Армянськ знову труять: Чому місцеві жителі обрали життя в кислоті

Соцмережі заповнені скигленням жителів Армянська, котрі знову задихаються від кислоти. "Кримський Титан" відновив роботу

Армянськ знову труять: Чому місцеві жите…

22 жовтня прес-служба "Росприроднадзора" порадувала жителів Армянська - ще з 20-го жовтня завод "Кримський Титан" Дмитра Фірташа почав відновлювати роботу. Раніше його "прикрутили" після того, як в місті сталася екологічна катастрофа. Тоді, в ніч з 23 на 24 серпня в Армянську стався викид невідомої речовини. Влада Криму довго приховувала інформацію, але коли соцмережі заповнилися фотографіями поржавілого заліза і невідомого слизу на стінах та вулицях, в Аксьонова зізналися, що причиною забруднення є випаровування вмісту кислотонакопичувача, який використовує "Кримський титан". З Армянська вивозили дітей, роботу заводу призупинили. У Києві зазначили, що причиною екокатастрофи стали дії військових, котрі проводили навчання і поцілили в кислотонакопичувач.

Але в повітрі Армянська була сірчана кислота. На Росії говорили навіть, що все через те, що кислотонакопичувач почав випаровуватися через нестачу прісної води. А це, звісно ж, через Україну, котра перекрила воду.

У вересні паніка в Армянську трошки спала. Управління Росприроднадзору запровадило моніторинг повітря, але йому народ не дуже й довіряє. Бо згідно із ним в Армянську все прекрасно.

Та вже шостий день в місті почалася друга хвиля катастрофи. Люди масово діляться фотографіями кислотного слизу, поржавілого заліза, дітьми у червоних плямах, скаргами на те, що важко дихати і хмарою над кислотонакопичувачем. Завод, нагадаємо, саме запускають в роботу.

Вже почалися навіть проблеми зі світлом. Бо кислота жере проводку.

Люди йдуть до лікарень і скаржаться на екологію, вони постять в соцмережах свої скарги і вимоги за те, щоб хтось відповів за їхні страждання.

В 2014-му році вони були досить активними антиукраїнцями, бігли на референдум щодо приєднання до Росії.

Потім святкували анексію.

Вважали, що це їх вибір. Що це вони все зробили. Але сьогодні, коли їх відверто труять, вони клянуть Аксьонова та "владу" в соцмережах. І вважають, що їм хтось щось винен, скиглять, але в той же час продовжують жити, працювати і навіть не намагаються тиснути на можновладців, страйкувати чи виходити на акції протесту. Або хоча б дітей вивозити до родичів чи в інші міста.

На подібні пропозиції вони відповідають коротко і просто штампами про "хохляндію".

А власну безпорадність виправдовують словами "ми самі винні, що в нас така влада" і "куди ж ми поїдемо".

Справді, навіщо щось робити. Труять - значить помремо собі спокійно.

Варто зазначити, що чимало кримчан в 2014-му поїхали в Україну, а деякі скористалися шансом і виїхали в ЄС, залишивши все своє майно в Криму.

Україна має дипломатично педалювати тему Армянська знову. На Росію потрібно подавати побільше позовів у міжнародні суди, от тільки бажано, щоб це робили і самі постраждалі з Армянська. Та їх все влаштовує. І це той показовий випадок, який демонструє нам всім, яку колосальну роботу слід зробити Україні після деокупації Криму. Наразі незрозуміло, як з такими людьми працювати і жити. Людьми без натяку на силу волі і характер.

До окупації Криму я бував там майже щороку, починаючи з 2007-го. І завжди помічав, наскільки кримчани відрізняються від українців з материка власним менталітетом. Їм завжди всі були винні, навіть тоді, коли у їхніх приватних пансіонатах не було умов, харчування, душу чи дороги. Це психологія цих людей, які завжди боялися українізації, але не бачили свого неприбраного сміття під власними ногами.

Все виглядає так, що люди там сьогодні погодилися жити в кислоті, скиглячи про це, але змирившись із положенням. Навіть не намагаючись щось виправити. В такій ситуації цим людям ніхто і ніщо не допоможе. Тому треба думати про те, як захистити жителів Херсонської області від можливої кислотної хмари з Криму.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme