Антирекорд з кількості заражених COVID-19 медиків: Інфекціоніст розповів, чому його поставила саме Україна

Чому Україна б’є усі антирекорди по кількості заражених на коронавірус медиків, з яких причин їх змушують писати пояснювальні про те, що вони заразилися на прогулянці із собакою та який метод лікування  COVID-19 "застряг" через повільні дії МОЗ

Антирекорд з кількості заражених COVID-1…

 

Про це та більше журналістка Depo.ua поговорила із лікарем-інфекціоністом, кандидатом медичних наук Юрієм Жигарєвим.

– Юрію, наразі бачимо, що величезна частка із підтверджених заражених коронавірусом в Україні – це медики. На вашу думку, із чим це пов’язано?

Дійсно, на сьогоднішній день ми фактично встановили антирекорд з кількості заражених медпрацівників – це +- 20%. Жодна інша країна світу не дає таких показників.

Основну причину я бачу у тому, що в нас дуже мало тестують. При цьому кажуть, що наші лабораторії, які зараз проводять ПЛР-тести, недозавантажені. То чому б не протестувати усіх людей, які цього потребують, хоча б за наявності симптомів? Я вже не кажу про здорових, як це робиться в інших країнах. 

До того ж, маємо ситуацію, коли медичного працівника за наявності відповідних симптомів гарантовано протестують на COVID-19, але коли справа дійде до літньої жінки 70-ти років, яка захворіла вдома, то дуже висока ймовірність, що її ніхто не тестуватиме. Вона зателефонує своєму сімейному лікарю, а той скаже сидіти вдома на самоізоляції, лікуватися, пити багато рідини і приймати парацетамол за підвищеної температури, і все. Тут саме по собі нічого не працюватиме – систему та засоби для неї має забезпечити держава.

Друга причина – це медичний захист, точніше, його відсутність. Якщо у Києві ми маємо більш-менш хорошу ситуацію, то у регіонах з постачанням засобів захисту дійсно є проблеми, особливо в невеликих лікарнях. Буває, що дадуть коробку масок на тиждень, і от вам весь захист. Працюйте, як хочете. 

Окрім того, зараз із зараженими пацієнтами першочергово почали стикатися лікарі, які до цього не мали справи ні з чим подібним і не мають такої підготовки, як інфекціоністи. Якщо у нас застосування засобів індивідуального захисту – це вже рефлекси на рівні підсвідомості, то лікарям інших спеціальностей працювати з інфекційними хворими незвично, і їм трохи важче. 

– Ще на початку історії із поширенням епідемії в Україні у соцмережах зустрічалося багато історій людей, яких категорично не бажали перевіряти на COVID-19 за наявності повного спектру симптомів. Чи не могли на той час бути розпорядження "зверху" про приховування даних?

Дуже дивні ситуації. Але жодних розпоряджень "згори" не тестувати на коронавірус чи щось приховувати на національному рівні не було.

Втім, це може бути ініціативою на місцях. Наприклад, головний лікар чи директор департаменту має обмаль тестів і віддає неофіційне розпорядження про те, щоб використовувати їх економно. З регіонів до мене дійсно доходила інформація, що такі проблеми є.

І корінь усього цього – національний безлад, державні судоми, які я б порівняв із епілептичним нападом – некоординовані рухи із подальшим здивуванням від "результату". А так – відсутність адекватної владної вертикалі, державного  правління, стратегії. 

Достатню кількість тестів  можна було придбати давно – вони не у дефіциті. І у нас є свої компанії, які зробили вітчизняні ПЛР-тести. Будь у них нормальна державна підтримка та фінансування, потреби України у тестах можна було закрити ще 2 місяці тому, та ще й у Китай відправити. 

– Після того, як в Україні почали виявляти перших заражених, складалося враження про повну непідготовленість лікарів. На місцях медикам були розіслані рекомендації, по лікарнях зробили тематичні зібрання, і на тому все...

Я б сказав, що ця непідготовленість знову ж таки – наслідок загальнодержавного підходу. На особистому досвіді я зіткнувся із тим, що у перші тижні лікарі інших спеціальностей телефонували мені, і просто питали, що робити. Повна паніка і безлад. Ніхто не розумів, куди звертатися, що робити. Потім поступово все почало налагоджуватись, але не так швидко, як того би хотілося.

