Грюнвальд-605 - чи Грюнвальд 2.0?

Ну, здолали брати - слов'яни тевтонських супостатів, ну вбили 8 тисяч і ще 14 - полонили, невдовзі стерши з історії Тевтонський орден як явище - та й по всьому. При тому ще й самі зазнали не сильно менших втрат. Писати про те, яка коругва з 90 союзницьких і 50-з-чимось орденських коли і куди повернула - немає сенсу, з цим вже щасливо впорались фахівці.

Цікавіше, що в битві тоді зійшлись чимало персонажів, які потім ще добряче виступили на історичній арені. Майбутній вождь гуситів Ян Жижка, майбутній хан Золотої Орди Джелаль ед-Дін, майбутній великий князь Литовський Сигізмунд Кейстутович, майбутній намісник Чеського королівства, і майбутній предок (чи як поделікатніше це сформулювати?) князів Вишневецьких і Збаразьких Сигізмунд Корибутович, майбутній засновник династії князів Острозьких, тоді ще зовсім не преподобний Феодосій Острозький - і десятки інших.

Але й їхня частина історичної п'єси вже не тільки зіграна - але й добряче підзабута вдячними нащадками. Нагадують про неї хіба монументи на честь битви (в самій лиш Галичині і тільки на 500-літній ювілей їх поставили більш ніж 60 штук), старанно потрощені німцями під час Другої світової - і не менш старанно відновлені братами-слов'янами після її завершення.

А через короткий час після власне події Грюнвальдська битва перетворилась на подію радше ідеологічну, аніж історичну. Спочатку переможці з'ясовували, хто найбільше посприяв перемозі, потім - вже внуки - складали про битву героїчні балади, а потім дійшло і до легенд з міфами.

До ХХ століття, однозначно, дожили переважно міфи. Націонал-соціалісти малювали з тевтонських горлорізів героїв-культуртрегерів, які поплатились головами за бажання нести світло цивілізації слов'янській наволочі. Радянська пропаганда ліпила з Грюнвальду щось на кшталт "середньовічного Сталінграду", де "росіяни з братами-словянами" - ну, в сенсі три смоленські хоругви з 40 литовських (чисто українських з них було теж небагато - 7-8), і 50 польських, зупинили полчища німецько-тевтонських окупантів. Кожен, врешті, вправлявся у міфотворенні у відповідності до наявних історичних потреб.

Химерно інше. Ще 5 років тому, на 600-ту річницю битви, всі її колишні учасники - включно з українцями, німцями, литовцями, поляками і навіть росіянами - цілком мирно реконструювали, співали історичних пісень і братались. Здавалося, що ця сторінка історії перегорнута раз і назавжди. І наступної "битви народів" зі схожим складом не буде - бо бути не може. 5 тисяч реконструкторів (без Стрєлкова-Гіркіна) - і більш ніж 200 тисяч глядачів всіх націй та народностей згадували давні події і раділи життю.

Минуло п'ять років - і все перевернулось. Братання кудись зникло. "Смоленські хоругви" воюють з київськими, подільськими, галицькими і львівськими. А заодно погрожують Польщі й невеликому сьогодні "князівству литовському". Заодно заганяючи в "скрєпи" - або в бараки, кому як повезе - непрямих спадкоємців Джелаль ед-Діна. І обзиваючи нехорошими словами - щоправда, з безпечної відстані - спадкоємців Тевтонського ордену.

Фактично всі учасники "грюнвальдської коаліції" зараз, як і більш ніж півтисячі років тому, відчувають загрозу, яка виходить з однієї точки. Тільки точка ця вже немає нічого спільного з Пруссією.

При тому історія дала українцям, полякам і литовцям не тільки позитивні уроки. Грюнвальд особливо яскраво виглядає, приміром, в порівнянні з Другою світовою, під час якої українці зітнулись з поляками в смертельному двобої. Програли і одні, і другі. Програли все, що тільки могли. Включно з третиною населення.

Звичайно, часи змінились. І уроки позавчорашньої історії не завше можна застосувати до історії сьогоднішньої. Але старий, запилюжений і похований під шарами російської телериторики привид правдивої єдності реальних слов'ян, схоже, знову потрібен світові. Лишень три смоленські хоругви будуть тепер не з нами.