Андрій Хливнюк: про пісні російською, "ночи в Крыму" та надії на майбутнє

Лідер гурту "Бумбокс" Андрій Хливнюк розповів, чому хоче, але не виступає на Росії, якими мовами писатиме пісні та про тролінг кримчан, якого не було

Валентина Емінова
Головний редактор
Андрій Хливнюк: про пісні російською, "н…

Напередодні всеукраїнського туру, присвяченого виходу максі-синглу "Люди", який почнеться 2 квітня і охопить 14 міст України, Андрій Хливнюк поспілкувався з журналістом depo.ua.

Коли дванадцять років тому Хливнюк з товаришами створив "Бумбокс", йому було 24. З його піснями про кохання, Крим, самотність, гітару та "бобік" закінчило універ, закохалося, одружилося, влаштувалося роботу нинішнє покоління українців. Виріс, подорослішав, закохався і одружився сам Андрій. Має двох дітей, але каже, що сам ще в чомусь дитина. Що залишив в окупованому Криму частинку себе. Що сумує за російськими слухачами, але виступати до Росії все одно не поїде. Що принципово продовжує писати пісні двома мовами.

Хливнюк пірнає у кафе з дощової вулиці, замовляє каву, прямує до вітрини із тістечками та бере собі ягідний даніш.

У нього скромні манери, стримана жестикуляція та тихий голос людини, звиклої, що її уважно слухають.

"БУДЕ ЩЕ БАГАТО ПІСЕНЬ І РОСІЙСЬКОЮ, І УКРАЇНСЬКОЮ"

- Ваша "Злива", про що вона: про тривогу, очікування змін, чи про розчарування від того, що нічого на краще не змінюється?

- Там є і тривога … Там багато чого є, але це пісня про надію, безумовно.

- Особисто у вас після Майдану більше розчарування чи надій?

- Якби Революція не відбулася, була придушена, тоді було б розчарування, а можливо, й еміграція. У мене багато надій, але надії самі по собі нічого не варті, зараз час самонавчання і роботи над помилками. Своїми, в першу чергу.

- Ви давно знайомі з Джамалою? Як ви вирішили заспівати разом?

- Давно. Ну, як давно? Скільки проекту "Джамала" років, ну, мабуть, стільки й знайомі. Молода співачка, яку тоді мало хто знав, хотіла щоб я написав для неї пісню. Пройшли роки, я подзвонив їй, сказав: "Привіт, я написав пісню, про яку ми говорили кілька років тому, і це дуже важлива для мене пісня". Вона разом із своїми музикантами оранжувала музику Дмитра Шурова, так з'явилася "Злива".

- Ви співаєте "Тільки, коли ми любимо, можемо зватись людьми". А ви завжди могли зватися людиною?

- Ні. Дуже рідко. Дуже-дуже-дуже рідко.

- "Люди" це присвята вашій дружині? Ви розповідаєте, чому ви з нею?

- Це спілкування і з коханою, і з життям. В ній є прообраз людини, яка надихнула на написання цієї пісні.

- Пісня "Выход", чому вона вам прийшла російською? Напочатку "Бумбокс" звучав переважно російською, але згодом ви майже повністю перейшли на українську…

- Це вам так здається. В слухача є улюблені радіохіти і є альбоми. Той, хто слухає альбомами знає, скільки в гурту пісень і які вони. В нас приблизно 80% завжди було матеріалу україномовного, 18% - російськомовного і 2% - англомовного.

- Тобто нема ніякого політичного підґрунтя, ви не перестали співати російською?

- Російською я навпаки принципово почав співати.

- І в тому якою мовою "Выход" немає особливого навантаження? Це не тому, що ваше дитинство проходило у російськомовному середовищі?

- Це просто пісня однією з мов, яку я трошки знаю. Якщо це і поза з мого боку, то скоріше поза навпаки. Я можу вільно співати російською мовою в Україні, більш того, я отримую за це найбільші нагороди. Тому говорити, що в Україні утискають мови – смішно.

- Коли ви відчули, що дитинство закінчилося?

- Ще не закінчилось нічого! Я не знаю, ким я буду коли виросту, а ви кажете, що в мене закінчилось дитинство!

- Якісь кльові іграшки собі купуєте?

- Ні, іграшки мені є кому купувати. Справа не в іграшках, а в відчутті. Коли ти кажеш дитинству "До побачення" ти згадуєш, чим воно було особливе. І кожне покоління вважає, що в часи його дитинства світ був чистіший. Але ні, не був, то просто було дитинство. Вік, кращій у порівнянні з будь-яким іншим.

- Чому у відео до "Выхода" іграшки вибухають і горять?

- Тому що дитинство іде, його не повернеш.

- Воно іде, але воно не закінчилося…

- Іграшки ж горять. Увімкніть цей кліп – вони не згоріли, вони горять.

 

"У КРИМУ ЗАЛИШИЛАСЯ ЧАСТИНА МЕНЕ, ЯКУ ЗАХОПЛЕНО"

- Минулого року ви на своїй сторінці у "Фейсбуці" закликали всіх піти на вибори. А колись із Бастой співали "я не ходил на выборы".

- Це "Баста так співав".


- Тобто ви не розділяєте його думки?

- Я згоден з меседжем цієї пісні на 99%, єдине з чим я не згоден: там є такі слова "все, что останется после нас, это наша правда в стихах". Коли ти пишеш такі вірші і публікуєш їх, після цього мовчати неможна. Треба говорити правду, яку ти декларував.

- Ви завжди були відповідальним в плані того, щоб сходити на вибори, проголосувати?

- Ні. А зараз став. Бо в мені відбулася революція.

- Коли в Криму почався блекаут, ви опублікували у "Фейсбуці" свою світлину з написом "а эти ночи в Крыму теперь кому?". Багато хто це сприйняв як тролінг, деякі кримчани взагалі дуже образилися. Ви написали, що вас не так зрозуміли. А що ви хотіли цим сказати?

- Те, що й сказав. Це було риторичне питання. У пісні, з якої були взяті ці слова ("Вахтерам" - ред.), йдеться про те, що там залишилася частина мене. Про те, як я можу йти далі без частинки себе, яка залишилась в наших спільних спогадах в тому місці. Цей меседж актуальний і зараз, але стосується вже не тільки кохання юнака до дівчини, а й частини мене, яку захоплено.


- Ця пісня написана на реальних подіях, у вас дійсно історія кохання відбулася в Криму?

- Я б сказав, на надреальних подіях! Майже все так і було. В Симеїзі.

- Як вважаєте, блокади допоможуть Україні повернути Крим?

- Я не знаю. Ми повернемо собі все, а перш за все - людей тоді, коли в нас буде настільки класно жити, настільки комфортно працювати, що до нас захочуть їхати.

КАБЛУЧКА ТРІСНУЛА. А ДРУЖБА ВЦІЛІЛА

- Рік тому ви звернулися до росіян з питанням, чи правда вони вважають вас фашистом. Що стояло за тим вашим зверненням?

- Я хотів дізнатися, чи працює пропаганда на моїх знайомих і тих, хто вірить тому, що я співаю. Чи стали вони моїми ворогами тільки тому, що їм ЗМІ сказали, що я їхній ворог. І виявилось, що ні.


- Гидоти ніякої не писали?

- Хтось писав, але більшість залишилися при здоровому глузді. Нам здається іноді, що нас там всі ненавидять. Нам показують якісь рейтинги. Як можна вірити рейтингам в авторитарній державі? Мова йде про тотальний обман, але це не варто ненависті. Той, хто зненавидів – вже програв. Він вже переможений.

- Вам вдається обходитися без ненависті?

- Я не відчуваю її.

- Ви спокійна людина?

- Ні. Бувають спалахи злості, але вони не направлені на всіх. Неможна всіх під одну гребінку стригти.

- Ви нормально переживаєте самотність?

- Ні, дуже гостро. Я егоцентрична людина, яка звикла до надуваги і в самотності я почуваюся погано (сміється). Звісно, якщо не прагну її. Якщо я прагну самотності, то мені класно від цього. Перших днів 20…

- Років десять тому друзі з Москви подарували вам срібну каблучку. Чи вона досі у вас?

- Каблучка тріснула. Як не дивно, тріснула вона десь за півроку до війни.

- А відносини з тими друзями?

- Відносини не можуть тріснути. Це справді круті мої друзі. Між Кремлем і Росією в моєму розумінні прірва із лавою. Кремль з його людожерами і їхніми амбіціями - це пекло, а всі мої друзі на цій красивій велетенській території країни - це рай. В моєму розумінні, в України конфлікт не з Росією, російською культурою, з моїми росіянами улюбленими, їхньою мовою, це конфлікт з кількома людожерами, які прагнуть володіти світом.

- При цьому ви не виступаєте в Росії.

- Я, може, виступав би і зараз, я сумую дуже за ними (російськими слухачами, - ред.) і начебто така можливість є, і місток потрібно відновити… Добре, що наші музиканти там, що вони можуть донести крізь музику свою нормальність, людяність. Але мені буде нестерпно важко, неможливо співпрацювати з цією державою, брати в них якісь дозволи, так чи інакше миритися з тим, що вони роблять зі мною. Навіть, якщо я поїду, після першого контакту з якимись неадекватним, на мою думку людьми, мені буде неможливо продовжувати. Це не просто поза, це насправді фізично дуже важко.

- Тобто ви можете просто не витримати в російських реаліях?

- Я можу на кордоні побачити погони російських солдатів, розвернутися і поїхати додому.

 

ВСІ БАТЬКИ СПІВАЮТЬ КОЛИСКОВІ. ПРОСТО ВОНИ ЦЬОГО НЕ ЗНАЮТЬ

- Ви співаєте своїм дітям колискові?

- Так, вони ж діти, а я - їхній батько.

- Не всі батьки співають колискові. Навіть не всі матері…

- Всі. Просто вони цього не знають. Вони думають, що розповідають казку чи ще щось, а насправді це - колискова. Різниця між піснею і просто розмовою - невелика. Піснею може бути і розмова із тим, з ким ти дуже хочеш говорити.

- Що є найцікавішим в батьківстві?

- Не знаю… Як тут може бути щось цікавіше і не цікаве? Все цікаве.

- Навіть прати пелюшки?

- Знаєте, мені цікаво було. Мільйони людей, на жаль, не мають такого щастя: купати дитину, прати пелюшку. Ті, хто втомилися ходити за дітьми, і вийшли на роботу одразу відчувають, як класно було з дітьми. Діти виростуть і ви ще будете сумувати за пелюшками.

- Онуки з'являться, ще буде можливість наздогнати…

- Ви зараз руйнуєте мій бізнес! (сміється). Якщо я розповідатиму про онуків, навряд чи на мої концерти піде молодь. Хоча, якщо бабусі й дідусі прийдуть і будуть ковбаситися, як слід, це також буде круто.

- А які ваші слухачі за віком?

- А я не знаю навіть. Заговорив про це із серйозним виглядом, але точної відповіді не дам. Мабуть, це люди мого віку, 22-23 роки (сміється).

"ЗА ПЕРШОЇ МОЖЛИВОСТІ ПОЇДУ З КОНЦЕРТОМ НА ДОНБАС"

- Слідкували за українським відбором на "Євробачення"?

- Навколо мене є люди, які так чи інакше за ним слідкують, тому я в курсі. Перемогу Джамали я вважаю і особистою своєю перемогою, і своїх близьких, і тих, кому небайдужа Джамала, і України. Те, що в цьому конкурсі цього року змагалися в фіналі і перемогли саме такі виконавці, це - великий плюс. Це еволюція в житті української музики, поп-музики. Ми з позаминулого сторіччя переходимо у сьогоднішнє.

- А ви б хотіли взяти участь в "Євробаченні"?

- Я хочу зробити ще багато проектів і багато чого навчитися. Якщо частиною цього досвіду буде телешоу на кшталт "Євробачення" – ну, нехай буде. Але поки що в числі запланованих дій в мене такого шоу нема.

- Другого квітня починається всеукраїнський тур "Бумбокса". Чи маєте плани виступити в мирних містах на Донбасі?

- Я був би дуже радий зіграти в цих містах і за першої можливості якісно зробити те, що я роблю, я поїду. Але не думаю, що цього разу організатори концертів візьмуть на себе відповідальність за життя-здоров'я музикантів та публіки. І тут не питання, хоче чи не хоче артист, питання в площині безпеки тих, хто прийде на концерт і можливості зробити цей концерт, вийшовши по коштам хоча б в нуль. Концертний бізнес це є бізнес і він не може працювати в мінус.

- Мабуть, це важко для музиканта: з одного боку – творчість, з іншого - бізнес?

- Мені не важко, я не маю майже ніякого відношення до бізнес-складової. З мене бізнесмен поганий, як з будь-якої творчої людини.

- Чого ви чекаєте від цієї весни?

- Весни. Я чекаю зелені буйної, закоханості, в першу чергу – в життя. Адреналіну, ендорфінів у крові. Просто відчуття того, що життя починається з початку.

- Ви багато мрієте?

- Безумовно. Я дуже багато мрію, фантазую.

- Часто мрії збуваються?

- В принципі, постійно.

"А тепер іди до мене", - каже Андрій, як тільки питання закінчуються і приймається за ягідне тістечко, що чекало на нього всю нашу розмову.

Фото: Соня Плакидюк

КРІМ ТОГО, ЩО ХЛИВНЮК ЛЮБИТЬ СОЛОДКЕ, МИ ДІЗНАЛИСЯ ЩО ВІН:

Народився на Новий рік - 31 грудня 1980 року в Черкасах.

Не має вищої освіти – навчався на перекладача в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, але невистачило терпіння закінчити навчання.

Одружений із випускницею Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ганною Копиловою. Подружжя має сина Івана та доньку Олександру.

Тричі ставав лауреатом музичної премії "YUNA" в 2012 і 2013 роках в номінації "Найкращий автор слів", у 2012 віддав свою нагороду Юрію Рибчинському. На Yuna-2016 пісня "Злива" отримала дві премії - кращий дует і найкраща пісня.

Віддав свій "Золотий грамофон" для продажі на аукціоні, аби допомогти постраждалим з АТО.

Допомагає бійціям АТО

 


В дуеті з Дмитром Шуровим, випустив кліп на пісню Джона Леннона "Imagine" в рамках кампанії #IMAGINE UNIСEF за рівні права дітей у всьому світі.

В репертуарі "Бумбоксу" є пісня "Звезды не ездят в метро" – Макаревич сам просив зробити кавер-версію для триб'юту "Машинопис", пісня Ігоря Талькова "Летний дождь", яка дуже сподобалася родичам Талькова і кавер на пісню "Віа Гри" "Пошла вон", яку Валерій Меладзе поставив собі на рингтон.

Озвучив Дам'єна у французському бойовику "13-й район: Ультиматум".

Читає автобіографії різних відомих музикантів, найбільше його вразив Майлз Девіс - американський трубач, який дав початок багатьом стилям та напрямам у джазовій музиці.

У старості бачить себе у кріслі з двостволкою, собачками, пікапом, човном, онуками, дітьми і щасливою сім‘єю.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme