Дві зірки просто неба: Як мама зі "Школи" та її донька намагаються не стати безхатьками

Ольга Пескова зіграла першу в своєму житті роль, а її донька Віка робить перші кроки в якості співачки. Але через життєві обставини через три дні вони обидві можуть опинитися на вулиці

Depo.Життя
20 березня 2018 16:00
ФОТО: depo.ua
Дві зірки просто неба: Як мама зі "Школи" та її донька намагаються не стати безхатьками

Історія Ольги Пескової зібрала в "Фейсбуці" майже десять тисяч репостів. Це був крик душі – самотня мати, переселенка з Донбасу, відчайдушно намагається втриматися в Києві і дати своїй доньці можливість вчитися далі.

Донька Олі, 13-річна Віка – вокалістка. Повернення на Луганщину для неї може стати кінцем співочої кар'єри, яка тільки-но починається.

Оля працює прибиральницею і шиє одяг.

"Потрібна робота. Багато роботи. Дуже багато роботи", - так починався допис. Його репостнули більше 8500 разів і кияни зробили Ользі стільки замовлень, що вона тепер працює по двадцять годин на добу.

Оля і Віка мають на що жити, але тепер не мають де – власниця продає квартиру, яку вони орендували останні чотири роки, і залишила їм два тижні на те, щоб знайти нову. Через два дні термін минає, житло досі не знайдене. Справа в тому, що Оля має на оренду невеликі гроші, а ще - собаку і кота. Ольга знову зважилася просити "допомоги залу".

Тепер всім фейсбуком маленькій дружній родині шукають квартиру. Але не вдається.

ЇЇ історія могла би бути однією з тисяч - про боротьбу переселенців з обставинами, але в ній зійшлися одразу кілька факторів, кожен з яких, сам по собі, може вибити в людини землю з під ніг. По-перше, Оля – сирота і їй немає до кого повертатися. В Сіверськодонецьку живе бабуся, але і та відмовила в притулку онуці з правнучкою. По друге – Оля не має постійної роботи і перебивається нерегулярним заробітком. По третє – чоловік пішов і відмовляється допомагати донці, а Віці треба оплачувати навчання, щоб стати співачкою. Це заповітна мрія дівчини, в яку вже вкладено стільки сил.

Це історія про те, як два таланти намагаються пробитися без будь-якої допомоги. І про здатність українців об'єднуватися і приходити на допомогу геть незнайомим людям.

Історія жінки, яка з дитинства майже не бачила щастя. Величезної материнської любові, що примушує пручатися обставинам і жити далі, попри все. Працювати. Залишатися оптимісткою. Вірити в те, що всі мрії збуваються, якщо не відступишся.

Далі – пряма мова.

Я почала шити, коли Віка пішла на підготовку до школи. Їй потрібен був одяг і я сама зшила костюм. Всі були в захваті, стали просити зшити і їм щось. Так я стала сама шити для малої концертний одяг і костюми на свята. За ці роки зібралася колекція з сотні новорічних костюмів, інколи даю їх в оренду.

А в 9 років Віку взяли в школу мюзиклу і мені запропонували шити костюми для трупи, щоб це йшло в рахунок оплати за її навчання. Це була чудова нагода дати їй можливість вчитися і виступати, звісно я погодилася. Ми стали їздити на гастролі, моя дитина вперше побачила великі українські міста, в перший раз побувала в готелі. Вона бігала по готелю в Харкові і цілувала стіни, "вони такі красиві, мама, це оксамит?!"

Ми завжди жили в орендованих квартирах і могли дозволити собі тільки бюджетні варіанти.

До семи років я жила з мамою і папою в Авдіївці. Тато працював в Донецькому аеропорту, мама – вчителькою англійської, в нас була трикімнатна квартира і життя, яке хотіла б собі будь-яка маленька дівчинка.

Коли я вчилася в першому класі, мама загинула. Її збила машина, коли вона поверталася взимку з батьківських зборів. Тато через кілька місяців знову одружився, мене відправили до бабусі в Сєвєродонецьк, через рік - до іншої бабусі на Черкащину, потім тато знову одружився і забрав мене до себе. За 11 років я змінила вісім шкіл.

Мій тато був чудовою людиною. Якщо не пив... Зрештою він помер на вулиці, я навіть не знаю, де його поховали.

Я закінчила культпросвітвчилище в Каневі, вивчилася на режисера. В 17 років вийшла заміж, в 18 народила сина. Чоловік нас перевіз в своє рідне село.

Я завжди мріяла бути акторкою. Але треба було працювати на городі. Чоловік суворий, життя в мене проходило між "ти мусиш" і "ти не заслуговуєш".

Знаєте, перше, що мені кинулося в очі, коли я зустріла свого майбутнього чоловіка – білі шкарпетки. Значить чистоплотний. І я знала, що він з міцної родини, то може не буде пити і бити. Як мій батько. Буде надійний.

Мабуть, треба усе ж таки по великому коханню заміж виходити… В нас же якось одразу… не пішло. Але жили, він виїжджав на заробітки в Київ, я працювала хореографом в школі, син виступав на концертах і конкурсах, співав і танцював. Коли йому було 8 років, він пройшов кастинг і мені сказали, що як ми хочемо розвивати таланти в дитині, то треба переїжджати в Київ.

Чоловік все одно більше часу проводив в Києві, тож чому б ні? Орендували квартиру, я влаштувалася консьєржкою. Головна радість – що сина взяли в дитячу академію мистецтв, зрештою він пішов вчитися на режисера. А я народила Віку. Я дуже хотіла доньку. І ще – зберегти, склеїти сім'ю.

