Чому російський фільм про Крим такий крутий

В прокат вийшов фільм "Крим" - картина, що відображує російський погляд на події "Кримської весни". І це якраз той випадок, коли ватна пропаганда на руку Україні 

Валя Котик
Журналіст відділу «Життя», редактор відділу «Молодий укроп»
Чому російський фільм про Крим такий кру…

Журналісти Depo.ua (не без насильства над собою) вивчили цей кінопродукт.

"Крим" - це продукт співробітника "Першого каналу" Олексія Піманова. Ініціатором створення картини був міністр оборони Росії Сергій Шойгу, який ще в березні 2014 року запропонував Піманову екранізувати події "Кримської весни". Ідея отримала схвалення в Путіна.

В принципі, вже на цьому можна було б поставити крапку і на фільмі, і на огляді, і на Піманові, але давайте не забувати, що Крим – це українська територія. Треба іноді цікавитися, що на ній робиться.

Тож, про кіно. Під нейтральною назвою ховається розповідь про стосунки севастопольця Саші і київської журналістки Олени, які познайомилися в Криму в 2013-му році, закохалися і ледь не посварилися через погляди на анексію. Киянка Олена вважає те, що відбулося з Кримом - окупацією, Сашко – "прісоєдіненієм". Такі собі Ромео та Джульєта в декораціях відбірних сюжетів російської пропаганди.

В ролях – Роман Куріцин, Євгенія Лапова, Павло Крайнов, Микита Абдулов, Павел Трубінер та інші маловідомі актори. Єдиний, більш-менш знаменитий – Борис Щербаков із божевільною фльмографією в 207 картин. І навіть не знаєш, який з них вказати, щоб всі впізнали.

Піманов в цьому фільмі – режисер-постановник, продюсер і автор сценарію. Оператор-постановник – Володимир Клімов, композитор – Олег Воляндо. На жаль в списках "Миротворця" поки що тільки Піманов.

От він на фото з зеленими чоловічками позує.

Вранці, 28 вересня на "Кінопоиске" фільму накрутили рейтинг настільки, що адмінам сайту довелося видалити близько 50 тисяч оцінок із зламаних акаунтів.

Коли вже ми отримали моральну травму і його подивилися, дозволимо собі переповісти сюжет, щоб хоча б вам не довелося так страждати тільки щоб знати, про що там йдеться.

2013 рік, Севастополь. Головний герой – колишній морпех Сашко звільняється з армії і іде працювати в школу вчителем фізкультури. Знайомиться з Оленою, яка знімається в фільмі про стародавню Україну.

"В Криму", - насмішливо перепитує Сашко. Цим режисер хоче підкреслити або те, що Крим ніколи не був Україною, або те, що Саша - тупий фізрук.

В них зав'язуються романтичні стосунки, вона знайомить його з батьком – українським військовим (Борис Щербаков).

Потім осінь, в Києві Майдан. Сашко їде в Київ до своєї Олени, яка є активісткою Євромайдану. Сашку Майдан не подобається.

На Майдані наш правильний російський хлопець рятує палаючого беркутівця Петрика. Беркутівці в цьому кині – позитивні, іконописні герої без недоліків і Петрик не є винятком.

Погостивши Сашко їде додому в Крим. На його автобус нападають бандерівці, по звірячому б'ють всіх, в тому числі і Сашка. Той опиняється в лікарні, до нього приїжджає Олена. Батьки Сашка називають її майданутою, вона з цим категорично не погоджується і вважає, що українці борються за свої права.

Олена хоче повернутися до Києва, але не може виїхати, бо на пероні в Сімферополі братва із щитами чекає на потяг з карателями з "Правого сектору". Обстановка напружена, всі нервують.

Паралельно російський спецназ в Криму викриває диверсійну групу СБУшників, які збиралися підірвати корабель. Який корабель, навіщо їм корабель? А, неважливо.

І поки ми готувалися побачити, як карателі знімають в Нацгвардію розіп'ятого хлопчика в трусиках, на кримський берег висаджується російський десант. Без шевронів. Ті самі зелені чоловічки, яких раніше "іхтамнет" за версією Путіна. Який погоджував цей фільм.

Цікаво, а головний герой, побачивши російські вертольоти справді від щастя обі*рався чи тільки на відео так здається?

Олена проти в'їзду російських військових в Крим, Сашко ледь не копняками відганяє її від броні російського БРДМу. Чи що там їхало.

Олена з горя напивається в барі по сусідству як чіп. Українці ж завжди так роблять. Сашко тягне п'яну дівку в номер, і скориставшись з її п'яного вигляду, вступає з нею в статевий зв'язок.

Тобто, проникає в неї, поки вона слабка, беззахисна, розгублена і нічого не розуміє. Пропагандисти пропагували-пропагували і випропагували…

П'яна дівчина ніжно називає свого його окупантом. Але продовжує його любити, хоч і каже, що не бажає більше бути його дівчиною.

Російські війська тим часом займають Крим без жодного опору українських військових, які і воювати-то не хочуть. В Криму ж багато військових і ментів зрадників залишилося, треба шанувати їхні почуття… Українські військові здаються без бою, відмовляючись стріляти по зеленим чоловічкам.

В той же час чорнявий сотник Майдану Микола намагається завдати удар по аеропорту з зенітки. В кожного майданівця є власна зенітка, так само як в кожного Л-ДНРівського шахтаря є власний танк. Така родюча є українська земля.

Але звісно в дурнуватого укропа як завжди нічого не вийшло і його затримують збройні сили Російської федерації.

Сашко, здійснивши з Оленою "акт міжнародної дружби" розуміє, що хоче від життя більшого і суне воювати на Донбас. Мабуть, режисер на другу частину зачин зробив. Олена залишається в Криму, продовжує зніматися в тому фільмі, про який йдеться на початку цього кіна. І тут відбувається хоч якась за всю кинострічку динаміка в характері хоча б якогось з персонажів. Олена не може сказати на камеру, що "Крим, окупований російськими військами", в неї дрижить підборіддя, на очі навертаються сльози і вона мовчить.

Отут і сказочці кінець.

Гадаємо, що ви вже провели паралелі: Сашко – це Росія, Олена – Україна. Сашко виявляється правий, а Олена помиляється. Олена любить Сашка, але не хоче бути з ним, проте Сашко її трохи примушує і вона, принишкла, вже розуміє, що нікуди від нього не дінеться. Це в російських художників мабуть називається алегорією.

Насправді, є дещо, що нам в цому фільмі сподобалося - слоган. "С любимыми не расставайтесь". Це такий карколомний ієзуїтський цинізм, що подих переривається.

Так, з тими, кого любимо - не розлучаймося. Тому Крим - це Україна.

Але ми відволіклися.

Спочатку Піманов прогнозував випустити фільм до третіх роковин "возз'єднання" Криму з Росією, але згодом все перенесли на 27 вересня і показали позавчора Державному Кремлівському палаці.

"Мы хотели снять фильм о том, как мы должны любить друг друга, а не убивать друг друга, - признался Алексей Викторович. - Фильм не про войну. Это антивоенная картина. Делали её без политической подоплёки и агитации. Посвятили ленту российским и украинским офицерам, которые не стали стрелять друг в друга. Это поступок, который должен быть увековечен в истории. И должен стать уроком и примером для дальнейших взаимоотношений людей", - цитує "Кримська правда" режисера Піманова.

Нагадаємо, під час захоплення Криму російськими військами було застрелено двох українських військових: прапорщика Какуріна і майора Карачевського

Передпрем'єрний показ відбувся в кінотеатрі "Спартак" в Сімферополі 25 вересня, а 28 вересня його почали крутити в кінотеатрах Росії.

От як на нього реагували глядачі.

Російські відеоблогери виходили з фільму з сумними, вдумливими обличчями і вимучували з себе хочь якусь схвальну рецензію, бо інкаше звинуватять в непатріотизмі, бандерстві, укропстві і співробітництві з Держдепом.

Якщо ж дивитися цей кіновмісний продукт просто з точки зору логіки, відкинувши патріотичні почуття і забувши, як воно все відбувалося, коли ти є очевидцем, виявляються дуже кумедні речі. Наприклад, "Правий сектор", візитом якого лякали кримчан, так і не відбувся, ба більше – навіть не планувався. Тож "зелені чоловічки" на узбережжя десантувалися без будь-яких підстав.

І ще – в фільмі підтверджують, що ці чоловічки є російськими військовими чоловічками.

Тобто окупанти самі зробили щиросердне зізнання в окупаційних діях по відношенню до Криму, ще й у вигляді кіна.

Додамо ще логіку на рівні "1984": "Беркут", збиткуючись з майданівців виконував свій обов'язок і він хороший, а українські військові в Криму зрадили свій обов'язок і присягу, і вони хороші. Вони там що свої глядачів зовсім за клінічних дебілів тримають?

Хоча так, багатьом сподобалося.

Але, разом із тим, судячи з виразів облич тих, хто виходив з кінотеатру, коментарів блогерів та їхніх дописувачів, в багатьох росіян "Крим" викликав непорозуміння, складні питання, тяжкі роздуми.

Тому і хороше кіно.

І ще.

Зрозуміло, що це добре продуманий пропагандистський продукт, розрахований на не звиклих до критичного ставлення людей, але його ж тепер крутитимуть всюди, в тому числі – через відеохостинги цю "правдиву картину" можна буде побачити в будь-якій частині світу.

Он вже заявив режисер, що готовий розмістити своє кіно на торентах України та Білорусі.

Цей фільм, "заснований на реальних подіях" вже рекламують українською мовою!

Іноземними мовами перекладуть, можете не сумніватися. І будуть дивитися люди з різних країн, серед яких далеко не всі прагнуть черпати інформацію з різних джерел. І навіть якщо захотять з кількох – де наш художній фільм про події "Кримської весни"? Де українське кіно про окупацію "Криму" рівня "Хайтарми" і "Червоного"?! Чи це не достатньо цікава тема для вітчизняного режисера?

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme