Чим бій під Крутами нагадує українцям реалії сьогодення

101 рік тому біля залізничної станції Крути за 130 кілометрів від Києва відбувся бій між 4 000 більшовиків та 400 юнкерів і студентів.

П'ятигодинний бій увійшов в історію України як бій під Крутами- приклад звитяги, героїзму і відданості Батьківщині. 27 жорстоко вбитих росіянами Героїв поховані в Києві неподалік Аскольдової могили.

ПЕРЕДУМОВИ

Після падіння Російської імперії українці отримали надію на Соборність і відновлення української держави. Третій Універсал проголосив Українську Народну Республіку. Але Росія, навіть розвалюючись, не хотіла відпускати від себе Україну.

4 (17) грудня 1917 року Рада народних комісарів Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами Леніна і Троцького – більшовики вимагали легалізувати їхні загони, інакше війна. І, не дочекавшись відповіді, оголосили війну УНР. Проголошення Четвертого універсалу додало більшовикам впевненості, що Україна знову лягати під Росію не збирається.

Більшовики пішли у наступ. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ.

Загальне командування операцією захоплення столиці здійснював Михайло Муравйов – під його командуванням було більше шести тисяч шибайголів, левова частка – петроградські червоногвардійці та матроси Балтійського флоту. Кулемети і артилерія. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна залізницею Харків — Полтава — Київ, друга - у напрямі Курськ — Бахмач — Київ.

Військо УНР тим часом було в катастрофічному стані: з 300 тисяч воно зменшилося до 15ти. В стані українців, за свідченнями істориків, царювали розпач, зневіра і відчай. Цьому сприяла й російська пропаганда, схиляючи на бік більшовиків деморалізованих українців цілими загонами.

Та й серед місцевого населення були ті, хто підтримував росіян. Пролетаріат і політичні "консерви" були на боці потенційного окупанта. Допомоги з закордони чекати було марно. Фактично, єдиною надією молодої Української республіки стала молодь.

І вона не підвела. Після проголошення Четвертого універсалу і заклику до боротьби із більшовицькою ордою на зборах студентів молодших курсів Київського університету Cв. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. До новоствореного куреню вступили навіть старшокласники – гімназисти, з української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства Києва.

Звернення до українського студенства

Таким чином було створено дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету — старшину (сотника) Андрія Омельченка

Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач із середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень старшокурсників 1-ї Київської юнкерської школи ім Хмельницького. На підкріплення юнкерам направили першу сотню новоствореного Студентського куреня і вже під час бою підоспіли ще 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.

Переважна більшість студентів була без військової підготовки, боєприпасів було мало, зброї - недостатньо. В таких умовах 101 рік тому українська молодь залила підступи до Києва своєю кров'ю, але не пропустила ворога.

28 січня загони Аверкія Гончаренка зайняли оборону за кілька сотень метрів від залізничної станції Крути. Гончаренко мав у розпорядженні близько 400 бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь було поділено на чотири чоти (взводи) по 28 — 30 людей. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.

БІЙ

Наступного ранку розпочався наступ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу наших підтримували бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил ворога, що наступає, та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лощенка, якою також стримували наступ ворога.

Більшовики вперто дерлися вперед, незважаючи на численні втрати. Гарматна батарея ворога цілила по українських позиціях. За 5 годин бою необстріляні, погано озброєні студенті відбили кілька атак. Але тут на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова, з тилу по оборонцям стріли з броенпоїзда. Коло станції Бобрик знаходився загін Петлюри, але, отримавши звістку про збройне повстання на заводі "Арсенал", він покинув позиції в Крутах і рушив на Київ.

В захисників УНР закінчувалися набої й снаряди для гармати, виникла небезпека оточення. Юнкери відступали під прикриттям насипу, а в студентів спереду й позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Але ненавчені юнаки не змогли ефективно протидіяти досвідченим більшовицьким головорізам, сотня зазнала великих втрат, Омельченко загинув.

Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Ближче до вечора з'ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з боку радянських військ (близько 300 осіб), наказав стратити полонених.

За свідченнями очевидців, зі 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Розривними кулями. Хлопчики, в багатьох з них ще й перші вуса не виросли, перед розстрілом співали Гімн України…

Результати розкопок, здійснених невдовзі на місці розстрілу, засвідчили, що всього було страчено 28 полонених.

Місцевим жителям не дозволили навіть забрати і поховати 27 понівечених тіл. 19 березня 1918 року героїчних хлопчиків урочисто поховали біля Аскольдової могили.

ВИСНОВКИ

Цвіт української нації тоді вкотре використали та без жалю кинули на смерть, але їхня загибель не стала безглуздою. Юнаки призупинили наступ більшовиків і зруйнували за собою мости і колії. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні і змогло піти у наступ.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Акція пам'яті Героїв Крут, 29 січня 2011, Крути

Давайте хоч тепер пам'ятати. Давайте не будемо невдячними.

Пам'яті тридцяти

На Аскольдовій могилі

Поховали їх -

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! -

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! -

Понад усе вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. -

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Павло Тичина, 1918