Біженець з Криму через собаку не може зняти квартиру і готовий жити на вулиці

Ветеринар Максим Попов із Сімферополя переїхав зі своїм чотириногим товаришем до Києва після березневого «референдуму» і з того часу став фактично бездомним - ніхто не хоче здавати житло людині з собакою

depo.ua побував в гостях у колишнього кримчанина, який готовий жити на вулиці, аби не розлучатися з чотириногим другом.

Хоча в гостях - це голосно сказано. Нинішній притулок Максима - побутівка у ветеринарній клініці. Кімнатка розміром приблизно три на п'ять метрів схожа на житло кіношного доктора Дуліттла: з підвіконня гордовито поглядає кіт, з шафи, відчиняючи двері, висовується маленька собачка, а по підлозі, ковзаючи на лапах, носиться білий бультер'єр на прізвисько Соня.

Саме через цю красуню молодий ветеринар вже півроку поневіряється по кутах.

Максим поїхав з Криму на початку квітня 2014 року, після того як почалася окупація. Попередньо з'їздив на материк, щоб самому побачити, що відбувається в Україні.

«Спочатку поїхав у Львів до дядька, ми з ним поспілкувалися і зійшлися на тому, що кримський  «уряд» все грамотно обставив, піднявши до «референдуму» зарплати тим, через кого проходить велика кількість людей: викладачам, лікарям. Зі Львова заїхав в Запорізьку область до бабусі, і після цієї подорожі по Україні мій світогляд змінився, - розповідає він. - Люди в Сімферополі стали здаватися зомбі, друзі перестали бути друзями, всі кричали «Росія! Росія!». Я приїхав до Києва і домовився про переведення в НУБіП».

У Криму Максим - студент ветеринарного факультету Аграрного університету - знімав врем'янку в Сімферопольському районі, неподалік від татарських самозахоплень. З ним жила Варвара - 14-річний пітбуль, якого Максу подарували ще цуценям.

«Оскільки вона відрізнялася розумом і кмітливістю, а у мене були дві однокласниці Варі, дуже розумні, я вирішив, що і вона буде Варею. Однокласниці образилися страшенно», - сміється Максим, Розповідаючи, як вибирав прізвисько своєму вихованцю.

У Києві йому пообіцяли гуртожиток при університеті. Попередили, незважаючи на те, що гуртожиток ветеринарний, заводити собак та іншу живність не можна. Варю, якій на той час уже виповнилося 14 і яка була смертельно хвора, запропонували приспати або просто залишити в Сімферополі.

Багато вимушених переселенців, наважуючись на переїзд, залишали своїх собак і котів в Криму: віддавали, здавали в розплідники або просто кидали на вулиці. Розуміли, що на новому місці зняти квартиру з домашнім вихованцем буде набагато складніше - мало хто з господарів стане терпіти обдерті шпалери, пожовані меблі, гавкіт і запах котячого туалету.

Але молодий ветеринар варіанти залишити друга навіть не розглядав, тому Максим і Варвара вирушили підкорювати столицю разом.

Він оселився в гуртожитку, а собаку прилаштував в університетську клініку на стаціонар. Вчився, шукав роботу, майже всі гроші витрачав на ліки, щоб полегшити муки хворої тварини.

Під Новий рік Варя померла, а Максим знайшов собі нову «проблему» - Соня, яку викупив у її недбайливого господаря. Мама Соні померла, та й щеня було на межі смерті: з роздутим животом і страшним розладом травлення.

«У Києві у мене немає ані рідних, ані друзів, дуже важко було одному... Я її забрав з розплідника, там собак тримали в маленькому загоні: корм, підстилка, фекалії, все було перемішано. Хотів назвати її Куля, але потім подивився - ну яка з неї Куля! І назвав Сонею. - Максим лагідно поплескує цуценя по боку, підморгує їй. - Ну що, жопко, будемо жити? Будемо?»

Про проблеми з гуртожитку і про те, що неприщепленого собаку в університетську клініку не прилаштувати, Максим знав, але, розповідає, більше і НЕ хотів жити в цій «в'язниці», де хотілося тільки лягти на ліжко і жаліти себе.

«Я в цей час вже працював у ветеринарній клініці, поговорили з головлікарем і директором і мені дозволили тут пожити, поки собака не щеплена», - пояснює він.

Поки ми говоримо, Соня задирає «директора» - товстого рудого кота, що живе в клініці, отримує лапою по морді, і береться жувати хазяйську кишеню, де лежить коробок сірників. Хватка - немов у крокодила.

«Це вона ще не сильно кусається, - сміється Максим. Руки у нього в шрамах, - От якщо шматочок м'яса взяти в руку... Соня у мене спочатку на лікувальній дієті була і коли шматок м'яса побачила - не стрималася».

На дієті Соня і зараз - її господар харчується не так добре, як це товстопузе вухасте створіння. Гей, Враховуючи вагу 4 кілограми, в день треба 200 гр. червоного м'яса.

«Максим, а вам хоч м'ясо дістається?» - запитую. Він махає рукою, сміється, мовляв, це не головне. Тим більше, що колектив на роботі дуже хороший, приносять з собою обід і його пригощають.

Зараз Максим перевівся на заочне і навчається в магістратурі, в нього вже є шість років лікарського стажу, освіта фельдшера і диплом бакалавра, а попереду аспірантура.

Він мріє забрати з Криму свою дівчину, але для цього треба знайти житло і швидше - до ветклініки його взяли пожити на час, поки собаці не зроблять всі щеплення, а вони вже майже готові.

Максим обдзвонив десятки ріелтерів, обійшов десятки агентств, готовий скласти договір про матеріальну відповідальність і відшкодовувати всі заподіяні збитки, забирати собаку з собою на роботу, але ніхто так і не погодився здати йому квартиру або кімнату.

Тим більше, що платити хлопець готовий небагато - не більше трьох з половиною тисяч гривень разом з дорогою, інакше не буде, за що жити.

«Ну а якщо нічого не знайдемо - скоро потеплішає, будемо на вулиці, - сумно посміхається Максим. - Головне, щоб у неї щеплення вже були, щоб не захворіла. А мені не страшно, я з 17 років кочове життя веду», - говорить він.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна