниці (тепер на місці останнього — Куренівський парк).

затоплений брудом стадіон

Маса пульпи залила частину вулиць Кирилівська, Новокостянтинівська і Кожевенного провулка, а також вулиці Лугову-Станційну, Троїцько-Кирилівську і Тульчинську.

Куренівська катастрофа знищила:

  • 22 приватні одноповерхові будинки,
  • 5 двоповерхових і 12 одноповерхових будинків державного фонду,
  • два гуртожитки.

Водночас, згідно з офіційними звітом, що мав гриф "Для службового користування", внаслідок аварії зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будинків. Непридатними для проживання виявилися 298 помешкань, у тому числі 163 приватні будинки, в яких мешкало 353 родини чисельністю 1228 осіб.

затоплений брудом будинок на куренівці

Загальний об'єм пульпи в районі вулиць Кирилівської — Новокостянтинівської становив до 600 тис. м³ за товщини залягання до 4 метрів.

Спогади очевидців і сучасників Куренівської трагедії

М. Н. Новгородська, вчителька:

"Я сіла в автобус, салон якого був таким переповненим, що мене буквально припечатали до задніх дверей. Проїхавши трохи, автобус застряг навпроти стадіону "Спартак". Вода стала досягати вікон. Водії всіх машин, що застрягли, вибиралися з них і пливли на протилежну сторону до огорожі стадіону. В автобусі стояв страшний крик. Люди усвідомили, що поховані заживо. І раптом все потемніло. На нас йшов вал — суцільна піниста маса якогось сірого кольору. Вал був вищим за будинки й закривав собою небо. Чоловік, котрий стояв попереду мене, на мить ривком розсунув двері й ступив уперед. Я — слідом за ним. Потік збив мене з ніг, але дивом залишившись на поверхні і борсаючись, я дісталася до огорожі стадіону. Коли я піднялася на неї, пролунав вибух — автобус, з якого я кілька секунд тому вибралася, був охоплений полум'ям. Хтось вибив передні двері, але врятувалися тільки жінка й дві дівчинки. У них сильно обгоріло волосся. Решта пасажирів згоріли живцем".

люди біля автобусів, які знесло брудом під час куренівської трагедії

Віталій Баканов, "Забытые страницы киевского быта":

"Будинок моїх батьків і родичів був навпроти входу на стадіон "Спартак". Це був понеділок, на щастя, багато людей виїхали на роботу, а мене відвезли в дитсадок. Але дві мої двоюрідні сестрички, Валя і Олена залишилися з мамами вдома. Наша квартира була на другому поверсі. На першому загинули майже всі сусіди, які там залишилися. Наших врятували хлопці-військові, які приїхали через кілька годин на бронетранспортері. Ще одна сестра, Клава, тільки повернулася з нічної зміни і лягла спати. Почувши крики, вона прокинулася і кинулася бігти. За нею бігла подружка-сусідка. Пульпа стала їх наздоганяти, у Клави і сусідки з ніг злетіли чобітки. Клава продовжила бігти босоніж, а сусідка стала шукати чоботи. Клаві вдалося вирватися, а сусідку засмоктала пульпа і вона загинула ... Всіх постраждалих поселили в 123-й і 114-й школах. Місяць люди жили в школах, а потім їм стали давати квартири на вул. Тампере і Шліхтера в недобудованих будинках і грошове забезпечення - трохи більше ста рублів на сім'ю ".

затоплені будинки внаслідок куренівської трагедії

В.І. Ткаченко, військовий:

Спочатку ми працювали вручну, за допомогою лопат, а коли пригнали екскаватор, почали лунати крики заживо похованих. Ще живих людей чіпляло ковшем. Стояти поруч було нестерпно. Іноді в ківш попадали руки, ноги, тіла людей, розірваних ударом лавини на частини. Траплялися неймовірно знівечені тіла людей. Всю ніч світили прожектори, які вихоплювали все нові подробиці кошмару. Десь відкопали дитячу групу і виховательку. Потім добралися до забитого людьми трамвая, повністю похованого під багатометровим шаром пульпи. Нерозчленовані тіла звозили на територію Павлівської лікарні і складали рядами. Кілька днів перед будівлею стояла виюча, кричуща, збожеволіла від горя юрба людей, які прийшли сюди шукати своїх близьких.

радянські військові їдуть вулицею, залитою брудом внаслідок куренівської трагедії

"Бульвар Гордона" цитує доповіді КДБ при Раді міністрів УРСР на адресу ЦК КПУ 14 березня 1961 року:  "Цілком таємно. У зв'язку з катастрофою в Подільському районі м.Києва органи держбезпеки проводять необхідні агентурно-оперативні заходи щодо виявлення осіб, які намагаються використовувати цей факт в антирадянських і провокаційних цілях. Одночасно нами посилено контроль за поштовою листуванням, особливо тим, що виходить за кордон ... В результаті контролю поштового листування виявлено 15 документів, в яких повідомляється про катастрофу в Києві. Так, жителька Ярославської вулиці, № 21 Савчук своїм родичам в Вінницькій області пише:

"Більше тисячі людей згоріло, потонуло ... Перший поверх лікарні на Куренівці затопило, загинули хворі і медперсонал. Я була випадковим свідком, як в анатомку вивантажували шматки обгорілого м'яса".

Невідомий автор у своєму листі на ім'я Шматченко, що проживає в Сумах:

"У нас одна жінка їхала в автобусі на роботу, і раптом як хлине назустріч вода, автобус перевернуло, розбився і вибухнув бак з бензином. Всередині автобуса - каша, люди не можуть вилізти з машини, зверху заливає водою, а бензин розлився по воді і горить".

З листа жителя Миколаївської області громадянина Шамлі:

"Трамваї горять - замикання електромережі. Жодна машина, жоден автобус, жоден трамвай, жоден пішохід не вибралися з цієї зони ".

потоки бруду, що затопив куренівку

У листі, адресованому Білим в Полтаву:

"Загинуло близько двох тисяч чоловік. Рятувальні команди, кинуті на порятунок людей, теж загинули. Людей рятували з вертольотів. Всі лікарні Києва переповнені постраждалими людьми. Навіть школи і клуби заповнені постраждалими".

Фрагмент листа, наведеного в доповіді в ЦК КПУ 18 березня 1961 року: "

Важко вам передати те враження, коли бачиш, що біжать жінки з божевільними очима і кричать: "Де мої діти, де моя мати, чоловік, брат, сестра ?!". Деякі зійшли з розуму. Наша співробітниця збожеволіла, у неї загинула вся сім'я – шестеро осіб".

Доктор фізико-математичних наук Д.Т. Курнатовський:

"Куренівка представляла собою страшне видовище: на всьому просторі, скільки бачило око, втомлені солдати, по коліно в багнюці, розкопували загиблих, просуваючись в викопаних траншеях. Вони розкопали наш рояль, старовинні книги - дідову бібліотеку, картини. Коли витягли ліжечко з дитиною наших сусідів, я не витримав і втік".

затоплена площа внаслідок куренівської трагедії

Як радянська влада приховувала дані про Куренівську трагедію 

Влада довгий час приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії, 13 березня в Києві було вимкнено міжміський і міжнародний зв'язок, маршрут літаків змінили так, щоб вони не пролітали над цією ділянкою.

Офіційне повідомлення про катастрофу по державному Українському радіо було передано лише 16 березня.

У повідомленні урядової комісії про розслідування причин аварії було вказано: "У районі аварії загинуло 145 осіб". За даними київського історика Олександра Анісімова, це приблизно 1,5 тисяч осіб. Історик Ілля Афанасьєв у 2016 році науково довів, що внаслідок Куренівської катастрофи загинуло приблизно від 250 до 550, а найбільш вірогідним назвав діапазон 350-450 осіб.

Загиблих навмисно ховали на різних кладовищах, вказуючи в документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті.

олесь давидов

Винним в трагедії дослідники називають голову міськвиконкому Олексія Давидова, який у 1950 році підписав рішення про початок скидання пульпи до Бабиного яру. Вважається, що він покінчив самогубством, хоча офіційна причина смерті – інфаркт. За те, що сталося, було засуджено шістьох посадових осіб — двох проектувальників з Москви і чотирьох керівників київського будівельного управління. Згідно з висновком державної експертної комісії, причиною аварії названо "помилки в проекті гідровідвалів і дамби", а також "дефекти при проведенні будівельних робіт".

Понад три мільйони кубічних метрів пульпи, які залишалися у відрогах Бабиного яру, відкачали до кар'єрів цегельних заводів, звідки вона потім потрапляла до річки Сирець. Частину пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані повертали самоскидами назад, використовуючи для засипання яру. Було збудовано нову капітальну бетонну дамбу 172 метри завдовжки і 25 метрів заввишки, тобто таку, яку передбачав первісний проект початку 50-х років. На гребені дамби висадили молоді тополі.

Через заповнену частину яру проклали дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинішньої вулиці імені Олени Теліги) і влаштували парк.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme