Чому не Савченко-чемпіонка зрадила Україну, а Україна її

Щоб не вішати поспішно ярлики, варто розібратися, за яких умов спортсменка змінила громадянство і взагалі у взаємовідносинах між українським атлетом і спортивним керівництвом нашої країни.

Історію свого переїзду Савченко не раз розповідала в інтерв'ю. Ставши чемпіонкою світу-2000 серед юніорів у парному катанні разом зі Станіславом Морозовим, через два роки їхня пара розпалася. Чи то характери стали причиною, чи то відсутність прогресу в результатах (9 місце на чемпіонаті світу-2001 і 15 місце на Олімпіаді-2002), чи травма Морозова, який потребував часу на відновлення, чи то все одразу – хай там як, та фігуристка залишилася без партнера.

Вихід із ситуація вона шукала сама, не наші чиновники. Савченко сконтактувала з росіянином Антоном Немченком, який погодився виступати з нею в парі за Україну. І як ви думаєте, якою була реакція федерації? Вона відмовилася фінансувати цю пару. Що залишалося робити спортсменці, яка була одержимою мрією стати олімпійською чемпіонкою і пахати заради цього все життя? Вона продовжила свої пошуки там, де їй дадуть можливість реалізуватися. На жаль, це була не Україна. Мало того, що тут з льодом вічні проблеми були і тривають досі, мало того, що немає напарника – так ще й чітко дали зрозуміти, що і партнера-іноземця не потерплять. Це навіть не говорячи про зарплату і гроші. Зауважимо, що Савченко, знайшовши Немченка, не гналася за іноземними грошима, вона хотіла продовжити тренування в Києві.

Мабуть, вчинок федерації можна розглядати навіть не як ляпас, а як удар під п'яту точку, який відкрив очі спортсменки ширше і вона кинула свій погляд на закордон. Якщо ти не потрібен в одному місці, треба шукати інше. От вона його і знайшла. А коли їхала до Німеччини, то наші чиновники ще й здерли з неї все, що вклали – аж дві пари ковзанів та один костюм. Начебто перемогою на юніорському чемпіонаті світу та національних першостях вона того і не заслужила. Усі ж інші костюми та ковзани Альона купувала за свої гроші - щоб виступати за Україну.

Додамо, що в Німеччині Савченко з новим партнером Робіном Шолкови теж було нелегко, і був період, коли держава не фінансувала їх, вони тренувалися за власний кошт.

Для підкорення найвищих вершин передусім потрібен характер – упертість долати всі перешкоди. Характер чемпіона – це характер амбіцій і максималізму. Без шаленого бажання не стають чемпіонами. І в Савченко все це було. Якби вона не була амбіційною максималісткою – вона сиділа б в Україні, "протирала б штани" для галочки, і ніким би не була – ні олімпійською чемпіонкою, ні "зрадницею", як дехто зараз з українців її називає.

Коли наші співвітчизники їдуть на заробітки до Польщі, Чехії чи ще кудись – хіба ми їх засуджуємо? Ми розуміємо, що Україна не створює їм умов для праці і гідного заробітку. Коли наші науковці, лікарі, ІТшники працюють за кордоном, хіба ми називаємо їх зрадниками? Навпаки, ми пишаємося, що в провідних компаніях світу трудяться українці. А коли фігурист їде на роботу до іншої держави, як той же будівельник чи програміст, досягає там успіху, чому ми ганьбимо його?

Спорт як професія має одну специфіку, яка не притаманна іншим сферам діяльності. Спорт прив'язаний до прапора і гімну. У цій роботі дуже чітко простежується громадянство, і через її публічність (трансляції на весь світ) державна "прописка" постійно афішується і на ній акцентують увагу. Ось і все, чим робота спортсмена в іншій країні відрізняється від праці простого заробітчанина.

Це неймовірно прикро і просто на голову не налазить, але Україні не потрібні чемпіони. Вона в особі спортивних чиновників не поважає атлетів. Приклад Савченко – не єдиний. Майже така ж ситуація з іншою напарницею Станіслава Морозова – Тетяною Волосожар. Стати з ним чемпіонкою їй теж не судилося. На її щастя, він вирішив закінчити кар'єру, давши Тетяні шанс. Росіянин Максим Траньков, який роками відкрито в інтерв'ю заявляв, що мріє про партнерку Волосожар, і російські чиновники блискавично підібрали "безпарну" українку. І вона у 2014 році стала олімпійською чемпіонкою. Правда, цього разу федерація полюбовно відпустила спортсменку, мовляв, навіщо дівчині псувати кар'єру. Проте втримати Волосожар теж не намагалися, не шукали їй партнера.

Ще один приклад - із шорт-треківцем Володимиром Григор'євим. Коли він попросив мінімального забезпечення у федерації та міністерства, йому заявили: "Та ви що?!" І відправили тренуватися до Шостки, звідки він родом, де немає ковзанки, крім тієї, яку взимку заливають на вулиці. Так хотіли показати, хто в домі господар. Терпіти таке нахабство спортсмен не став – і поїхав на Росію, в лавах якої став срібним призером Олімпіади-2014 на 1000 м і олімпійським чемпіоном в естафеті. До речі, при від'їзді на чужину Володимира теж ніхто не тримав. "Я був величезним патріотом України, доки керівництво не опустило мене настільки, що нижче просто немає куди", – описує свій перехід Григор'єв.

За Савченко, Волосожар, Григор'єва, Антона Кушніра, Аллу Цупер (останні двоє українських фристайлістів стали білорусами, а потім – олімпійськими чемпіонами Сочі-2014) можна лише порадіти. Чужі країни дали їм шанс реалізуватися, підібрали, коли Батьківщина (а точніше – влада) фактично відмовилася від них. Тому хто кого зрадив – очевидно.

І перш, ніж називати чемпіона родом з України зрадником, спроектуйте цю ситуацію на себе, свою професію. Візьміть до уваги і те, що національна збірна в країні - одна, тобто ви не можете одне місце роботи змінити на інше і при цьому залишитися в Україні. Зміна місця роботи обов'язково передбачає і зміну державної "прописки". То чи готові ви терпіти роками витирання ніг начальства об вас у різний спосіб, відмову від професійних висот і мрій тільки заради того, щоб не стати "зрадником"?

Патріотами мають бути в першу чергу чиновники. І лише після того, як вони геть із шкіри вилізуть для збереження таланту в Україні, а він все одно відкине всі поступки та пропозиції і піде під інший прапор - от тільки тоді можна сміливо називати його зрадником.

P. S. Більшість зимових видів спорту потребують дороговартісних умов - ковзанки, трампліна, санно-бобслейної траси тощо. Тому не варто порівнювати зимників, наприклад, з боксерами, борцями чи фехтувальниками, які приносять медалі країні і не змінюють громадянство. Вони мають умови (нехай елементарні і не найкращі в світі, але достатні), щоб стати олімпійськими чемпіонами в Україні – слава Богу, ще спортзали, ринги, килими чи фехтувальні доріжки у нас є.

Фото: РИА Новости