Чому в Україні необхідно легалізувати коноплю з повіями

Вчора український інфопростір збурила новина про ідею мера Глухова Мішеля Терещенка відкрити перший в Україні центр терапії марихуаною. Звісно, як це буває у покоління Facebook, лавиною покотилися жарти про легалайз і світле растаманське майбуття Неньки. Та жарти жартами, а легалайз давно потрібен. І не тільки щодо марихуани.

От, наприклад, казино та зали ігрових автоматів. Існували собі, існували, аж доки 2009 року "ширка" (ви ще не забули, що це таке?) з подачі тодішньої прем'єрки Тимошенко знищила цю галузь. Точніше, завела її в тінь, де всі ці заклади і досі благополучно існують.

Між іншим, тоді, 8 років тому, заявлялося, що ця заборона тимчасова, а Кабмін має розробити формат створення відповідних територій, де ігорний бізнес був би дозволений. Як бачимо, правило "немає нічого більш постійного, ніж тимчасове" прекрасно діє. А території ці існують, і кожен може знайти їх у своїх містах. Правда, вивісок над дверима немає – але для чого вони тіньовому бізнесу.

Або проституція. Можна, звісно, бути ханжами і лицемірами, стверджуючи, що цього не існує. Але воно є, було і буде. Така вже людська природа. То навіщо потрібні ці обмеження, особливо якщо майбутні працівники вибирають цю професію цілком свідомо? А є іще ганебніші історії, коли наші правоохоронці доблесно накривають навіть не борделі, а просто студії онлайн-трансляцій порно-контенту. І потім пафосно доповідають вустами своїх прес-служб про черговий викритий злочинний синдикат. А через деякий час "очі відкриваються" на інший – злі язики кажуть, що на той, який перестає платити за "дах"…

Не можете викорінити? То хоча б отримуйте з цього якийсь зиск в державний бюджет. А не в чиїсь приватні кишені. Та й, давайте будемо чесними – частина нашого суспільства хоче користуватися такими послугами. Готова за це платити. Без порушень чинного законодавства. Крім одного пункту. Це як із самогоноварінням. Звідки взялася і чому досі існує стаття 176 Адмінкодексу? З іще часів Російської імперії держмонополії на горілку. От і все. Пийте, хоч залийтеся – але грошики нам. А з казино чи проституцією навіть такого варіанту не існує. (Можливо, тому, що "сухий закон" в СРСР уже пробували ввести, і нічим це не завершилося.)

От і з марихуаною. Частину суспільства – і, відповідно, певну когорту політиків – просто лякає страшне слово "легалайз". А от статистика вживання алкоголю і злочинів на цьому підґрунті чомусь ні. І не сказати ж, що цю статистику якось приховують. Ні, в повному обсязі її, може, й не знайти аж так просто – але включіть новини на будь-якому телеканалі. Обов'язково натрапите на сюжети про ДТП за участю п'яного чи якісь побутові конфлікти з летальним результатом. І нічого. Навіть ліберальне нічне обмеження на продаж оковитої в деяких містах викликало бурхливу реакцію – мовляв, що це за дискримінація. А марихуану – не можна.

Марихуану, яка, між іншим, не лише є стимулятором настрою (і, скажемо чесно, не таким шкідливим в плані наслідків, як горілка), а й корисним препаратом для тих же онкохворих. Про яких теж ніхто не думає. Поцікавтесь у тих, хто стикався із подібними ситуаціями, хай вони вам розкажуть про те, наскільки легко і просто виклянчити для безнадійного хворого ті ж сильнодіючі знеболювальні. А тут ціла "нарколабораторія"!

Одним словом, вся попередня історія українських заборон готує нас до скептичного ставлення в таких питаннях, яке підняв мер Глухова. Лицемірство і фальш, якими просякнуте наше суспільство і наша держава згори донизу, краще зробить вигляд, що ніяких проблем немає, та й навіть вб'є якусь там частину цього суспільства – ніж відверто і відкрито заговорить про… ні, навіть не необхідність (хоча у випадку з марихуаною це таки так, необхідність), а просто про логічність і прагматичність цього кроку.

Чи наші депутати, які 2014 року вже провалили голосування по легалізації ігорного бізнесу і ніколи навіть не поставлять на голосування легалізацію проституції, бояться, що казино та борделі захлинеться від бажаючих витратити там гроші і, відповідно, заробити їх? Ну, тоді звичайно. Але не треба зупинятися на цьому – варто заборонити, наприклад, автомобільний рух в країні. За один 2016 рік на дорогах країни загинуло більше людей, ніж в зоні АТО за весь час війни. Як можна таким людям довіряти кермо такого небезпечного засобу, еге ж?

Ну, а політики й на гелікоптерах політають. Гроші, як показали е-декларації, у них на це є. Та й прості смертні не заважатимуть. Звідки у них гелікоптери…