Бойовики розпорюють живим солдатам животи і засипають сіллю, - розвідник Нацгвардії

Кореспонденти ДеПо поспілкувалися із солдатом України Євгеном Мокрим - на війну він пішов добровольцем, потрапив у розвідроту Нацгвардії

Бойовики розпорюють живим солдатам живот…

Він невисокого зросту, кремезний і різкий, точний у рухах. Вважає себе «потомственим українцем», але розмовляє російською мовою - бо так «у сім'ї прийнято».

- Українською я теж володію, але думаю російською, - знизує плечима. - Річ же не в мові. Навіть якщо я завтра почну розмовляти старослов'янською, путінське ТБ все одно називатиме мене фашистом. Тому що я хочу жити в країні, де діють закони, де немає криміналу. І тому, що я воюю за свою країну, землю.

Євген розповів ДеПо про битви під Слов'янськом, таксистів-стукачів і про те, навіщо українським солдатам розпорюють животи...

«ХОЧУТЬ У РОСІЮ ПЕРЕЙТИ? НЕХАЙ У БІЛИХ ТАПКАХ ПЕРЕХОДЯТЬ»

Євген Мокрий показує військовий квиток. Куля 5.45 залишила в ньому акуратну круглу дірочку: військовий квиток був у плечовій кишені. Куля продірявила форму, картон документа і навіть не зачепила розвідника...

Найближчим часом ви знову збираєтеся на війну. Виїжджаєте зі спокійного Києва...

- У нас немає іншого виходу - ми повинні відстояти Україну. Або загинути. Інакше бойовики прийдуть до нас у Київ. І тоді він не буде спокійним. А в мене тут родина. Я не хочу, щоб ці мерзотники загрожували моїм близьким...

Українські солдати, з якими спілкувався ДеПо, розповідають про жахи полону бойовиків. Кажуть - краще куля, ніж полон...

- Нашому хлопцю розпороли живіт і засипали рану сіллю. Скинули в яму для трупів, зверху - мішок із піском, щоб не вибрався. Ви уявляєте, як він помирав, що відчував, про що думав, якщо взагалі міг думати, вмираючи в цій ямі? Я не уявляю. Не можу і не хочу уявити. Тому так, - куля краще.

Як це «розпороли живіт»?

- Розрізали ножем, щоб кишки було видно. Людина від таких ран помирає дуже довго.

А ви полонених, якщо буде така можливість, візьмете?

- А куди подінешся - ми ж не бойовики, а нормальні солдати. Але, будь моя воля, я б не брав. Хочуть у Росію перейти? Нехай у білих тапках переходять. Або тікають, поки я їх не спіймаю.

Ким ви були в мирному житті?

- Заступником директора київської будівельної компанії. Але це не важливо. У Нацгвардії є люди різних професій - від бізнесмена до програміста. Головне - що всі вони готові віддати своє життя за Україну.

Як ви потрапили на війну?

- Мені набридло, що хтось витирає об мою країну ноги, набридло, що терористи вбивають моїх співгромадян і почуваються господарями на моїй землі. Я пішов добровольцем. «Строкову» служив у ВДВ, але досвіду бойових дій у мене не було. Я ніколи не думав, що мені, мирному українцю, доведеться воювати. Ще півроку тому уявити не міг. Але потім прийшло розуміння: якщо бойовиків не зупинити, вони в Київ прийдуть. Це для мене неприпустимо...

«ТАМ СТІЛЬКИ ТРУПІВ БОЙОВИКІВ, СМОРІД ТАКИЙ, ЩО ВИВЕРТАЄ ПРОСТО»

Як ваша сім'я поставилася до того, що ви - і на війну?

- Я поставив їх перед фактом. Зайшов, попрощався, мовляв, у відрядження, по роботі. З армії вже зателефонував, сказав, де зараз.

Страшно було під Слов'янськом?

- Коли потрапляєш під перший обстріл, реально боїшся, здригаєшся від будь-якого вибуху, хлопка, а через тиждень залишається тільки невеликий страх. Уже дієш спокійно, холоднокровно. А першого дня ми навіть окопи дорити не встигли - почав снайпер по нас працювати, кілька мін лягло.

З ким довелося воювати? Хто ворог?

- З того боку працювали "профі" - робили все по тактиці: підійшли, відпрацювали по блокпосту, змінили відразу ж позицію, знову відпрацювали... Вони знали, що у нас не було серйозних приладів нічного бачення, що, крім нашого БТРа «четвірки», ніхто нічого не бачить. Тому обстрілювали нас ночами. І в атаки йшли у темряві. Ми відповідали. Бойовики підкрадалися до нас в очереті, який був навколо блокпоста. Так ось скоро в очерет зайти не можна було. Там стільки трупів бойовиків, сморід такий, що вивертало просто.

Серед місцевого населення Слов'янська були стукачі бойовиків?

- 80% відсотків таксистів у Слов'янську були стукачами. Їдуть, знімають на реєстратор наші позиції. Один навіть зупинився, висунувся з вікна: «Стоїте? Ну, нічого-нічого. Скоро вам тут п...зда настане». І поїхав. Але були інші. Бабуся старенька-старенька, принесла 200 грамів меду в півлітровій баночці і склянку молока. Це все, що у неї було. Принесла на блокпост. Ні, ми не взяли. Тоді вже волонтери налагодили поставку продуктів, і ми самі допомагали місцевим, тим, хто приходив на блокпост і казав, що нема чого їсти.

До речі, на багатьох відео ви без каски. Чому?

- Я її не вдягав - у нас тоді були дідівські каски, «бляшанки». Ними тільки окопи копати, вони ні від чого не захищають.

Важко було в перший раз у людину стріляти?

- Ні. Я не за гроші воюю, я свою країну захищаю. Іноді мені сняться мої «двохсоті», яких я власноруч зняв. Але совість мене не мучить.

Кадри зняті в зоні АТО розвідником Євгеном Мокрим і відео-інтерв'ю.

Допомогти розвідникам Нацгвардії можна грошовим переказом на картку

ПриватБанку

5211537448628508

Одержувач Марія Мокра (дружина Євгенія)

Фото і Відео Антон Гусєв

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme