84-річна тенісистка: "Відпочиваючи" на лавочці, пенсіонер створює проблеми тим, кого любить

Киянка Галина Горяна представлятиме нашу країну на міжнародних змаганнях з тенісу в категорії 80+. В цій категорії Україна є єдиною на пострадянському просторі

Вчена, лікар, спортсменка, тренер-волонтер Галина Горяна розкрила журналістам Depo.ua чотири простих принципи здоров'я і довголіття, яких дотримуватися надзвичайно важко.

Вона з юності захоплювалася спортом і наукою, є кандидаткою біологічних наук, лікарем, автором низки книжок про те, як зберегти і відновити здоров'я, а ще - мамою і бабусею. Працювала з легендарним Амосовим і вивчала здатність людського організму опиратися радіації. Після аварії на ЧАЕС розробляла програми лікування для опромінених пожежників, завдяки її методиці стимуляції кровотворення її група, 12 осіб, - єдина, яка обійшлася без пересадки кісткового мозку, і всі вижили.

Коли Галині було 40 років лікарі порадили їй готуватися до інвалідного візка. Вона зламала хребет, катаючись на лижах, стан здоров'я стрімко погіршувався і за прогнозами медиків ноги скоро мали відмовити. Тоді вона вивчила йогу і вилікувала себе сама.

В 60 вперше взяла до рук ракетку, в 80 вперше представила Україну на міжнародних змаганнях для літніх тенісистів. Вона веде клуб активного довголіття, вчить англійську, консультує пацієнтів із проблемами хребта, читає лекції, знімає і монтує відео для свого каналу на YouTube і засиджується у Фейсбуці, де в неї більше двох тисяч друзів

Вранці, коли її однолітки ковтають свої пігулки, Галина збирається на тренування і виходить на корт якраз коли шановне панство затишно розсідається на лавочках обабіч під'їзду.

"В нас на двох лавочках сиділо десятеро, - розповідає вона. - Я бігаю з ракеткою, мені кожного разу кажуть: що ви все бігаєте, сядьте, відпочиньте. От вони відпочивали, молодші за мене на 10-15 років, і по одному йшли з життя. А я все бігаю й бігаю..."

В жовтні Галина збирається на чергові міжнародні змагання з тенісу в категорії супер-сеньйорів 80+, які пройдуть в США. Наразі Україна залишається єдиною з країн колишнього СНД, які грають в цій категорії.

ЛІКАР ПРОТИ ЛІКІВ

- Ваші стосунки зі спортом почалися з дитинства?

- Так, ми жили в Якутії, я каталася на ковзанах, на лижах, коли ми повернулися в Україну в 46-му році, грала в баскетбол, волейбол. А потім до мене почав залицятися тренер з гірських лиж. Привів на гірку і переді мною спустився, щоб покрасуватися. Я кажу: "і я хочу". Дав мені лижі, я спустилася там, де ніхто не їде, встояла, і він повідомив мені, що я - талант. В перший же рік виграла першість України і потім була в збірній України до 40 років, поки не зламала хребет.

- Як же ж ви так?

- Швидкісний спуск. Там були канави і на них колоди клали, щоб проїхати можна було. Оця відстань, перекрита колодами, мала бути дуже широкою, але ліньки було радянським працівникам і зробили завузьку. Був туман, я пролетіла повз це перекриття і влетіла в канаву. Пощастило, що була при тямі, бо розуміла, що травмувала хребет і попередила, щоб мене не ворушили. А після мене стартувала донька керівника ужгородської митниці, і також влетіла в канаву. Вона, на жаль, не мала медичної освіти і залишилася інвалідом на все життя. Нікого за це не покарали, в Радянському Союзі це було нормою.

Зі мною довго працювали лікарі, мені ставало все гірше, а потім зібрався маститий консиліум і сказали – іде прогресуюче знерухомлення, тож скоро я ходити не зможу.

- Як ви себе підійняли?

- Я подумала, що раз голова на плечах є, то чому б не використати її ресурси (сміється). Пішла в бібліотеку, вивчила літературу. В 73 році посібники з йоги були доступні тільки англійською мовою, я зі складнощами перекладала, але там і картинки були. І я адаптувала це до свого хребта, розробила комплексний підхід.

Це важка праця, я губи кусала до крові, щоб зняти біль з хребта, 1,5 роки поступово приводила себе до ладу. Жити хотілося нормально.

Потім ще виступала в складі студентської команди за збірну університету, де викладала.

83-річчя Галина Горяна відсвяткувала катанням на лижах.

- Тобто ви працювали, а спорт був як хобі?

- В мене була дисертація з підвищення стійкості організму до радіації і науковий керівник висунув думку про фізичні навантаження в умовах гір – там були місця з підвищеною радіацією. Я їздила в гори з лижами, вранці проводила дослідження, потім бігла каталася, потім займалася аналізами.

Я вважаю,що кожна людина має багато рухатися, бо ми ж постійно сидимо - це проти природи, звідси маса хвороб. Першим почав говорити про рух Амосов, він казав, що лікар може вилікувати хворобу, а от здоровою людина може зробити себе тільки сама. Коли лікар каже вам "вилежати хворобу" біжіть від такого лікаря.

- Навіть грип не можна?

- В жодному разі! Ви лежите, а у вашій крові – застій, кровообіг не працює. Ну, при високій температурі полежіть трохи, тільки трохи, а так підіймайтеся і, не перевантажуючись, але рухайтеся. Я коли консультую пацієнтів із хворобами хребта, одразу попереджаю – якщо працюватимете, приходьте, а як ні - то й не треба. Фізичні навантаження здійснюють величезний вплив на хребет, але якщо неправильно їх застосовувати, то можуть і все погіршити. А в принципі, без фізичних навантажень змінити нічого неможна.

Я проти ліків, категорично. Наш професор з фармакології казав – діточки, всі ліки – отрута, лікуйте консервативно, виписуйте найменш шкідливе. Зі 150 студентів його почули двоє: я і ще один. Тепер з цих 150 вже майже нікого не залишилося, а ми двоє – живі.

- І невже лінь вас ніколи не подужує?

- Звісно, буває, але я знаю, що один раз собі дозволиш слабинку, другий, а потім це увійде у звичку. Інколи і не хочеться, але пересилюю себе, а потім граю і так добре почуваюся, і так радію, що я змогла себе перебороти.

- Як ви до тенісу прийшли в 60 років?

- Випадково! Друзі грали в Гідропарку і мені дуже сподобалося. Сказала "і я хочу". "А ти вмієш?" "Ні, але хочу". Мені дали ракетку, я стрибала, вимахувала нею, найсмішніше, що навіть влучала по м'ячу, але все робила геть неправильно. Вони погигикали, а я захопилася і стала грати. Десь через рік моя подруга, чемпіонка України, їхала на міжнародні змагання в Судак і покликала мене з собою. Там я зрозуміла, що мені треба ставити удар, найняла тренера.

Звісно, в молодості легше всьому вчитися. Я грала з американкою, ну і так пручалася пристойно, потім ми розговорилися з нею. Вона сказала, що в шість років почала грати, запитала, коли я. Я їй сказала, що в 60, вона перепитала, вирішила, що я погано її зрозуміла, потім дала мені аркуш паперу і попросила написати. Я написала – 60, вона за голову взялася (сміється).

"СТАЛО ШКОДА НАШИХ ПЕНСІОНЕРІВ: В НАПІВТОНАХ, В НАПІВЖИТТІ…"

- Ну тобто, можна людині і після пенсії займатися спортом, вона від цього не розсиплеться

- Не можна, а треба! Розсиплеться, коли не займатиметься.

- А з чого починати? З певного віку треба обережно рухатися, бо тендітними стають кістки і суглоби

- Нехай приходить до нас в клуб активного довголіття - щосереди в 8.50 ми збираємося на Русанівскій набережній, 12, потім ідемо в парк, там робимо вправи. А крім того, в кожній бабусі, навіть якщо нема комп'ютера, є діти і онуки і вони можуть увімкнути їй відео – я веду влог на YouTube, де розповідаю про принципи здорового життя і показую вправи. Крім того я веду вебінари. Все безкоштовно.

- Це якийсь потяг внутрішній? Навіщо вам це треба?

- Вперше приїхавши на міжнародні змагання "кому за 80" я зустріла там 39 жінок "кому за 80" і 35 "кому за 85", але з країн колишнього СНД я там була єдина. Вже вдома в Інтернеті подивилася середню тривалість життя. В нас – 72-66, в наших сестер і братів по розуму в Європі – 82-84, в японців – 85, а екологія в них далеко не краща. Просто вони після Хіросіми і Нагасакі навчилися бути здоровими - імператор дав наказ всім займатися фізичною культурою, було розроблено комплекс вправ і японці дисципліновані, вони це роблять. І в них тривалість життя – 85 років.

Мені стало шкода своїх, я вирішила, що маю показати, як можна жити активно. Чому за кордоном літні люди живуть, а в нас існують?

От мене запросив на телебачення в якості моделі Андре Тан (тема сюжету була – як вдягатися жінкам старшого віку, - ред.), і каже, що ми – ті, кому за 55, повинні вбиратися в напівтони. В напівтонах, в напівжитті… Ми яскраві, ми не можемо так жити. Це совковий менталітет – пішов на пенсію і все.

- До речі про одяг, тенісна форма зараз – це короткі спіднички. Вам комфортно в такому одязі?

- Я би комплексувала, якби всі грали в довгих спідницях, а я – в короткій. Така мода в тенісі, я була на змаганнях серед супер-сеньйорів, там всі так вдягнені.

- Але ж там і менталітет інший.

- І нам також пора від "совковості" йти. Я багато в чому від неї відійшла. От ніяк ще не могла збір грошей оголосити (пані Галина збирає через Інтернет гроші на поїздку на чемпіонат в США, треба, як вона каже "страшно сказати - тисячу доларів", - ред.), але коли зрозуміла, що я не можу зібрати такі гроші, хоч і відмовляю собі в усьому, то пересилила себе.

В мене 3.600 грн пенсія.

Клуб активного довголіття

- На вашу думку, чому в нас пенсіонери такі нещасні і злі? Крім того, що бідні

- В нас неправильне ставлення до літніх людей. За кордоном людина накопичує гроші, йде на пенсію і є матеріально забезпеченою, може собі дозволити щось. А в нас готують до садочка, школи, роботи, шлюбу, але ніхто не готує до пенсії. І коли в людини нема прагнення, нема мети, вона стає такою. В мене лозунг – "Бути здоровим - це так просто! Треба тільки навчитися правильно харчуватися, правильно рухатися, зберігати душевну рівновагу і обов'язково - мати улюблену справу"

- Нічого собі, просто!

- Але це все досяжне. Люди, які мають улюблену справу, якийсь стимул - живуть. А ті, хто не мають – йдуть. До мене приводили жінку із поганою спиною. Я кажу: ви ж себе доведете, а вона мені: "А, скільки мені відпущено, стільки і буду… Я люблю своїх дітей, я маю їм готувати…". Я кажу – не вірю, що ви любите своїх дітей, тому що із вашою спиною ви доведете себе до такого стану, що перекреслите їм життя. Ви будете лежати, а вони лікуватимуть ваші пролежні і сповнюватимуться гіркоти від ваших стогонів. Вона мене послухала і зайнялася собою

"Відпочивати" на лавочці - значить створювати проблеми для тих, кого любиш. Кожна клітинка нашого організму живе, коли отримує достатнє живлення, а вона його отримує, коли працюють м'язи. Кожному треба рухатися!

Треба не лікувати хвороби, а не допускати їх, знати свої недоліки і підстеляти соломку.

ВІД "АНТІСОВЄТЧІЦИ" ДО ПАТРІОТКИ

- Зараз популярна думка, що збільшення кількості ракових хворих саме через Чорнобиль. Цікава ваша думка як дослідника стійкості організму до радіації.

- Ви знаєте, я працювала з чорнобильцями (кожен з них сам був як реактор) і в Чорнобиль їздила, і як бачите - жива. Радіація - це не окрема хвороба, вона провокує захворювання з огляду на те, який в людини орган найслабший. Треба щоб були всі мікроелементи в організмі. Якщо якогось не вистачатиме, його замінює його радіоактивний аналог. Тобто, треба правильно харчуватися.

Коли я працювала в радіологічному центрі, ми обслідували всю Україну – чистих місць в нас дуже небагато. Наприклад, кажуть що Полтава – чисте місто, а там ртутні і свинцеві забруднення, і на них були побудовані дитячі табори. В нас страшна країна була радянська...

Але все це виводиться, тільки треба навчитися, так як японці навчилися, бути здоровими. Цьому я і намагаюся навчити.

- Пані Галино, в чомусь ви є звичайною бабусею?

- Онуки мене кличуть бабусею і я з цього дуже тішуся. На вихідні я гуляю з молодшим онуком, ми йдемо на тенісний корт, разом робимо зарядку, він трохи грає, потім їдемо на пляж, а потім я з ним на майданчику гуляю. Все як у звичайних бабусь, тільки вони поки онуки грають, сидять на лавочці, а я роблю вправи. Чи англійську вчу.

- Тож, все одно з вас якась незвичайна бабуся виходить

- Ну не можу я сісти і сидіти!

- Чоловік ваш також спортсмен?

- В мене було три чоловіки. Перший – мій тренер з лиж. Перемоги в змаганнях, гори, почуття... закохалася. Коли вже вийшла заміж, зрозуміла, що це за людина. Другого чоловіка син не прийняв, довелося розійтися. Ну і третій був… А тепер мене і під дулом пістолета заміж не візьмеш. Розумієте, людина приходить зі своїми звичками, а в мене - свої. Треба буде або мені себе ламати, або йому. Якщо він це робитиме, я його не поважатиму. А себе я ламати не буду.

В мене свій стиль життя, я зайнята і не самотня.

- Ви спокійно пережили розпад Союзу чи для вас це була трагедія?

- Для мене - це була велика радість. Я знала, що таке Радянський Союз, на відміну від багатьох. В мене батьки були генетиками, в 36 році почалися арешти, всі татові колеги загинули в тюрмі. Великого Вавілова три доби тримали стоячи, на ньому луснули штани!

Татові книги з усіх бібліотек було вилучено, бабуся сховала тільки одну. Мама, мудра людина, з кимось злистувалася і ми чкурнули в Якутію. Але мені про це тоді не розповідали, мій світогляд змінило інше.

В 70-ті до мене приїхав доцент з Югославії консультуватися про радіацію. Він розповідав такі речі, що я почала усвідомлювати, як погано ми живемо. Я ж була невиїзна.

В 70-80 роках стала читати Солженіцина. Пересилала посилки для дисидентів, бо не можна було з одної адреси. Потім жінка, яка цим керувала (вагітна, напередодні захисту кандидатської) раптом дзвонить до моєї знайомої повідомити, що забрали її чоловіка і ідуть за нею. Мовляв, сховайте всі номери телефонів і попередьте інших.

Більше ми ніколи їх не бачили.

- Ви стали патріотом України чи просто "антісовєтчіком"?

- Скоріше антісовєтчіком. А тепер я патріот України. Ми, коли несемо прапор на міжнародних змаганнях - це таке піднесення, така гордість!

На міжнародних змаганнях в Хорватії

- Чому, на вашу думку, українські пенсіонери ностальгують за Радянським Союзом?

- Вони не уявляли, як погано вони живуть. Вони все забули. А тим паче, багатьом було достатньо хліба і докторської ковбаси. Мені цього ніколи не було достатньо.

ГАЛИНА ТА ЇЇ КОМАНДА

- Скільки гравців представлятимуть Україну на змаганнях в США цієї осені?

- Нас від України їде п'ятеро. Троє в категорії 80+, двоє – 65+ і найстарший в нас – унікальна особистість з Харкова. Леонід, 93 роки, кандидат наук, грає в теніс і грає добре. Мені прислали про нього відео, я його знайшла в Інтернеті, запросила взяти участь в наших іграх ветеранів, він приїхав.

Заходимо ми, значить, з ним в метро, йому поступилися місцем, він каже мені: "Сідайте". Я кажу – ні, сідайте ви. А він мені значить таким голосом: "Я не можу сидіти, коли жінка стоїть". Уся молодь зі своїх місць повставала (сміється).

Леонід був з нами і минулого разу, грав із спортсменом, якому було 65 років. А днями він їде в Лондон (знайшовся спонсор) на Уімблдон, де Роджер Федерер дасть показову гру з нашим Леонідом.

Партнери Галини з тенісу. В жовтій футболці - пан Леонід.

- Як ви готуєтеся?

- Тренуємося, я англійську вчу: запам'ятовую слова, дивлюся відео. От наприклад (вона вмикає улюблений ролик, - ред) Рейган розповідає анекдоти про Радянський союз. І я все розумію! От би і всі говорили так чітко і повільно, як Рейган.

За кордоном, коли я не розумію, я прошу: please speak more slowly і починаю розуміти. Виходжу з положення.

Підшукую для нашої групи житло в Орландо, бо дуже дороге. Є такий сайт – коучсерфинг, де ти можеш пускати людей до себе і так само до когось приїжджати і це безкоштовно. Але дуже мало пропозицій одразу на 5-6 людей. Тут дивимося – "необмежена кількість гостей". Ми так зраділи! А потім дивимося – то для необмеженої кількості геїв, господар сам – гей. Ми так засмутилися, що ми не геї... (сміється)

- Чим ваша участь в змаганнях може бути корисною для українців? Крім іміджу країни на спортивній арені.

- Коли я їду на тренування, люди дивуються і питають, скільки мені років. Дізнавшись, скільки, дивуються все більше. Хтось починає рухатися і прагне стати здоровішим. І люди починають вірити в себе. Це - моя місія

Якщо ви хочете допомогти Галині зібрати гроші на подорож до США

Карта Приватбанка в гривнях 4149 6258 0154 0681 Горяна Галина Олександрівна
В іноземній валюті Вестерн Юнион : Горяна Галина (Goryana Galyna), Україна, Київ
Bizweb30@gmail.com

Фото: Олександр Хоменко/depo.ua, Galyna Goryanaya/Facebook

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна