Фільм жовтня. Саул на шляху з Аушвіца: Історія однієї втечі

У прокаті з 6 жовтня. "Син Саула" або "Син Шауля" (угор. Saul fia, Угорщина) - перша повнометражна робота 39-річного режисера Ласло Немеша. Доля фільму унікальна для дебюту: Гран-прі Каннського фестивалю, "Золотий глобус" і "Оскар 2016" за кращу картину на іноземній мові. Впливовий британський кінокритик Пітер Бредшоу ("Гардіан") зазначив: "За будь-якими стандартами цей фільм можна було б вважати видатним, але для дебюту він є вражаючим". До того ж тема - давно і добре освоєна світовим кінематографом: Голокост. Що ж зробив Немеш?

Події фільму відбуваються в жовтні 1944 року в концтаборі Аушвіц-Біркенау. Саул Ауслендер (Геза Рьоріг) входить до складу зондеркоманди - спеціальної групи євреїв-в'язнів, яким нацисти доручають виконувати частину допоміжних робіт, пов'язаних зі знищенням людей в газових камерах, спалюванням їх тіл і сортуванням речей страчених. Саул стає свідком того, як нацистський лікар добиває вижившого в газовій камері хлопчика. Він вирішує, що хлопчика необхідно поховати згідно іудейському ритуалу, з поминальною молитвою (Кадіша), для чого намагається знайти рабина, а також видає дитину за свого сина. Паралельно інші члени зондеркоманди готують втечу, до якої також виявляється залученим Саул. В результаті групі ув'язнених вдається вирватися за колючий дріт, Саул при цьому несе на собі мішок з тілом хлопчика.

Кіно про катастрофу - жанр давній, але багато в чому суперечливий. Суперечливість пов'язана з крайньою складністю в пошуку мови вираження: як можна показати в ігровій формі те, що не піддається ніякому осмисленню? Будь-який кадр табірної кінохроніки за своєю переконливостю перекреслює як завгодно добре продуману ігрову картину.

Ласло Немеш знайшов простий і близький до геніальності варіант. Він дав в руки оператору Матьяшу Ердею 35-міліметрову камеру, але рухатися при цьому наказав як з легкою ручною. Щоб уявити собі складність подібного завдання, досить згадати, що важить подібне обладнання не один десяток кілограм. Ердей, однак, впорався блискуче - камера просто танцює. Завдяки цьому досягається вражаюче поєднання високої якості і водночас документалістичної точності зображення. А ще дозволяє створювати приголомшливі психологічні образи: великі плани героїв, в першу чергу - самого Саула - забути просто неможливо.

Ще одна складова успіху - робота Гези Рьоріга, для якого це теж дебют. Рьоріг - літератор, автор восьми поетичних збірок, його акторський досвід є мінімальним - пара епізодів в серіалах в далекій юності. Тим більше вражає точність, з якою він втілює і крайню спустошеність свого героя, і його внутрішнє перетворення в фіналі. Саул-Рьоріг - єдиний, в якому прокидається людська гідність в повній мірі, єдиний, хто кидає виклик жахливим обставинам, єдиний, хто стверджує життя в царстві смерті.

Ось такою є формула великого фільму: новаторський режисерський прийом + вражаюча звукова і візуальна атмосфера + акторська майстерність. Поза всякими сумнівами, "Син Саула" - найкращий екранний твір про Голокост як мінімум за останнє десятиліття.

Дмитро Десятерик, "День", спеціально для "Ділової столиці"