Чи стали полонені українці дешевими рабами у Чечні?

Все це та багато іншого з'ясували журналісти depo.ua.

Нещодавно президент України Петро Порошенко потішив гарною звісткою. З полону терористів було звільнено 12 українських бійців.

Державні органи також на перебій звітують про те, як вдало звільняють заручників з лап терористів.

Однак після спілкування з батьками бійців, які досі чекають на своїх дітей і волонтерами, журналісти depo.ua з'ясували, що у цьому питанні далеко все не безхмарно. І працювати ще є над чим.

Більше року Людмила Біленька не бачила свого 28-річного сина Романа. Він зник 27 серпня минулого року у Новоазовському районі Донецької області, куди пішов воювати добровольцем у загоні "Азов".

НА ФОТО: 28-річний Роман Біленький

Жінка щодня чекає на повернення сина. Волонтери, які займаються пошуком зниклих безвісті українських військових, запевнили її - син знаходиться у полоні у Ростовській області.

"Коли я дізналася про це, то була дуже втішена. Бо раніше мені повідомляли, що його забрали у трудове рабство до Чечні. А там такі умови, що вижити просто неможливо", - ледве стримуючи сльози, розповідає Біленька.

Але ще важче жінці говорити про те, як державні органи переймаються її бідою. За словами Біленької, з усіх боків вона зустрічає лише опір і небажання до співпраці. "А нещодавно мені з воєнкомату прийшла повістка. Як таке може бути? Якщо я вже сина рік не бачила", - обурюється Біленька.

Ще більш заплутаною виглядає історія Вікторії Солодухіної. Її син 42-річний Сергій Костаков зник 22 листопада минулого року. Це сталося не на полі бою, а в прифронтовому місті на підконтрольній України території - у Волновасі Донецької області. Мати шукала свого сина майже рік, а після участі у телепередачі ШустерLife, де вона заявила, що її сина тримають у полоні чи вбили свої, через чотири дні раптово знайшлося його тіло.

НА ФОТО: 42-річний Сергій Костаков

Зрештою Солодухіна і не вірить у те, що це насправді останки сина. Крім того, її бентежить, що якимось дивним чином тіло знайшлося відразу після скандальної передачі.

"У морзі мене вразило, що у тіла не було голови. Навіщо потрібно було у тіла відтинати голову у морзі? Та й на зріст те тіло, яке нам показали, було більшим, ніж мій син. Але нас запевнили, що це він", - розповідає Солодухіна.

Жінка переконана, що насправді її син потрапив у трудове рабство до Росії, а українська влада просто не хоче займатися цим болючим питанням. Тому вирішила підсунути фейкове тіло, аби закрити проблему і рота схвильованим родичам.

"Мене обурює, що сам спогад про те, що наших людей кудись вивезли, зустрічає надзвичайно жорсткий відпір", - каже Солодухіна.

Хоча це дуже неправильний підхід, переконаний 40-річний Сергій з Луганщини, який більше місяця провів у полоні російських грушників. Свою історію він погоджується розповідати лише на анонімних умовах.  

Випадки, коли людей забирали у трудове рабство з Донбасу на Кавказ, за його словами, непоодинокі. Йому самому дивом вдалося уникнути цієї долі. 

"Мене тримали у полоні російські грушники на Луганщині і вже хотіли відправляти на Кавказ. Але мені пощастило. Я зміг втекти", - розповідає Сергій.

А у відкритому листі родичів українських полонених до російських правозахисників, опублікованому на сайті "Відкрита Росія"повідомляється: наразі на території Російської Федерації перебуває від 400 до 700 українців, які зникли на Донбасі і, ймовірно, були вивезені на територію Росії, зокрема у Чечню. Цього листа підготувала українська журналістка і волонтерка Анна Івінська.

На ФОТО: Волонтер та журналіст Анна Івінська

"Перші хлопці, яких ми розшукуємо - це прикордонники, які були у "довжанському котлі", вони зникли 7 липня. Також є хлопці з "іловайського котла", які також були взяті і яких також перекидали. Люди, які живуть там і нам допомагають, бачили, як КаМАзи з нашими полоненими були вивезені. Це відбувається через декілька пунктів - Ізварине і Гнутове. Їх везуть через Краснодон або Свердловськ", - розповіла волонтерка.

За словами Івінської, українських заручників постійно перевозять з місця на місце.
Окрім розповідей військових, які повернулися з полону, інформація, що українські заручники перебувають на території Росії підтверджується і дзвінками, які йшли на телефони родичів із російських номерів. Траплялося, що номер зниклого, який тривали час був поза зоною досягнення вмикався на території, наприклад, Чечні.
Тому Івінська припускає, що зниклі українські військові можуть бути вивезені у трудове рабство до Чечні, Адегеї і навіть Осетії, де їх будуть нещадно експлуатувати за миску їжі.

"Для Чечні - це норма. Там випадки, коли людей експлуатували лише за їжу, десятки. І про це говорять російські правозахисники", - стверджує Івінська.

Зокрема, за словами російської активістки Оксани Вольвої, Дагестан став одним із найбільших центрів работоргівлі. Так, після закінчення чеченських воєн на Кавказі не припинилась работоргівля. Найчастіше людей утримують проти їх волі на цегельнях Дагестану. На всій території республіки налічується більше 600 дрібних заводів з виробництва цегли.

Але Сергій Грабський, військовий експерт, переконаний, що ця проблема в Україні трохи пішла на спад, бо з лютого 2015 року кількість найманців з Кавказу на Сході України зменшилася.

"До цього часу кавказькі представники були дуже активно задіяні в цьому конфлікті. І за нашою інформацією вони та казаки  займалися ринком живого товару. Але зараз ситуація трохи стабілізувалася", - розповідає він. 

За даними експерта, наразі на Кавказі може знаходиться до 20 українських військових.

У свою чергу переговорник Міжвідомчого центру з питань звільнення полонених та заручників при СБУ Юрій Тандіт запевняє depo.ua, що українська влада робить все можливе для звільнення заручників.

НА ФОТО: Переговорник Міжвідомчого центру з питань звільнення полонених та заручників при СБУ Юрій Тандіт

Крім того, він повністю спростовує інформацію про можливість існування ринку, де начебто продають українських військових у рабство. А також переконує, що інформація про транспортування українських військових до Чечні чи Адигеї, де їх використовують, як дешеву робочу силу є неправдивою.

"Наших хлопців у Росії використовують, як політичних в'язнів. І сьогоднішня ситуація доводить: вони потрібні як віддушина з ведення своєї неоголошеної війни", - розмірковує Тандіт.

За його словами, сьогодні звільнено понад 2884  людини. А наразі у полоні бойовиків, а також на території Росії перебуває близько 170 українських військових, а серед зниклих безвісті нараховується більше 400 осіб.

До речі, тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко  не спростовував факт рабторгівлі. Так, у червні цього року заявив про поширення работоргівлі на територіях, підконтрольних так званим "ДНР" і "ЛНР".

"Найбільше нас турбують злочини проти людяності, які чинять терористи... Ці злочини мають конкретні назви. Перше - розстріли й катування людей, незалежно від того, з якої сторони вони були захоплені. Друге - работоргівля, особливо українськими жінками, що залишилися в Донецькій і Луганської областях", - заявляв Наливайченко.

За його словами, поширенню работоргівлі сприяють найманці з Осетії та східних регіонів Росії.

Підтверджує проблему работоргівлі і голова Центру звільнення полонених громадської організації Офіцерський корпус Володимир Рубан.  Згідно з його даними, полонених часто перевозять - наприклад, щоб використовувати для будівництва або розбирання завалів, для ремонту важкої техніки.

Крім того, за словами Івінської, останнім часом обмін полоненими фактично зупинений.

"За останні майже п'ять місяців було звільнено близько 30 чоловік. Все", - підкреслює Івінська.

Проте Грабовський має свої аргументи щодо сьогоднішньої ситуації. За його словами, питання звільнення заручників тісно пов'язане з фінансами.

"Держава не є базарною торговкою чи покупцем, які можуть торгуватися. Адже тут все питання вирішується через фінанси", - підкреслює військовий експерт.