Чи справді Алексієвич продалася Путіну

Слова Алексієвич про "карателів з України" та єврейські погроми в Польщі збурили хвилю гніву у ЗМІ та соцмережах.

"Карателі, які працювали на території Білорусі, вони були всі з України. Я вам більше скажу. Не тільки у Литві і Латвії знищили євреїв до того, як прийшли німці. Це було і в Україні", - заявила Алексієвич під час виступу в Нью-Йорку у червні.

Додала, що особливу нетерпимість до євреїв проявляли поляки.

"Один з моїх знайомих журналістів написав, що поляки робили з євреями. Поляки гірше за всіх ставилися до євреїв. Поляки прямо проповіді проголошували – "Вбий єврея", - наголосила письменниця.

На скандальну фразу відреагував польський МЗС.

"Заяви не підкріплені фактами і вкрай несправедливі", - наголошується в повідомленні міністерства.

Цитати з промови Алексієвич миттю взяли на озброєння російські ватні сайти, які виявилися готовими пробачити письменниці різкі цитати у бік Росії. Тим паче, що відеозапис витягнули на суд громадськості у роковини Волинської трагедії (обопільні етнічні чистки українців та поляків УПА та Армією Крайовою). 

З українського боку у письменницю полетіли шишки – мовляв, щойно ми почали гортати книжки письменниці і вчитуватись в її інтерв'ю, білоруска показала справжнє обличчя.

У соцмережах українських інтернет-користувачів – море гнівних постів. Деякі навіть стверджують, що Кремлю вдалося купити Алексієвич.

Втім, така реакція на слова нобелівської лауреатки дивує. Схоже, українці загралися у звичку ділити світ на "своїх" і "чужих". І це при тому, що Алексієвич ніколи не стверджувала, що вважає янголами бодай одну націю. 

"Коли в тоталітарному суспільстві людиною заволодіває ідея, людина стає частиною системи, її можна обманути. І все починає залежати від того, що проповідує пастир. З точки зору історії всі ми виглядаємо вельми непривабливо", - зокрема наголосила письменниця на зустрічі у Києві. 

Алексієвич відмовляється мислити категоріями національної пропаганди і розглядати події у чорно-білому ракурсі. Бесіди з героями своїх майбутніх книг переконали письменницю, що людська історія значно ширша офіційних оповідок у вишівських підручниках.

Тож не дивно, що, на думку білоруски, у криваві 30-50-ті роки минулого століття добрих супергероїв просто не існувало. 

Втім, важко не помітити, що заради підтвердження власної концепції "Люди - слабкі" Алексієвич все ж таки відривається від реальності.

Так, у 2001 році президент Польщі Олександр Кваснєвський офіційно вибачився перед єврейським народом за масове вбивство євреїв у Євбадні у 1941 році. За офіційною версією поляки навіть без допомоги німців заживо спалили усіх євреїв, які проживали у селещі.

Відомий і післявоєнний погром у Кельці - вже у 1946 році поляки перебили понад 300 євреїв частково через привид нацистської ідеології, частково - через небажання повертати людям відібрані фашистами землі. 

Історики пишуть про єврейські погроми на польських землях у 1920-ті роки, однак перед початком другої світової війни настільки масштабних звірств не фіксувалося.

У відкритих джерелах містяться дані про неприязнь поляків до євреїв, зокрема описується конфлікт у середині 30-х роках у Гродно, коли загинули 3 євреї і кілька 10-ків отримали побої. Тоді все почалося з побутової бійки між поляком і євреєм і обернулося трагедією. Також зазначається, що у передвоєнній Польщі євреям було важко побудувати кар'єру - на керівних посадах їх бачити не бажали. Інших даних про довоєнні погроми немає. 

У Латвії до Радянської окупації євреї користувалися всіма наявними у суспільстві демократичними свободами і входили у парламент країни. 

Також доволі дивно те, що Алексієвич, згадуючи про "карателів з України" оминає увагу білорусів, ніби співчуваючих Гітлеру білоруських поліцаїв геть не існувало.

Але і врахувавши подібні огріхи, розгледіти у нобелівській лауреатці поплічницю Путіна під силу лише вишиватникам. 

Зрештою, Алексієвич не претендує на звання доктора історичних наук, а її книги - збірки бесід з очевидцями та учасниками буремних подій останніх - це твори-враження, а не твори-енциклопедії. Історія окремих особистостей і має бути дещо суб'єктивною. 

Тож і лекції Алексієвич слід сприймати більше як філософські одкровення, а не конспект з історії. Якщо одним із співрозмовників письменниці виявився, наприклад, латвійський єврей, який постраждав від антисемітизму, не дивно, що його емоції стануть частиною картини світу письменниці. Але при цьому залишаться лише деталлю - правдивою і трагічною, але не всеохопною.

Ті ж, хто продовжує бачити ідеальних і безгрішних херувимів замість живих людей у своїх співвітчизниках або ж сусідах, слід зняти окуляри і подорослішати. Адже час чорно-білої радянської пропаганди, на щастя, в минулому.