Ольга та її діти

Ми з чоловіком категорично не підходили один одному. Він дорікав, що я замало його кохаю і постійно чогось вимагав, мене ранила його категоричність і жорстокість. Гадаю, ми любили одне одного, але не так, як одне одному було треба.

Ми прожили 23 роки, останні чотири - вже просто як сусіди, за квартиру платили і харчі купували разом. Він заробляв тим, що клав плитку, я шила на замовлення, перепродавала речі б/в і прибирала в офісах.

В жовтні мій вже колишній чоловік зустрів нову жінку, пішов до неї жити і почав процес розлучення. І я, і Віка були раді за нього, що він знайшов своє щастя. Він обіцяв допомагати донці. Син вже дорослий, в нього своя сім'я.

Орендувати житло стало дуже важко, чоловік грошима не допомагав, навчання Віки вокалу називав нашою примхою. Сказав – в нього тепер інше життя і є більш актуальні потреби.

Я була у відчаї, коли зробила той свій перший допис. Було дуже ніяково, але нам справді вже не було на що жити. Заробітку, якого вистачало, щоб вносити свою частку за їжу та оренду житла, не вистачало, щоб утримувати родину. Дуже потрібна була робота. Багато роботи.

Замовлень зараз дуже багато, я не від чого не відмовляюся і прагну все робити на совість. Я обожнюю, коли клієнти задоволені результатом.

Мені Бог не дав ані краси, ані вроди. Все – в моїх дітях. Син красивий, добрий, він ідеал чоловіка і чудовий режисер. Віка – це моя маленька мрія, моє зворушливе дурко з двома косами.

Вона дуже музикальна. Коли їй було два роки, сусід через стінку грав на скрипці, і Віка почала підспівувати. Чоловік звернув мою увагу, мовляв чуєш, як співає. Потім це стали помічати викладачі на підготовці до школи. Далі я робила все від мене залежне, щоб Віка могла більше виступати, навчатися і розвивати свій талант. Після перемоги в черговому конкурсі один з членів журі сказав, що він би її вже взяв розкручувати. Але все впирається в гроші, в нього таких нема, в нас тим паче нема. Він все одно допоміг нам - він має студію звукозапису і подарував Віці пісню "під ключ".

Для нас це стало знаком – те, що спеціалісти визнають її талант. Ми завжди собі так загадуємо – якщо є талант, Бог допоможе.

І він справді допомагає. На тому ж виступі Віку помітили в відомому продюсерському центрі, зараз вони в своїй сфері - найкрутіші. Місяць навчання в них коштує близько трьох тисяч гривень, це непідйомні гроші для нас, але мою Віку взяли безкоштовно. Зараз вона потрапила до їхнього топового викладача, одне заняття коштує 350 гривень. Таких занять треба кілька на тиждень, а ми собі зараз можемо дозволити одне на місяць.

Чи це не я придумала своїй дитині, що вона співачка? Я думала про це, сказала їй, нехай сама вибере - хоче вона продовжувати, чи ні. Тим паче, що і мені це важко, навчання і участь в конкурсах вимагають багато грошей. Моя мала сказала: мамо, заспокойся. Все в нас вийде.

Віка співає всюди, навіть в підземному переході. Перший раз дуже ніяково було, вона мене вмовила дозволити.

А оце - в метро.

Наразі її підтримує дівчина з Нідерландів, вона співачка і продюсер, родом з України. Сама нам написала, взялася безкоштовно з моєю Вікою займатися вокалом по скайпу, і якщо вийде – продюсувати її. Вона їй подарувала дві авторські пісні.

Віка вже заробила свою першу тисячу гривень як співачка, виступила на святковому корпоративі. Вона мріє стати співачкою на рівні Адель. Якщо зі співом не вийде, в нас є запасний план – хореографія. І ще один запасний – Віка чудово малює, вона створює цілі комікси.

Про що я мрію для себе? Я мрію бути акторкою. В серіалі "Школа" я зіграла маму одної з головних героїнь - Оксани Хоменко. Ми з малою працювали в масовці, коли мені подзвонили і запросили на кастинг в цей же серіал. Грати – це було нереально круто, я тоді не ходила - літала! Так за це ще й гроші платили, майже тисячу гривень за зміну, я могла оплатити Віці уроки по вокалу.

Зрештою, єдине, чого тепер не вистачає для щастя – житла. На початку березня власниця повідомила, що вона продає квартиру і ми маємо з'їхати. Це було як грім, я ж тільки в своєму районі почала напрацьовувати базу клієнтів, тільки життя почало налагоджуватися.

Здавалося, за 5 тисяч можна щось знайти, але пропонують житло в такому стані, що я туди дитину не приведу. Ще дуже важко знайти квартиру, коли в тебе собака і кіт. Ну а як ми їх викинемо, вони ж члени родини. Кекс (мопс, - ред) колись врятував мене від депресії, фактично витяг з того світу.

Пес Кекс і кіт Семен

Я розумію, що бюджет маленький, але вказую стільки, скільки точно можу заробити, бо сьогодні замовлення є, а завтра нема. В мене ще й кредитні борги. І навчання доньки.

Ми невибагливі, нам навіть меблі не потрібні. А замість ліжка маємо матрац.

Зараз я шию і працюю прибиральницею. Не маю офіційної роботи. За спеціальністю я працювала 20 років тому. Щоб ходити на співбесіди, треба нігті і волосся привести до ладу, одяг нормальний, а не заношений. Всі більш-менш нормальні речі я давно продала. Треба було якось виживати.

Я знаю, що я видерусь. Але не хочу з Києва їхати. Це буде крапка на навчанні Віки. Яке на неї чекає майбутнє в хаті в бабусі, що її не хоче?

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя