Амбасадор зі Швейцарії Вальтер Фуст: Про спільне між українцями і африканцями та слабкість Києва

У цьому впевнений амбасадор, екс-голова Швейцарської агенції міжнародного співробітництва, голова Африканського інноваційного фонду Вальтер Фуст. В інтерв'ю Depo.ua пан Фуст розповів про необхідність управління "знизу-вгору", звичку вчитися у молодих і закоханих в українок співвітчизників.

- Пане Вальтере, які кроки до інноваційного суспільства Україна має зробити першими?

- Я думаю, варто серйозно подумати про екосистему, яка дозволяє мобілізувати інновації. Вона формується технічними школами, університетами, приватним сектором, діями уряду, стартап-інвесторів та банківської системи. І коли ви її створите, ви маєте мобілізувати потяг людей до інновацій, тому що у Києві люди з блискучими мізками, але вони не знають, куди піти і що робити, аби знайти підтримку своїм ідеям.

- Себто, потрібні якісь форуми…?

- Форум – це платформа, але вам потрібна мережа ворспейсів, коворкінгів, технічних лабораторій, куди молоді компанії або просто люди могли піти, щоб розвинути свої ідеї, підготуватися до того, щоб масштабувати їх і представити на ринку.

ПРОЦЕСИ МАЮТЬ ЙТИ ЗНИЗУ НАГОРУ

- Які моменти вже врахували у розвинених африканських країнах, а в Україні – ще ні?

- В Африці вже вкоренилася звичка дослухатися до людей, знати про їхні турботи та потреба. Спершу там концентруються на базових потребах, оскільки ресурси обмежені.

- Як вони знають про них?

- В управлінні активуються невеличкі міста та села. У них немає впевненості у центральній владі, терпіння чекати. Вони хочуть самі відповідати за своє майбутнє, мобілізуватися, щось змінювати, а не просто говорити. Їхня культура формувалася і продовжує формуватися із сіл і невеличких містечок, процеси йдуть знизу нагору. Це дуже відрізняється від країн, де звикли, що влада спускає їм вказівки.

- В Україні процеси теж мають йти знизу-вгору?

- Абсолютно. Я в цьому повністю переконаний. Це б розігнало зміни, включаючи концепт смарт-сіті. Знаючи потреби людей, простіше визначати, куди спрямовувати інвестиції.

- Яким ключовим проблемам африканцям вдається ефективно протистояти?

- Звісно, це боротьба з бідністю. Тут треба розуміти, що підприємці не падають з неба, і секрет вирішення - у новому поколінні.

У багатьох країнах через діджиталізацію ми маємо перевертати піраміду навчання догори ногами. Зараз старші навчають молодших. Але у світі цифрових технологій навчати починає молодь. І цього не потрібно боятися.

Коли ми представили вільний доступ до Інтернету під час занять у школах Швейцарії, найбільшим викликом стала не купівля комп'ютерів. Найбільшим викликом було навчити вчителів працювати з новими установками. Вони мали змінити свою звичку навчати. Учні стали більш критичними, тому що у них з'явився доступ в Інтернет. Вони могли перевірити, чи правий вчитель. Вчителі скаржилися, що для них все це занадто швидко. Але я думаю, це був гарний підхід.

- Що унікального у саме цьому поколінні?

- Молоді люди мають доступ до технологій. Їхнє мислення не настільки складне, як у старших людей. Вони вчаться за мобільними телефонами, яких зараз понад 7 млрд. Мобільні телефони та супутнє технології – найбільший здобуток людства. І вони змінили світогляд.

У УКРАЇНИ ЧУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЛЯ ТУРИЗМУ

- Які зараз головні слабкості у київському врядуванні та інфраструктурі Києва?

- Вам потрібно переосмислити значення різних інституцій. Це відображено у світовому рейтингу інновацій. Серед усіх пунктів у Києва найнижчий бал саме за роботу установ. Питання – чому так. Через минуле? Можливо, не відбулася зміна поколінь? Молодь не достатньо посунулася у знаннях та вміннях, щоб замінити попереднє покоління? Досі актуальна стара система?

- Себто, йдеться про розвиток громадянського суспільства?

- Так, але громадянського суспільства, яке не лише критикує владу, але й робить свій внесок у розвиток країни. Не робіть цієї поширеної в інших країнах помилки, де громадянське суспільство бачить своєю місією лише критику. Вони можуть критикувати, але треба іще щось робити – поєднувати людей, підтримувати корисні проекти влади.

- Якщо говорити про прикладні речі, наприклад, про транспорт, яку головну проблему бачите у Києві?

- Зі зростання мобільності, доходів та багатства зростає і кількість авто. Це актуальна проблема в багатьох країнах. Як її вирішувати? У Сінгапурі зробили систему оплати за проїзд. У деякі дні ви взагалі не можете заїхати у місто зі своїми номерами. Вони платять податки залежно від кількості кілометрів. Це доволі цікавий проект. Ми хотіли презентувати його у Швейцарії, але проект відхилили. Люди не вірять, що влада лише міряє кількість кілометрів. Вони бояться, що вона стежить, куди, власне, вони їдуть і чому. Провести лінію між безпекою і контролем іноді – дуже делікатне питання.

- Це ваш перший візит до Києва?

- Ні, можливо 20-й. Вперше я побував у вашому місті у 1987-му.

- Ви бачите якийсь розвиток за останні роки?

- Так, зміни грандіозні – у системі транспорту, реставрації будинків. Дуже відчуваються культурні зрушення, зміна система традицій.

- Київ може стати світовим туристичним центром?

- Звісно. Але тут потрібно вирішувати проблему з бюджетними авіаквитками. Багато туристичних рейсів банально не вистачає – як у Барселоні, Мадриді і Парижі. У Парижі 8 млн відвідувачів на рік, це шалена цифра. Питання – як вони з цим управляються. Це питання проживання, транспорту…

Туристи все менше і менше хочуть повертатися до одного і того ж місця. Вони прагнуть відкривати світ, переживати нові пригоди. Найважливіше при виборі маршруту – питання безпеки.

- Київ вважають безпечним? Адже у нас у країні війна…

- Звісно, проблеми на сході можуть вплинути на людей, які розглядають можливості їхати в Україну. Але абсолютної захищеності немає ніде у світі. Україна – чудова країна з гігантським потенціалом для туризму. Але питання – як мобілізуватися, вирішити питання трафіку, проживання, мови.

- Як наразі ставляться до Україні у Швейцарії?

- Швейцарці люблять Україну. У тенісному клубі сусіднього містечка 10 українок, вони одружені зі швейцарськими хлопцями. Мобільність людей виросла. Кожне друге одруження у Швейцарії – міжнародне, і це дивовижно.