Чому Собчак і російські ліберали - це герої радянського анекдоту

Російські ліберали - це люди особливі. Здатність працювати в країні, де вбивають журналістів та опозиціонерів (згадайте бодай Політковську та Немцова), погрожують ЗМІ (останній скандал між чеченцями та "Новою газетою" після публікації про катування людей), а майже 82% населення довіряють Путіну, можна вважати справжнім досягненням. Втім, деякі події у житті цих лібералів стають реальним приводом для того, щоб згадати старий радянський анекдот про зустріч американця та громадянина СРСР за кордоном. Зустрілися ці два поважних пани, американець і каже:

- У Вас, в СРСР, немає свободи слова. От ми, в США, можемо підійти до Білого дому і крикнути "Рейган – дурень". І нам за це нічого не буде.

Радянський громадянин не розгубився і відповів: Так у нас теж свобода слова. Ми теж можемо вийти на Красну площу і кричати: "Рейган – дурень".

Останній випад Ксенії Собчак (в Україні відома не тільки як ведуча "Дому-2" та дочка покійного політика Анатолія Собчака, але і журналістка, що ставить Путіну незручні питання) на адресу Петра Порошенка через санкції щодо "ВКонтакте" і "Однокласників" – типовий приклад цього анекдоту. Собчак у своїй промові говорила про 25 млн українців, яких "позбавили можливості спілкуватися" і втрату Порошенком цих 25 млн голосів. Говорила про поразку тих, хто розпочинав боротьбу із соцмережами. Згадувала про Майдан, добробати, спілкування і сторінки активістів, які є у цих соцмережах. Проте, Собчак чомусь забула, що на Росії заборонили Linldeln. Забула і про "пакет Ярової", який зобов'язує новинні портали, поштові сервіси, соцмережі, месенджери, форуми і навіть онлайн-магазини зберігати у себе інформацію про передачу та обробку текстових повідомлень, зображень, звукових файлів і відеозаписів користувачів. Спецслужби ж зможуть отримати доступ до цих даних, якщо це буде потрібно для розслідування або забезпечення державної безпеки.

І Собчак така не одна. Є досить відомий журналіст Олег Кашин, який багато пише про Україну. Після підписаного Порошенком Указу, що ввів у дію рішення РНБО про санкії до російських компаній, Кашин написав текст: "Кінець "вашої і нашої свободи". Чому ліберали перестали захоплюватися Україною". У ньому він стверджує, що російська антипутінська ліберальна аудиторія, для якої Майдан був перемогою Болотної, і котра вірила в Україну не реагуючи на критику Кремля, за три роки перестала сприймати постмайданну Україну як державу, де перемогла демократична мрія. Кашин бачить у цьому успіх, оскільки для росіян це має означати смерть концепції шестидесятників про "нашу і вашу свободу". Заборона російських соцмереж в Україні, мовляв, має об'єднати лібералів виключно на власній свободі, не озираючись на інші країни. Якби інші російські ліберали його послухали, було б легше всім. Це той Кашин, який критикував російський режим за війну в Україні, але весною 2014-го закликав припинити "громадянську війну в Україні", ввівши російські війська на Донбас.

Собчак, яка критикує Порошенка, не так давно казала, що також би анексувала Крим на місці Путіна. А Навальний, котрий так активно "мочив" Медведєва, говорив про незаконність введення російських військ у Крим, все одно вважає його російським.

Справа в тому, що нам, в Україні, також слід задуматися над словами Кашина про концепцію "нашої і вашої свободи". Українцям необхідно припинити думати про те, як допомогти білорусам звільнитися від диктатури, про критику росіян, які вірять Путіну. При цьому, слова російських лібералів мають викликати таку саму реакцію, як і умовного Жириновського – тобто, жодної. Більшість із цих лібералів ніколи не будуть при владі і нам доведеться на державному рівні вести діалог з Путіним, Шойгу, максимум - Навальним, який є швидше російським націоналістом і навряд чи буде повноцінним демократом. Вони, ці ліберали, типові герої анекдоту про американця і радянського мужика. Всі вони, попри філософські роздуми, власну позицію та умовну відкритість, продукти і гвинтики російської системи, які балансують у ній, трошки за іншою схемою, ніж звичайні російські пропагандисти. Їхня думка нічого не значить для нас. У нас власна країна і власна свобода. Українцям взагалі варто задуматися, чи потрібні нам, в Україні, російські "політичні біженці", (покійний Вороненков, а також Ілля Пономарьов) які також були частиною режиму Путіна, але в Україні швидко стали його критиками. Судячи з того, як українці реагують на слова Собчак і випади лібералів, на жаль, наше суспільство ще недостатньо відійшло від російського інформаційного впливу. Люди досі оглядаються на вигаданого "старшого брата", хоча він, цей "брат" - звичайне порожнє місце. А думки його інтелігенції і розуміння ним свободи давно програють за змістом нашим.