Добре, що Китай все ж стримав поширення COVID-19 на певний час. Якби нас "вдарило" одразу, ситуація була б геть іншою.. А так час на "розкачку" все ж був, процеси були запущені, і епідемія не заскочила Україну зненацька. І хоч у якомусь сенсі ми зустріли це підготовленими. 

– А як би ви охарактеризували психологічний стан ваших колег, які безпосередньо працюють із хворими в умовах епідемії? Чи трапляються панічні настрої?

Реакції дуже різняться, залежно від людини і її ситуації. Мабуть, найменше це вплинуло на інфекціоністів – працювати із інфікованими ми звикли, а людина, яка боїться щось десь там підхопити, просто не обере цю спеціальність. 

Але здебільшого страхи і побоювання колег зараз пов’язані зі здоров’ям своєї родини та близьких людей. Хтось навіть залишається на ніч у лікарні чи готелі, аби тільки не контактувати з родиною і не принести інфекцію додому.

Спочатку траплялися і панічні настрої, особливо у лікарів, які ніколи не працювали із такими хворими – відповідно, їм незвично бути у захисті і постійно наражати себе на небезпеку. Зараз, звісно, вже краще. Але були ситуації, коли лікар телефонує мені, і я розумію, що по той бік слухавки майже істерика.

До того ж, медики не почуваються захищеними державою. У нас елементарно немає ніякого страхування. Якби медпрацівник знав що у випадку зараження отримає якісь 50 тисяч, певну фінансову подушку, йому було б не так лячно.

Натомість маємо абсурдно протилежну ситуацію "турботи", особливо у регіонах, коли головні лікарі змушують своїх заражених працівників писати заяви-пояснення. Суть їх зводиться до того, що ви пишете, де заразилися, і це "де" – у будь-якому місці, крім лікарні, хоч на прогулянці із собакою. Навіть гірше: вимагають писати пояснювальні про невикористання чи неправильне використання засобів індивідуального захисту. Просто уявіть собі медичну сестру, від якої вимагають написати, що вона неправильно надягла маску, тому і підхопила коронавірус. Виглядає маячнею, але це абсолютно реальні ситуації.

Таким чином на місцевому рівні намагаються уникнути "розбору польотів" згори – адже за наявності купи заражених медпрацівників до установи виникає багато запитань.

А якщо ви не вибиваєтеся із загальної статистики, ніхто до вас не приїде і у реальному стані речей розбиратися не буде. І управлінці на місцях – головні лікарі, голови департаментів – продовжують відчувати себе там абсолютними монархами.

Люди не відчувають захищеності – ані матеріальним устаткуванням, ані фінансово, ані юридично. Що казати, якщо у МОЗ навіть готовий наказ про один зі способів допомоги хворих на COVID-19 затвердити не можуть…

– Про який саме спосіб йдеться?

Використання плазми крові людей, які вже перенесли коронавірусну інфекцію. Людина, що вже перехворіла COVID-19б має відповідні антитіла. І плазму з її крові із цими антитілами можна переливати хворим у важкому стані.

Такий спосіб вже широко використовується у багатьох країнах. Звісно ж, це не панацея, а лише один із методів лікування, втім він є і працює. До того ж – фактично нічого не коштує.

Ми (ініціативна робоча група спеціалістів, до складу якої входить герой нашої публікації, - ред.) вже намагалися ввести це в Україні, навіть підготували наказ для МОЗу. Але люди іноді неспроможні  просто взяти і підписати готовий документ. Спосіб, який потенційно б міг урятувати чиїсь життя, поки що поза законом.

– І як масово визначати людей із антитілами?

Є так звані ІФА-тестування – це лабораторні аналізи, які якраз виявляють людей, що раніше були інфіковані, тоді як ПЛР-діагностика дозволяє визначати наявність вірусу тільки у гострий період захворювання.

У мене зараз дуже багато пацієнтів, які звертаються з питанням про те, як вони можуть дізнатися – чи перехворіли вони вже на коронавірус, чи ні, адже більшість людей все ж переносить COVID-19 у легкій чи навіть непомітній формі. 

До того ж, це могло б стати варіантом убезпечення від зараження медичних працівників. Люди, які вже перехворіли, зможуть майже без ризику контактувати із зараженими. Таким чином можна відправити на самоізоляцію медиків, які не мають імунітету, особливо із вразливих категорій: похилого віку, які мають хронічні захворювання 

 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"