Справа і тіло: поховайте, нарешті, Гонгадзе!

Вже й сам шеф СБ не згадує про свій напад гласності, хоч і говорив (вельми нелогічно, як на мій погляд), що це «допоможе нарешті дізнатися імена замовників вбивства Гонгадзе». Чесно кажучи, абсолютно незрозуміло, яким чином з оприлюднених матеріалів можна буде дізнатися імена замовників, швидше за все, ми переконаємося ще раз, що абсолютно всі зацікавлені сторони дійшли консенсусу у питанні про те, що все слід списати на покійного Кравченка, і що весь судовий процес служив єдиній меті - підігнати вирок до цієї парадигми.

Мене ж найбільше цікавить відповідь на інше питання: завершена взагалі ця справа чи ні, а якщо завершена - то з якої причини до цього часу не поховано тіло Гонгадзе? Мені навіть все одно, чи дійсно це його тіло або не його. Думаю, що для ідентифікації останків зовсім необов'язково тримати це тіло в холодильнику на Оранжерейній, що в принципі не узгоджується з жодними законами логіки та й з поняттям людяного поводження з померлими взагалі.

Для прикладу: серед росіян є багато адептів повір'я про те, що всі неприємності в Росії відбуваються через те, що в самому астральному місці країни знаходиться не похована мумія. Є цілий рух за те, щоб поховати, нарешті, Леніна, таким чином повернувши Росію до якогось втраченого історичного вектора. З іншого боку, і для влади мавзолей - явище сакральне, на ньому будується вся її легітимність та й весь архетипний ряд від «діди воювали» до Гагаріна.

Але нас в Україні, що змушує п'ятнадцятий рік тримати в морозильній камері тіло людини, яку ми ж проголосили совістю вітчизняної журналістики? На честь якої перейменували вулиці та якій поставили пам'ятник (здається, так і не взятий на облік комунальними службами)? Більше того, питання про її подальшу долю стикається з цією стіною мовчання, так як фактично ніхто з можновладців не ризикне організувати її похорон. І, здається, навіть свідомо жене з голови думку про те, що робити з тілом журналіста. Не тільки через те, що сама похоронна процесія може обернутися антиурядовою демонстрацією, але й тому, що сплеск інтересу до напівзабутої уже справи може змусити громадську думку по-новому поглянути і навіть переоцінити події тих років.

Не кажучи вже про те, що багатьом, напевно, буде незручно, якщо суспільство поставить питання: а раптом це не Кучма з Литвином замовили вбивство Гонгадзе? Раптом тут замішаний, наприклад, ще один президент з сусідньої країни, який зробив якраз кар'єру на прослуховуваннях і підгляданнях, наприклад, за своїм генеральним прокурором? Але така постановка питання може серйозно змінити наше ставлення до фігурантів всього, що відбулося. Неминуче, наприклад, буде поставлене питання, а Мельниченко - він дійсно майор, чи в сусідній державі у нього звання вище?

Тим часом наша зовсім недавня історія починає цементуватися, і незабаром камінчики цієї стіни так будуть підігнані один під одного, що неможливо буде витягнути й одного так, щоб не звалилася вся конструкція. Але хіба це вперше? З історії Великої Вітчизняної так, наприклад, ніхто і не ризикнув вилучити вигаданий від початку і до кінця «подвиг панфіловців», інакше він би, безсумнівно, обрушив й інші легенди, які стали культовими, про масовий героїзм радянського народу. Ніхто не буде переглядати справу Чикатило, хоча ряд факторів вказують на те, що перед нами приклад міського дурника, на якого списали всі нерозкриті в окрузі «вісяки» та ще й визнаного винним задовго до суду завдяки дикій розкрутці в засобах масової інформації. Як правило, в таких випадках прийнято пояснювати свою бездіяльність дуже абстрактною фразою «щоб не було спекуляцій». Але ж спекуляції вже є, і їх буде ще більше!

Той же Євген Марчук, який раптом почав звинувачувати Леоніда Кучму в організації інформаційних кампаній та фальсифікації слідства у справі Гонгадзе, - це лише перша ластівка. Ну, припустимо, з Марчуком все ясно, ми всі чудово пам'ятаємо, як цей персонаж у складі «канівської четвірки» запевняв, що у нього є відеокасета з доказами причетності Кучми до загибелі В'ячеслава Чорновола, але, будучи призначеним Кучмою на посаду міністра оборони, швидко ту касету «втратив». Я не виключаю, що незабаром на екранах замигочуть старі клоуни на кшталт Григорія Омельченка, що тикають пальцями у своїх опонентів на ток-шоу: «Це ти замовив убивство Гонгадзе! І ти теж!».

По-своєму, розпорядитися віддати, нарешті, це багатостраждальне тіло землі для президента (адже ніхто ж не сумнівається, що таке рішення буде приймати саме він) анітрохи не легше, ніж підписувати перемир'я з бойовиками. Популярності це не додасть, проте синців наб'є ще більше. Передбачаю вже навіть параноїдальні статті на тему «він щось цим приховує» і «це не просто так». Але виключно з міркувань людяності це рано чи пізно потрібно буде зробити.