Бійці АТО відкрили у Броварах кав'ярню "Білий кролик"

Про це повідомляє сайт "Маєш право знати", передає depo.ua.

Маленька кав’ярня на вул. Київській, 234 (практично біля зупинки "Інтернат") стала шалено популярною в Броварах усього за кілька днів.  Жук (бойовий позивний Олександра) та Алігатор (позивний Олега) від уваги ніяковіють.

Олександр Жук

У 28-річного Олега Тарасова та 26 –річного Олександра Жука спільних знайомих – практично пів Броварів, однак хлопці ніколи і ніде не пересікалися. Як і свої однолітки, Олег і Сашко мали цілу купу молодецьких проблем, дешеві амбіції та нарікання на життя. Та все це було в минулому житті – до АТО.

Про Жука та Алігатора

Олег Тарасов

Під час першої мобілізації – 2 березня 2014 року масажист (у минулому – ливарник) Олег Тарасов отримав повістку і в той же день, як і десятки броварчан, пішов у військкомат. Однак там не знали, що робити із колишнім моряком (служив у Збройних Силах України в м. Сімферополь на кораблі – авт.), тож залишили його при військкоматі допомагати виписувати повістки.

"Рук у військкоматі не вистачало, – розповідає Олег, – адже на той час штат максимально скоротили – з 30 до 3 працівників".

Олег був одним із трьох, хто і проводив мобілізацію в Броварах. Та хіба про таку допомогу країні думав, коли йшов на війну? Тож коли відбувалося формування 25-го батальйону "Київська Русь", написав рапорт про зарахування в бійці. А потім було Дебальцеве, Попасна, Гончаровськ, Артемівськ, селище Дружба.

"У якихось екстра неординарних подіях участі я не приймав, – скромно каже Алігатор. – Займався забезпеченням батальйону боєприпасами: підвозив їх на опорні пункти. Лише раз потрапив у засідку. Слава Богу, вийшов неушкоджений".

Та і в цій ніби зовсім не складній справі, доводилося вчитися на власних помилках, каже Олег, адже, наприклад, як проводити розподіл боєприпасів, ніхто не пояснював.

Власне, і пояснювати було нікому: батальйон було сформовано переважно із недосвідчених бійців – вихідців з Майдану та добровольців. Однак смерть товаришів, каже Алігатор, наклала свій відбиток, тож після демобілізації психологічні навантаження почав витискати фізичними: кинув палити і став займатися спортом та шукати себе.

"Спочатку виникла ідея займатися програмуванням, – розповідає Олег, – але роботи не знайшов, тож почав із бойовим побратимом Жуком, з яким здружився ще в АТО, мізкувати над відкриттям спільної справи, яка б дозволила працювати на себе та була до душі обом. Зупинили свій вибір на кав’ярні. Тим більше, Сашко – невиправний кавоман".

До АТО Олександр Жук займався дослідженням процесів у суспільстві – проводив соцопитування. Тож, зрозуміло, під час Майдану опинився в гущі подій. Згадує дні оборони, вибухи, дим, і щити, на яких спав. А потім була перша мобілізація. І хоча хлопець у Збройних Силах не служив (був період навчання), військкомат не оминув. Та недосвідченого у бойовій справі хлопця лише долучили до виписування повісток, а через кілька днів відправили додому. Однак через деякий час Олександр знову повернувся у військкомат. Добровольцем. На роботі ж повідомив, що отримав повістку.

Яким чином потрапив у штаб батальйону "Київська Русь" діловодом, і сам не знає. Каже, не про таке мріяв, адже за ввесь рік служби довелося стріляти тільки один раз на полігоні "Десна". Кілька разів хлопець намагався вирватися із паперової павутини і монотонної розумової роботи. Та з часом зрозумів: його місія на війні не менш важлива, ніж бійців, котрі на передовій.

"Тоді ніхто не задумувався, що через пару років від сумлінного виконання паперових армійських законів залежатиме як сучасне бійців, так і їхнє майбутнє: чи нададуть бійцю статус воїна АТО, нарахують зарплату, відправлять на лікування чи реабілітацію, – розповідає Жук.- На цьому плацдармі мені, як і Олегу, довелося працювати методом проб і помилок, адже всі йшли воювати, а не писати папери, тому необхідну документацію спочатку правильно оформляти ніхто не вмів".

Та найжахливіше в паперовій роботі, каже Олександр, – виписувати похоронки. Особливо на тих, кого знав особисто. Після цього все, що до АТО в житті здавалося проблемою, відійшло на задні план. Натомість місце в душі зайняли спокій, чуйність, співпереживання, а ще – бажання розвиватися та самореалізовуватися.

Про "Білого кролика"

Чому кав’ярню назвали "Білий кролик", Олександр та Олег не знають. Кажуть, хотілося привабити броварчан до своєї щойно придбаної господи чимось оригінальним. Тож розпочали з креативної назви.

Хоча і мріяли про велике приміщення під кав’ярню, та придбали те, на що вистачило заощаджень – 13 м кв. За два тижні, відколи відкрилася, інтер’єр, що залишився від попереднього власника, змінити ще не встигли. Кажуть, на це потрібні гроші, а вони лишень розкручуються. На що з часом перетворяться яскраві написи та відбитки долонь на стінах – не говорять. Обіцяють: для відвідувачів це буде сюрприз.

А поки що кожен сантиметр невеличкої території Олександр і Олег спробували використати раціонально. Тут знайшлося місце і для бару, двох столиків, міні-бібліотеки, яка набуває статусу буккросінгу, і для саду в горщиках. Хлопці мріють, що їхні екзотичні деревця – ананаси, банан, папая, гранат, гуава, подаровані знайомим любителем-селекціонером, не тільки радуватимуть око відвідувачам, а й згодом приноситимуть користь своїми плодами.

Поступово кав’ярню обживають, і вона набирає того вигляду, про який мріють: затишного, домашнього куточка, де можна і попрацювати – безкоштовний wi-fi вам у допомогу, і за чашкою смачної кави чи ванільного какао з мармелшоу відпочити, чи просто погрітися, ласуючи корисними фруктовими чаями з чорниці, обліпихи, журавлини, імбиря чи яблука у прикуску з імбирним печивом та бутербродами.

Щоб оцінити вишуканість смаку того, в що вкладають душу, пропонують своє, фірмове – чай Helpful та "Pover-каву" та щиро діляться низкою нових ідей щодо розширення асортименту солодощів, чаїв та кави. Наприклад, подумують варити каву по-турецьки, тобто, на піску, та реалізовувати круасани чи капкейки. Наразі підшуковують для співпраці виробників. У планах –налагодити співпрацю з АТОвцем, який відкрив сімейний бізнес по виробництву солодощів.