Арифметика фейків: Як українцям впоратися з маніпуляціями і Шарієм

Але чому величезній кількості людей так легко "вживити" у мозок примітивну та неправдиву інформацію? Чи є у цьому провина української освіти, чому навіть вміння розрізняти фейки від правди може не захистити від потрапляння на стежку дезінформації та що може зробити Україна, аби поліпшити ситуацію?

Про це та більше журналісти Depo.ua поспілкувалися із Оксаною Мороз – експерткою з інформаційної гігієни, яка близько 20-ти років пропрацювала в індустрії вірусмейкерів, маніпулюючи громадською думкою, а нині відкрила завісу цього бізнесу із своєю ініціативою "Як не стати овочем" та книгою "Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців".

–  Оксано, часто складається враження, що вразливість до інформаційних маніпуляцій закладається з дитинства – нині ми бачимо кілька поколінь людей, які вміють вбирати інформацію, але не аналізувати її. Наскільки наша система освіти відповідальна за те, що багато людей не здатні до критичного мислення? 

Я вважаю, що в основі уміння людини розпізнавати фейки і загалом сприймати продукти інформаційного поля лежить системне мислення, а критичне – це його похідна.  Якщо людина не здатна аналізувати щось як частину цілого, то про критичне мислення або адекватний аналіз інформаційного поля мова йти не може. 

В освіті системне мислення розвивають точні науки і, зокрема, базовий рівень арифметики. Ще у 80-90-х у освітній програмі були предмети, які сприяли такому розвитку. Дітей вчили рахувати в умі, виконувати різні математичні дії. Це і є та тонка база, на якій згодом все вибудовується.  У нинішній системі освіти ця база зруйнована.  А без неї навчити людину критично мислити дуже проблематично.

– Можливо, реально навчити людей не довіряти інформації, сумніватися?

Насправді, проблеми із надмірною довірою до інформації у нас зараз немає. Людей вже переконали, що в інформації потрібно сумніватися. Але виникла інша проблема – у момент сумніву люди автоматично вирішують, що вони самі можуть у цьому розібратися, порівняти дані і зробити висновки. Тут і формується основна пастка. 

Людина, яка насправді не навчилася фільтрувати інформацію, але апріорі у всьому сумнівається, виходить в інформаційне поле і збирає те, що на очі трапиться – без вміння сортувати джерела та здатності визначати коректність даних.  А потім ми бачимо результати у соціологічних дослідженнях: більшість людей нічому не довіряє, проте елементарні фейки розпізнати можуть лише одиниці – бо за сумнівом у них не йде перевірка інформації. 

Дискурс, заведений у бік критичного мислення – глобально правильний, але це надто глобальна мета. Потрібна проміжна, більш досяжна, але не менш ефективна.  Говорячи про систему освіти – це повернення базового рівня арифметики, який у нас зараз зруйнований. Другий момент – це вчити людей відрізняти нормальне джерело інформації від ненормального, "сміттярки". Якщо це вміння буде і застосовуватиметься, то частина проблем вирішиться автоматично.

– Втім, люди ведуться не лише на сміттярки. Часто фейки поширюють у чатах та групах в соцмережах – наприклад, радять перевірити наявність хвороби, затримавши дихання на десять секунд. І приправляють це "оздоровчими" сеансами Кашпіровського на Youtube. Чому такий примітив спрацьовує?

Все через відсутність основи, про яку ми говорили. Як людям зрозуміти, Кашпіровський – це ок, чи не ок? Для цього їм потрібно певний час почитати нормальні джерела інформації, в яких їм буде говоритися, що є дуже багато складних проблем, але якщо проблема складна – то простих рішень немає. Багато ж хто живе у сфері конспірологічних теорій та "магічних таблеток". Їм кажуть: "О, у тебе є проблема? Ось тобі, будь ласка, її елементарне рішення, і все буде гаразд". Коли людина живе у "магічному" полі, у неї виникає довіра до всього простого. "Магія" тут дорівнює різноманітним фінансовим пірамідам, знахарям, екстрасенсам. 

В основі цієї проблеми лежить віра людини у те,  що можна легко вирішити складне. Ми зараз спостерігаємо це на прикладі коронавірусу: скільки з'являється меседжів про чарівні препарати та способи побороти хворобу, і люди вірять, поширюють.

Магічне мислення притаманне людям без бази системного мислення. Візьміть людину, яка живе повністю у YouTube – от лише звідти бере інформацію. Що у неї в голові буде? Конспірологічні теорії, любов до БАДів, антивакцинаторські переконання, Кашпіровський і блогери, які щось там розпаковують...  Словом, сміття і дезорієнтація. База інформаційної гігієни загалом задає тон, у якому живе людина. 

– Але навіть життя у максимально об’єктивному інформаційному полі часто не рятує. Трапляється безліч неймовірно розумних, начитаних людей, які вміють фільтрувати інформацію, відрізняти фейки від правди, але водночас є адептами гомеопатії, антивакцинаторства чи теорій змов. Чому так відбувається?

Джерела –  лише один із чинників. Я намагаюся говорити про інформаційний імунітет як сукупність всього, а не просто інфогігієну як "магічну" таблетку, яка все вирішить. 

Таких людей, як ви описали, дійсно багато. Так, вони живуть у нормальному інформаційному полі,  але на певному етапі стикаються з чимось дуже непростим – і через відсутність бази, на яку можна спертися, теж рушають на пошуки "магічної таблетки". У складній ситуації, коли стандартні способи не допомогли,  люди звертаються до рішень з меншим ступенем доказовості. І в залежності від рівня розпачу, ведуться чи не ведуться на пропозицію. 

Людина може добре орієнтуватися в інформаційному просторі і вважати, що здатна самостійно відрізнити брехню від достовірної інформації. Але вона переносить це переконання на сфери, в яких насправді нічого не тямить – наприклад, медицину. Тут і криється пастка. 

Під час написання книги обрати надійні джерела у медичній сфері мені допомогла людина із медичною освітою. Бо загугливши, як вживання цукру впливає на людину, я потонула у джерелах – і не маючи критеріїв для визначення адекватної медичної інформації, потребувала професійної точки зору. А багато хто вважає, що з вмінням розбиратися в одному, автоматично розбереться в іншому. Ось тут потрібно говорити про інформаційний імунітет. А щодо покращення ситуації у короткій перспективі – вчитися фільтрувати джерела. Візьмемо до прикладу фейки про коронавірус – значна їх частина йде через Viber. Тобто, якщо люди принаймні не будуть вірити тому, що їм надсилають у цьому месенджері, це суттєву частину фейків просто зріже. 

– А чи може в умовах відсутності бази для системного мислення "магічною пігулкою" для України стати введення обов'язкового курсу медіаграмотності у закладах освіти? 

Проблема не вирішується медіаграмотністю, яка здебільшого спрямована на виховання медійників – це чергова, вигадана "магічна таблетка". Моя думка, заснована на практиці, – спочатку людям потрібно максимально вичистити своє інформаційне поле, і тільки тоді переходити до другого етапу. Зараз потрібно актуалізувати проблему, щоб всі розуміли: інформація – це не хіханьки-хаханьки, відосікі, мемасіки і бездумно переслані посилання.

Бо ж як люди зазвичай їх поширюють? Прочитав, кинув посилання у приватні повідомлення чи на сторінку – і там хай далі вже інші розбираються.  От якщо люди принаймні перестануть погіршувати ситуацію, тоді можна буде говорити про ускладнення задачі. Наприклад, хоча б вміння розрізняти емоційний заголовок. Просте за простим, і за певний час ми дійсно вийдемо до певних комплексних речей.

– Тим часом величезна частина українців використовує Facebook як новинну стрічку, активно поширюючи у тому числі сумнівні дані. Як людині не потонути у таких об'ємах інформації і чи можна вийти з власної інформаційної бульбашки на теренах соцмережі?

Так, за соцопитуваннями, 68% українців беруть новини із соціальних мереж (дослідження InMind на замовлення Internews (червень-липень 2019, 4056 респондентів, похибка вибірки не перевищує 2,5%). І висмикнути себе з інфобульбашки у соцмережах не вдасться – вони створені так, щоб вас у неї загнати. Тому питання в тому, як пояснити людям, що вони у цій бульбашці знаходяться. І щоб мати об'єктивну картину, треба шукати 3-5-7 джерел інформації серед ЗМІ, які відповідатимуть стандартам і з них зчитувати картину дня. 

Тут потрібен інформаційний трафарет. Бо ж як працює мозок? Коли він бачить першу інформацію щодо нової для себе проблеми, то апріорі її вважає за коректну, і вже потім усе інше з нею порівнює.  І дуже часто оця перша інформація, взята з неперевірених джерел – фейк.

Якщо ви візьмете собі за правило читати спочатку 3-5 максимально об'єктивних джерела, то маючи таку картинку, можна читати чи дивитися все що завгодно – вся наступна інформація порівнюватиметься з першою. Наприклад, якщо ти дивишся телеканал, який апріорі заангажований, бо належить олігарху, то бачиш: " Ага, це думка олігарха 1", а ось це – об'єктивна реальність. Отже, цей олігарх робить акцент на тому-то або замовчує те-то. Якщо ж у людини інформаційного трафарету немає, вона вважатиме за істину те, що побачила у стрічці Фейсбуку. 

– А чи є у вас особистий топ фейкометів на українському просторі за рівнем впливу?

У напрямках впливу я зараз з професійної точки зору захоплююся проросійськими силами: просто жахає, як вони злагоджено працюють по певних темах. І коли ти дивишся, що роблять вони і що протистоїть цим силам з боку українського суспільства, то просто хочеться кричати – все будується так, щоб людину дезорієнтувати і донести потрібний меседж її ж словами. Тобто, коли блогер тобі говорить 50% з того, що ти і так знаєш, ще 30 % з того, що ти хочеш і 20% маніпуляції, то 80 проти 20 ти просто не помітиш. 

І стосовно упаковки меседжів, стосовно їх координації.  З професійної точки зору, тут, на жаль, потрібно зняти капелюха. Порівнювати їх наступ і наш захист просто неможливо.

– І як Україні як державі протистояти такій злагодженій роботі? Інформаційну війну ми програємо…

Якби моя воля, то я б починала якраз із того, про що кажу. Ми можемо протистояти тим, що своїх же громадян навчимо інформаційній фільтрації. З іншого боку, журналісти мають бути у першу чергу громадянами своєї держави, і вже потім – журналістами. 

Потрібно тримати у голові, що ми в інформаційній війні – тож протидіючи пропаганді з Росії,  маємо висвітлювати у певному руслі не тільки питання агресії на Сході. Якщо ми про це пам'ятатимемо, у нас значно зміниться інформаційне поле. 

– Одними з адептів проросійської пропаганди на українських просторах є сумнозвісні блогери та політики Олександр Дубінський та Анатолій Шарій. Яким чином можна боротися з такими мислевірусами, як  спростовувати їхні фейки і чи потрібно це робити?

Заісно, потрібно. Але і Дубінський, і Шарій – хороші професіонали. Їх можна і треба не любити за мільйони речей, які вони роблять проти України, але до них потрібно відноситися як до профі. Якщо людина сформувала свою величезну аудиторію, яка йде за нею і вірить – а це стосується їх обох –  то йти з ними у лобову атаку не можна.

Можна і потрібно розвінчувати їхні тези крок за кроком, показуючи людям, хто є то. На фактах, на конкретних розборах.  До того ж, потрібно робити своїх персонажів, які спілкуються з тією ж аудиторією такою ж мовою. Тому що у них вона дуже специфічна, і вони вміють з нею комунікувати. У нас, з проукраїнської сторони, на цю аудиторію поки впливу немає. 

І якщо один момент – атакувати з точки зору розбору фактів, інший –ніяк їм не підігрувати і не поширювати їхню інформацію. Бо скільки є таких випадків – Дубінський щось напише, і тут "розвінчувачі" прийшли до нього у коментарі і почали казати що це неправда чи репостити із такими ж позначками. І ці люди  лише допомагають поширювати фейкову інформацію, адже з алгоритмами Facebook, чим більше коментарів та посилань – тим більше людей бачить запис. Краще зробити скріншот і вже його коментувати у себе в пості. Третій крок – потрібно по тих меседжах, які вони створюють, формувати аналогічну відповідь, просто через інші канали, щоб доносити інформацію до людей.

Несистемних рішень, щоб їм протистояти, немає. Вони свою умовну медіа-імперію вибудували на тому, що багато років підгодовували, виховували та акумулювали свою аудиторію. І ось так просто у них врізатися – це самовбивча історія. 

– Зараз у нас є чудові ресурси, які пачками розвінчують фейки, але їх читає дуже мало людей. Тим часом неправдива інформація подекуди небезпечна. То чому б не запровадити єдиний регулярний ефір із розвінчуванням основних неправдивих меседжів на усіх телеканалах?

Усе просто кричить, що це потрібно зробити. Коли я читаю телеграм-канал МОЗ, де вони проводять опитування, чи хочуть люди дивитися більше стей-хоум відео від зірок чи ще якусь фігню, є бажання волати. Агов, ось є список людей, які розвінчують фейки 24/7. Ви просто беріть і передруковуйте. Або дайте цей список, щоб люди підписалися. 

Я зараз проводжу онлайн-курси для старших людей, і коли кажу їм про наявність таких ресурсів – вони дуже вдячні, адже це вирішує їхні проблеми. Не потрібно самотужки скручувати голови і розбиратися – є аргументи, є посилання, є логічне викладення думок – знаходиш і читаєш.

Це готовий контент, з якого можна просто брати і робити новини, включно з телевізійними. Онлайн-школу у нас же зробили. Чому б не зробити таку школу фейків? Це вирішило б дуже багато проблем. 

А от чому ні при колишній, ні при нинішній владі це досі не реалізувалося? Це величезне питання, воно відкрите, і я не маю відповіді. Наші спеціалісти не поступаються за кваліфікацією російським. Різниця у тому, що там є системна робота, а тут – немає. А от чому на це немає волі – це питання швидше політичне.